Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №536/222/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 536/222/26 Номер провадження 22-ц/814/2818/26Головуючий у 1-й інстанції Река А. С. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Кота Артура Анатолійовича

на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 березня 2026 року, ухвалене суддею Река А.С.

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу

В С Т А Н О В И В

У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона з 19.12.2015 перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 .

Від даного шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказала, що спільне життя з відповідачем не склалося, внаслідок різних поглядів на сімейне життя, шлюбні стосунки між ними припинено, спільне господарство не ведуть.

Шлюб між сторонами носить формальних характер, способи примирення виявилися безрезультатними, тому збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 березня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.

Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 19 грудня 2015 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 1331.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Зобов`язано Управління державної казначейської служби України в Кременчуцькому районі Полтавської області повернути ОСОБА_2 з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору, тобто 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Кот А.А., просив його скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, фактично обмежився формальним встановленням того, що позивачка наполягала на розірванні шлюбу, а відповідач подав заяву про відсутність заперечень проти задоволення позову, проте не з`ясував реальні причини конфлікту, наявність перспектив для примирення, не приділив увагу інтересам дитини.

Вказав, що подана ним до суду заява про відсутність заперечень проти задоволення позову та надання строку на примирення, була написана ним у стані сильного емоційного переживання сімейного конфлікту, без належного усвідомлення всіх правових і фактичних наслідків розірвання шлюбу.

Від ОСОБА_2 до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, в якій вона просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У даній заяві вказала, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечував, будь-яких дій, направлених на збереження сім`ї, відповідач не вживав, у тому числі й після подання ним апеляційної скарги.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Кота А.А. до суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі, апеляційну скаргу підтримують в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 19 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який зареєстровано Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 1331, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 (а.с. 7).

Від даного шлюбу у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 8).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та розірвання шлюбу, суд першої інстанції, з огляду на підтримання позивачем позовних вимог та відсутності заперечень щодо задоволення позову з боку відповідача, виходив з того, шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, позивач та відповідач спільне господарство не ведуть, збереження шлюбу неможливе і суперечитиме їх інтересам та моральним засадам суспільства.

Колегія суддів погоджується зданим висновком місцевого суду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

За змістом ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

Статтею 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Частиною 3 статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Згідно з положеннями ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 Кодексу).

За приписами ст. 112 Сімейного кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

В позовній заяві ОСОБА_2 вказала, що примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе. В надісланій до суду апеляційної інстанції заяві, позивач категорично заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги та наполягала на розірванні шлюбу, що свідчить про її небажання перебувати у шлюбних стосунках з відповідачем.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Верховний Суд у постанові від 25 березня 2026 року по справі № 444/4951/24, провадження № 61-15767св25, вказав, що суд не може примушувати особу до збереження шлюбу проти її волі, а оцінювання почуттів та емоційного стану одного з подружжя під час розгляду справи про розірвання шлюбу не належить до повноважень суду. Верховний Суд визнав помилковою відмову в розірванні шлюбу з мотивів того, що один із подружжя нібито зберігає почуття до іншого, оскільки збереження шлюбу всупереч волі особи становить фактичне примушування її до перебування у шлюбі.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій він вказав, що проти задоволення позову не заперечує. Строк для примирення з позивачем йому не потрібний, тому просив його не надавати (а.с. 27).

Будь-яких доказів того, що сторони примирилися, або дійшли згоди щодо підтримки сімейних відносин у матеріалах справах відсутні, та відповідачем не надано.

В апеляційній скарзі відповідач клопотання про надання терміну для примирення не заявляв.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що подана ним до місцевого суду заява про відсутність заперечень проти задоволення позову та надання строку на примирення, була написана ним у стані сильного емоційного переживання сімейного конфлікту, без належного усвідомлення всіх правових і фактичних наслідків розірвання шлюбу, не може слугувати підставою для його скасування.

Частиною 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов?язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що примирення і подальше подружнє життя сторін є неможливим, оскільки сім`я фактично розпалася і подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, оскільки не існує її вільної згоди на шлюб, а відтак наявні підстави для його розірвання.

Таким чином, відповідач оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість висновку суду щодо неможливості збереження шлюбу.

Інші доводи апеляційної скарги на правильність ухваленого рішення не впливають, оскільки шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Посилання апелянта на те, що збереження сім`ї, на його переконання, відповідає інтересам неповнолітньої доньки, не може бути підставою для примусового збереження шлюбу всупереч волі одного з подружжя.

Разом із тим, частиною другою статті 141 СК України прямо передбачено, що розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх батьківських прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, припинення шлюбу між батьками саме по собі не припиняє сімейних правовідносин між кожним із них та дитиною, не звільняє їх від обов`язку щодо її виховання, утримання та забезпечення належного розвитку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують того, що однією із основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу, зокрема, особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, тому підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні.

Отже, враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кота Артура Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Чумак

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль