Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №946/8280/25 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/8280/25

Провадження № 2-а/946/26/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді – Бурнусус О.О.,

за участю: секретаря судового засідання – Коробко О.Д.,

позивача - ОСОБА_1 , представника позивача – Дрангоя Д.О.,

представника відповідача – Уткіної К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізмаїлі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕНА № 5922326 від 12.10.2025 року,-

ВСТАНОВИВ:

20.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить поновити строк звернення до суду та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕНА № 5922326 від 12.10.2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та закрити провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.10.2025 позивач дійсно увечері керував автомобілем по вулиці Чернігівській у місті Ізмаїлі Одеської області. Коли позивач увімкнув двигун автомобіля обидві фари автомобілю працювали у режимі ближнього світу. Тобто світлові прибори автомобілю перед початком руху були працюючими. Рухаючись по вулиці Чернігівській позивач помітив, що світло у лівій фарі автомобілю зникло, томі він здійснив маневр праворуч та припаркувався для того щоб вийти з машини та перевірити чи дійсно світло зникло, а також для можливого ремонту. У той самий час, коли позивач паркувався, до нього під`їхало авто патрульної поліції, з якого вийшли працівники поліції та, інкримінуючи позивачу порушення ПДД, притягнули його до адміністративної відповідальності, тобто посадова особа патрульної поліції винесла оскаржувану постанову. Разом з тим, світло у лівій фарі його автомобіля зникло по ходу руху. Будь-які прилади, вузли та агрегати автомобілів мають властивості виходити з ладу. І це відбувається завжди з часом. Обов`язком водія є необхідність пересвідчитися перед початком руху, що його автомобіль перебуває у справному стані, що і зробив позивач. Позивач не мав можливості передбачити, що світловий прибор зламається під час руху автомобілю, оскільки таке передбачити не є можливим. Як відповідальний та законослухняний громадянин позивач зупинив авто відразу ж як погасла лампа лівої фари. Вищевказане свідчить про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, який йому було інкриміновано.

24.10.2025 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області поновлено строк звернення до суду з адміністративним позовом та відкрито провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПП в Одеській області ДПП, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

27.05.2026 року представник УПП в Одеській області ДПП звернувся до суду із заявою про заміну неналежного відповідача.

11.06.2026 року до суду надійшло клопотання позивача про заміну неналежного відповідача, яким просив замінити неналежного відповідача - управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, належним - Головне управління Національної поліції в Одеській області.

11.06.2026 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області замінено неналежного відповідача - управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, належним - Головне управління Національної поліції в Одеській області.

25.05.2026 року до суду надійшов відзив представника відповідача ГУНП в Одеській області, яким просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що у відповідності до постанови від 12.10.2025 серії ЕНА №5922326, інспектор Ізмаїльського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області старший лейтенант поліції Пустовіт В.В. встановив, що 12.10.2025 о 20:27 год. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2101, який мав технічні несправності, а саме не працювала ліва фара в режимі ближнього світла у темну пору доби, чим порушив п. 31.4.3 (в) ПДР, внаслідок чого позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Твердження позивача про те, що перед початком руху ним було перевірено технічний стан транспортного засобу, а несправність лампи лівої фари в режимі ближнього світла виникла вже під час руху та не залежала від його волі, не може бути підставою для звільнення від адміністративної відповідальності та не спростовує факту вчинення адміністративного правопорушення. Доводи позивача про раптовість виникнення несправності є суто декларативними та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами у розумінні статті 251 КУпАП. Позивач не надав жодних доказів проведення перевірки технічного стану транспортного засобу перед виїздом або ж доказів справності світлових приладів безпосередньо перед початком руху. Таким чином, зазначені твердження фактично зводяться до спроби уникнення відповідальності шляхом висунення непідтверджених припущень. Навіть за умови гіпотетичного виникнення несправності під час руху, така обставина може свідчити щонайбільше про необережну форму вини, яка, однак, не виключає адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП. Водій, як особа, що керує джерелом підвищеної небезпеки, зобов`язаний проявляти підвищену уважність та контролювати технічний стан транспортного засобу під час руху. Отже, доводи позивача про те, що несправність виникла під час руху та не залежала від його волі не спростовує факту керування технічно несправним транспортним засобом, не виключає складу адміністративного правопорушення та не підтверджений жодними доказами. Під час оформлення адміністративного матеріалу інспектором поліції здійснювалася безперервна відеофіксація події за допомогою штатного нагрудного відеореєстратора, що прямо відображено в оскаржуваній постанові. Отже, на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення та прийняття постанови відповідний технічний засіб функціонував належним чином, а працівник поліції виконав покладений на нього обов`язок щодо фіксації події. Неможливість подання відеозапису до суду виникла виключно з незалежних від відповідача технічних причин, а саме у зв`язку з пошкодженням носія інформації (жорсткого диску), на якому централізовано зберігалися відеоматеріали з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції. Вказані обставини мають об`єктивний характер, не є наслідком будь-яких неправомірних дій чи бездіяльності відповідача та жодним чином не свідчать про відсутність самої відеофіксації або про незаконність прийнятої постанови. Інше тлумачення фактично означало б покладення на суб`єкта владних повноважень відповідальності за технічну несправність обладнання чи носіїв інформації, що суперечило б принципам адміністративного судочинства та критеріям оцінки правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, визначеним статтею 2 КАС України. Більше того, відсутність саме відеозапису не означає автоматичної відсутності події адміністративного правопорушення. Сам по собі факт технічної втрати одного із доказів після прийняття постанови не свідчить про незаконність самої постанови, якщо на момент її винесення посадова особа діяла в межах наданих законом повноважень, безпосередньо спостерігала факт правопорушення та зафіксувала його у встановленому законом порядку. Більше того, позивач фактично не заперечує сам факт зупинки транспортного засобу та винесення постанови. Навпаки, у своїй позовній заяві він підтверджує, що керував автомобілем у темну пору доби, а також визнає, що ліва фара його автомобіля не працювала, обґрунтовуючи лише причини виникнення цієї несправності. Таким чином, між сторонами фактично відсутній спір щодо самої обставини несправності зовнішнього світлового приладу, а предметом спору є виключно правова оцінка цих обставин. Отже, доводи позивача про те, що відсутність у суді відеозапису автоматично свідчить про недоведеність правопорушення, є необґрунтованими. Таким чином, технічне пошкодження носія інформації, що мало місце вже після здійснення відеофіксації події, не може бути поставлене у провину відповідачу та не є самостійною правовою підставою для визнання оскаржуваної постанови незаконною чи необґрунтованою. Сам факт здійснення відеозапису підтверджується матеріалами адміністративної справи, а відсутність можливості його відтворення зумовлена виключно об`єктивними технічними причинами, які не перебували під контролем посадової особи, що винесла постанову. Таким чином, позиція позивача фактично зводиться до спроби уникнення відповідальності шляхом заперечення вини через посилання на нібито випадковий характер несправності та формального заперечення складу правопорушення без спростування факту його вчинення. Фактично позивач не спростовує встановлені обставини, а лише намагається надати їм інше, вигідне для себе тлумачення. Жодних порушень законодавства в діях поліцейського не вбачається. З наведеного вбачається, що твердження позивача є такими, що не знайшли свого підтвердження. Враховуючи наведене, представник відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви повністю, як необґрунтованої.

В судовому засіданні позивач та його представник наполягали на задоволенні позову з підстав викладених в позовній заяві, зазначаючи, що співробітниками поліції не було виявлено факт керування транспортним засобом з несправними зовнішніми світловими приладами, оскільки співробітники поліції під`їхали коли транспортний засіб був вже припаркований і в цей час він намагався усунути вказану несправність автомобіля.

В судовому засіданні представник відповідача ГУНП в Одеській області просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників провадження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до приписів ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з ч. 1-3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Судом встановлено, що 12.10.2025 року інспектором Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області винесено постанову серії ЕНА № 5922326, з якої вбачається, що 12.10.2025 року о 20:27:45 в м. Ізмаїлі, вул. Чернігівська (Маршала Тимошенка), водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2101 з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушив п. 31.4.3.в ПДР – забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Частина перша статті 122 КУпАП передбачає відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Згідно п. 31.4.3.в Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами) забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.

Відповідно до приписів ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На підтвердження факту руху позивача в темну пору доби з непрацюючою лампою лівої фари в режимі ближнього світла представник зазначає, що під час оформлення адміністративного матеріалу інспектором поліції здійснювалася безперервна відеофіксація події за допомогою штатного нагрудного відеореєстратора, що прямо відображено в оскаржуваній постанові. Отже, на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення та прийняття постанови відповідний технічний засіб функціонував належним чином, а працівник поліції виконав покладений на нього обов`язок щодо фіксації події. Неможливість подання відеозапису до суду виникла виключно з незалежних від відповідача технічних причин, а саме у зв`язку з пошкодженням носія інформації (жорсткого диску), на якому централізовано зберігалися відеоматеріали з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції. Вказані обставини мають об`єктивний характер, не є наслідком будь-яких неправомірних дій чи бездіяльності відповідача та жодним чином не свідчать про відсутність самої відеофіксації або про незаконність прийнятої постанови. Інше тлумачення фактично означало б покладення на суб`єкта владних повноважень відповідальності за технічну несправність обладнання чи носіїв інформації, що суперечило б принципам адміністративного судочинства та критеріям оцінки правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, визначеним статтею 2 КАС України. Більше того, відсутність саме відеозапису не означає автоматичної відсутності події адміністративного правопорушення. Сам по собі факт технічної втрати одного із доказів після прийняття постанови не свідчить про незаконність самої постанови, якщо на момент її винесення посадова особа діяла в межах наданих законом повноважень, безпосередньо спостерігала факт правопорушення та зафіксувала його у встановленому законом порядку. Разом з тим, позивач фактично не заперечує сам факт зупинки транспортного засобу та винесення постанови. Навпаки, у своїй позовній заяві він підтверджує, що керував автомобілем у темну пору доби, а також визнає, що ліва фара його автомобіля не працювала, обґрунтовуючи лише причини виникнення цієї несправності. Таким чином, між сторонами фактично відсутній спір щодо самої обставини несправності зовнішнього світлового приладу, а предметом спору є виключно правова оцінка цих обставин.

При цьому, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, за диспозицією ч.1 ст.121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, утворює самостійний склад адміністративного правопорушення.

Наслідком керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється є складення відносно водія постанови за ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Так, ч. 1 ст. 251 КУпАП, крім іншого, до способів доказування фактичних даних, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, відносить показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Таким чином, відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів.

Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, визначено, що кінозйомка та відеозапис це процеси фіксації динамічних властивостей об`єктів, подій, явищ за допомогою кіно- або відеокамери. Кінозйомка проводиться на фотоматеріалах, відеозапис - на цифрових носіях інформації.

Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу (п. 5 розділу ІІ Інструкції).

Крім того, слід зазначити, що відеозапис є об`єктивним доказом, оскільки унеможливлює суб`єктивне висвітлення поліцейським або іншими особами обставин справи.

Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об`єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності з іншими доказами по справі.

На виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи представником відповідача не долучено відеозаписів щодо обставин винесення постанови відносно ОСОБА_1 .

На переконливу думку суду, посилання представника відповідача на неможливість подання відеозапису до суду з незалежних від відповідача технічних причин, а саме у зв`язку з пошкодженням носія інформації (жорсткого диску), на якому централізовано зберігалися відеоматеріали з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, не звільняє сторону відповідача від виконання вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП, відповідно яким обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Більш того, суд зауважує, альтернативним відеозаписом доказом можуть бути покази свідків, втім відомості про наявність свідків відсутні, у відзиві представник відповідача не зазначає про залучення свідків під час розгляду поліцейським справи про притягнення позивача до відповідальності за вчинення інкримінованого йому правопорушення.

З урахуванням викладеного суду не надано належних, достатніх та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КУпАП за порушення ним вимог п. 31.4.3.в ПДР.

Суд зазначає, що одна тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідна позиція викладена в постанові Верховного суду від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17, № рішення 73700340.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив наступне: «…У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи».

Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).

Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1).

Отож, суд дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та повідомлення позивача про час розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, КАС України надає суду право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, беручи до уваги відсутність належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5922326 від 12.10.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром 340 грн. має бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.

Керуючись ст.ст. 72, 75, 76, 77, 139, 241, 268, 269, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місце знаходження: м. Одеса, вул. Ак. Філатова, б. 15-А, код ЄДРПОУ – 40108740) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕНА № 5922326 від 12.10.2025 року – задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5922326 від 12.10.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром 340 грн. і провадження по справі закрити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.09.2026 року.

Суддя: О.О.Бурнусус