Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №240/18276/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 240/18276/25

адміністративне провадження № К/990/46859/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Єресько Л.О., Жука А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дубка Сергія Миколайовича

на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року (головуючий суддя - Єфіменко О.В.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року (головуючий суддя - Боровицький О.А., судді: Курко О.П., Ватаманюк Р.В.)

у справі № 240/18276/25

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті йому індексації за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 при нарахуванні та виплаті йому індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 01 березня 2024 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 01 березня 2024 року з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, обчисливши щомісячний розмір індексації як різницю між сумою індексації, обчисленої в березні 2018 року з застосуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, і розміром підвищення доходу в березні 2018 року.

2. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року, позовну заяву в частині позовних вимог про:

- визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 при нарахуванні та виплаті йому індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 01 березня 2024 року;

- зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 01 березня 2024 року врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, обчисливши щомісячний розмір індексації як різницю між сумою індексації, обчисленої в березні 2018 року з застосуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, і розміром підвищення доходу в березні 2018 року.

3. 14 листопада 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дубка С.М. на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 240/18276/25. Заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для розгляду до суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 01 березня 2024 року.

4. Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив із того, що 01 березня 2024 року позивач звільнився з військової частини НОМЕР_1 та оскаржує її бездіяльність щодо ненарахування йому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2024 року.

6. Як зауважив суд першої інстанції, позивач міг набути достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум при звільненні, або з моменту звільнення вчиняти дії по отриманню такої інформації. Суд констатував, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

7. Таким чином, суд першої інстанції запропонував позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого.

8. На виконання вимог ухвали суду представник позивача через підсистему "Електронний Суд" 30 липня 2025 року подав до суду заяву (зареєстрована судом 29 липня 2025 року), в якій просить поновити строк звернення до адміністративного суду зазначивши, що на момент звільнення із військової частини позивач не ознайомлювався із грошовим атестатом, його підпис відсутній. Стверджує, що про розмір отриманого грошового забезпечення дізнався із відповіді на адвокатський запит.

9. За висновками суду першої інстанції, наведені позивачем у своїй заяві причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом не можуть вважатися поважними, адже вони непідтверджені належними доказами.

10. Підставою для повернення позовної заяви слугував висновок суду щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки про всі складові розрахунку при виключенні зі складу військової частини НОМЕР_1 позивач міг дізнатися під час ознайомлення з відповідним наказом і оскаржити їх до суду протягом трьох місяців з дати виключення зі списків військової частини.

11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що тримісячний строк звернення до адміністративного суду має обраховуватися з 01 березня 2024 року тат завершився 01 червня 2024 року.

12. Також суд апеляційної інстанції зауважив, що наведені позивачем у заяві причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог не можуть вважатися поважними, адже вони непідтверджені належними доказами.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

13. В обґрунтування касаційної скарги представник позивача вказує на порушення судом першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства в частині початку відліку строку звернення до суду.

14. Скаржник зазначає, що зі змісту статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

15. Предметом позовних вимог є виплата індексації яка є невід`ємною складовою грошового забезпечення.

16. Отже, до таких позовних вимог застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми.

17. Також скаржник указує на незаконну бездіяльність відповідача в частині ненадання позивачу письмового повідомлення про виплачені останньому кошти є об`єктивно непереборною позивачем обставиною, яка не залежить від волевиявлення позивача.

18. Наслідки такої бездіяльності відповідача не можуть бути підставами для позбавлення його права на звернення до суду.

19. Крім того скаржник звертає увагу на те, що грошовий атестат не містить інформації про розмір коефіцієнту індексу споживчих цін, що застосований для обчислення індексації у спірний період. Грошовий атестат також не містить будь-якої іншої інформації, що дала б змогу визначити розмір коефіцієнту споживчих цін, що взятий відповідачем для обчислення індексації.

20. Отримання грошового атестата не дозволило б позивачу дізнатися про порушення його права, оскільки цей документ не містить відомостей про розмір коефіцієнта індексу споживчих цін, застосованого відповідачем для обчислення індексації.

21. Відповідач також не повідомляв позивача про розмір коефіцієнту індексу споживчих цін застосований при розрахунку індексації в будь-який інший спосіб.

22. Скаржник також просить врахувати, що грошовий атестат не є належним доказом повідомлення позивача про порушене право, тому відлік строку звернення до суду не може обчислюватися з моменту отримання грошового атестату. До того ж грошовий атестат не містить підпису позивача про ознайомлення та отримання.

23. За твердженням скаржника, позовну заяву подано в межах установленого законом тримісячного строку. Відлік цього строку слід обчислювати з дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а саме - з дати отримання відповіді відповідача від 14 липня 2025 року № 391 на адвокатський запит, якою надано інформацію про виплачені за період служби суми грошового забезпечення.

24. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення судів без змін. Обґрунтовуючи свою позицію, він зазначає, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та до 01 березня 2024 року отримував грошове забезпечення. Відтак, про всі складові розрахунку при звільненні позивач мав змогу дізнатися під час ознайомлення з відповідним наказом про виключення зі списків особового складу й оскаржити їх у судовому порядку протягом трьох місяців. Отже, у цьому випадку тримісячний строк звернення до адміністративного суду слід обчислювати з 01 березня 2024 року, оскільки саме до цієї дати позивач отримував грошове забезпечення від військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, передбачений законом строк для звернення з цим позовом сплив 01 червня 2024 року.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

26. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання представника позивачки у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

27. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів виходить із такого.

28. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

29. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

30. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

31. Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

32. При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

33. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

34. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

35. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.

36. Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

37. В означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

38. Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

39. У підсумку Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

40. Водночас наведений висновок Верховного Суду був сформований до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким змінено нормативну основу застосування частини першої статті 233 КЗпП України в частині строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

41. Підставою для повернення позовної заяви слугував висновок судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

42. Як установлено зі змісту оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій чітко не вказали, яка частина статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин, водночас визначили 01 березня 2024 року як день звільнення та вказали, що про всі складові розрахунку при виключенні зі складу військової частини НОМЕР_1 позивач міг дізнатися під час ознайомлення з відповідним наказом і оскаржити їх до суду протягом 3 місяців з дати виключення зі списків військової частини.

43. Однак суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що наказом військової частини НОМЕР_1 від 01 березня 2024 року № 62 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення та вибув до нового місця служби - місто Новотроїцьке Дніпропетровської області. У червні 2025 року адвокат в інтересах позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом про надання інформації про виплачені позивачу суми грошового забезпечення, однак листом від 14 липня 2025 року №391 отримав відмову.

44. Отже, з метою правильного обчислення строку звернення до суду з цим позовом та для вирішення питання, яку частину статті 233 КЗпП України слід застосовувати до спірних правовідносин, судам слід надати оцінку наведеним доводам позивача та з`ясувати, чи продовжував позивач перебувати на військовій службі, чи звільнений.

45. За результатом установлення вказаних обставин стане можливим визначити, яка частина статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин, з`ясувати день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, установити початок відліку строку звернення до суду з цим позовом та за необхідності з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

46. З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви ґрунтується на неповно з`ясованих обставинах та є передчасним.

47. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 квітня 2026 року в справі № 420/20979/25, від 01 травня 2026 року в справі № 240/6311/25, від 11 травня 2026 року в справі № 500/5902/25, від 09 червня 2026 року в справі № 620/12852/24.

48. Порушення норм процесуального права під час вирішення питання щодо строку звернення до суду призвело до постановлення судом першої інстанції незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в адміністративній справі. Суд апеляційної інстанції помилок місцевого адміністративного суду не виправив.

49. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і скерування справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

50. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа скеровується до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа скеровується до суду першої інстанції.

51. Отже, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню зі скеруванням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

52. З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дубка Сергія Миколайовича задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 240/18276/25 скасувати.

Справу № 240/18276/25 направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

Л.О. Єресько

А.В. Жук,

Судді Верховного Суду