Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №199/5399/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 199/5399/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Якимець О.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором.

У позові вказується, що ТОВ «Алекскредит» і ОСОБА_1 24.10.2020 уклали договір про надання кредиту № 4097364, згідно з яким позичальник отримала кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 8 000 грн. ТОВ «Алекскредит» направило відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, шляхом введення якого відповідач підтвердила прийняття умов кредитного договору, який також знаходиться в особистому кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Відповідно до умов кредитного договору його підписання здійснювалося електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладенні кредитного договору.

Як зазначається у позові, за кредитним договором кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов договору. Кредит надається в національній грошовій одиниці України - гривні шляхом безготівкового перерахування коштів на картковий рахунок позичальника не пізніше кінця робочого дня кредитодавця, наступного за днем підписання договору. За кредитним договором позичальник сплачує кредитодавцю суму кредиту, проценти за користування кредитом, неустойку (пеню, штраф), яка може нараховуватися у випадку порушення позичальником умов договору, а також комісії банків-емітентів платіжних карт, які використовує позичальник.

У позові стверджується, що відповідно до умов кредитного договору на підтвердження його підписання (вчинення електронного правочину) та надання кредиту позичальнику надсилаються кошти та електронне повідомлення, в якому зазначається інформація про кредитодавця, основна сума кредиту, процентні ставки та міститься активне посилання на правила, якими регламентується порядок надання паперових копій електронних документів (за необхідності) та інші аспекти виконання вимог частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Правила надання кредиту ТОВ «Алекскредит» розміщені на сайті кредитодавця https://alexcredit.ua.

Як наголошує позивач, ТОВ «Алекскредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало позичальнику кредит у розмірі 4 250,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Натомість відповідач належним чином не виконала кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилася заборгованість.

У позові зауважується, 29.10.2025 між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу № 29/10-2025 та 31.10.2025 між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу № ДФ-31102025. Згідно з договорами факторингу відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 4097364 від 30.12.2020.

Таким чином, за твердженнями позивача, сума боргу відповідача перед новим кредитором - ТОВ «ФК «Солвентіс» становить 29 367,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4 250,00 грн, заборгованість за процентами - 25 117,50 грн.

10.08.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись, зокрема, на недоведеність факту надання кредитних коштів та неналежність поданого позивачем електронного кредитного договору.

У відзиві зазначається, що надана позивачем довідка про перерахування коштів не містить відомостей про отримувача коштів, а також у матеріалах справи відсутні договори, на підставі яких інша фінансова установа здійснювала перерахування коштів клієнтам позивача. У зв`язку з цим вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів фактичного отримання відповідачем кредитних коштів, а наданий розрахунок заборгованості сам по собі не підтверджує виникнення боргу.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 15 травня 2026 року цивільну справу направлено за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 21.07.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків терміном п`ять днів з моменту отримання копії ухвали з урахуванням вимог, викладених у такій ухвалі.

02 березня 2026 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін у справі.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 24.10.2020 року ТОВ «Алекскредит» було укладено кредитний договір № 4097364 про надання кредиту відповідачеві, згідно п.п. 1.3, в сумі 4 250,00 грн з кінцевим терміном повернення, згідно п.3.1, 22.05.2021, який було підписано за допомогою одноразового ідентифікатору PS4097364 на номер мобільного телефону НОМЕР_1 .

Згідно довідки ТОВ «ФК «Еланс» від 02.11.2024 платежі успішно проведені в системі. Деталі операції: 24.10.2020 були перераховані грошові кошти в сумі 4 250,00 грн, на картку № НОМЕР_2 .

29.10.2025 між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено Договір факторингу № 29/10-2025, у відповідності до умов якого ТОВ «Алекскредит» передало (відступає) ТОВ «Секвоя Капітал» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Секвоя Капітал» приймає належні ТОВ «Алекскредит» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

31.10.2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «Солвентіс» укладено Договір факторингу № ДФ-31102025, у відповідності до умов якого ТОВ «Секвоя Капітал» передало (відступає) ТОВ «Солвентіс» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Солвентіс» приймає належні ТОВ «Секвоя Капітал» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу від 29.10.2025, сформованого 29.10.2025 та підписаного директорами ТОВ «Алекскредит» і ТОВ «Секвоя Капітал», ТОВ «Алекскредит» відступило ТОВ «Секвоя Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 24.10.2020 № 4097364 у розмірі 29 367,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4 250,00 грн, заборгованість за процентами - 25 117,50 грн.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу від 31.10.2025 № ДФ-31102025, сформованого 31.10.2025 та підписаного директорами ТОВ «Секвоя Капітал» і ТОВ «ФК «Солвентіс», ТОВ «Секвоя Капітал» відступило ТОВ «ФК «Солвентіс» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 24.10.2020 № 4097364 у розмірі 29 367,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4 250,00 грн, заборгованість за процентами - 25 117,50 грн.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Суд не може вчиняти активних дій, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеній, зокрема, у п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 465/4873/20, провадження № 61-6627св23).

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

За змістом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (див. постанову Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 906/943/18).

Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд бере до уваги правові висновки, наведені, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) за змістом яких: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі».

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц дійшов наступних висновків: «Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21):

«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами».

Відповідна правова позиція Верховного Суду є сталою.

Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21, також зазначено, що:

«194. Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу.

195. Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

196. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору».

Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19, провадження № 61-7310св24).

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.12.2024 у справі № 298/825/15-ц, провадження № 61-998св24).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 1046, 1049 ЦК України істотною ознакою договору позики є передання позикодавцем грошових коштів позичальникові, а позичальник зобов`язаний повернути отримані грошові кошти.

Отже, для виникнення у відповідача обов`язку з повернення кредиту позивач повинен довести не лише факт оформлення кредитного договору, а й факт надання кредитних коштів саме відповідачу.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів позивач посилається на довідку ТОВ «ФК «Елаєнс» від 02.11.2024 року, відповідно до якої 24.10.2020 року грошові кошти у сумі 4 250,00 грн, на картку № НОМЕР_2 .

Разом з тим, зазначена довідка не містить відомостей, які дають можливість достовірно встановити належність вказаного карткового рахунку саме відповідачу ОСОБА_1 . У матеріалах справи відсутні документи банківської установи, які б підтверджували, що картка № НОМЕР_2 була оформлена або перебувала у користуванні саме ОСОБА_1 .

Таким чином, сам факт зазначення у довідці номера банківської картки, на яку було здійснено переказ грошових коштів, не підтверджує факту отримання цих коштів саме відповідачем.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити необхідний причинно-наслідковий зв`язок між укладенням спірного кредитного договору, перерахуванням 4 250,00 грн та отриманням цієї суми саме відповідачем.

Пунктом 4 частини 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Частинами 2, 4 статті 83 ЦПК України унормовано, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 № 686/15112/22, провадження № 61-5229св23).

Як зазначено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 757/19682/18-ц (провадження № 61-11480св23), від 16.11.2023 у справі № 344/1404/22 (провадження № 61-5922св23), від 08.11.2023 у справі № 442/7748/20 (провадження № 61-4119св22), від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19): вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи (див. постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 205/7739/21 /провадження № 61-3175св23/, від 16.11.2023 у справі № 757/19682 /провадження № 18-ц (61-11480св23/).

Позивач з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.

Процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді справи роз`яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам, оскільки це може призвести до порушення встановленого у ст. 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 443/1012/18 /провадження № 61-6304св22/).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 685/547/23).

При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи результат вирішення спору (відмову у позові), відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355, Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч. 2 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Солвентіс», місцезнаходження - місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, будинок 21/1, код ЄДРПОУ 43657029;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя О. І. Якимець