Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №640/2807/22 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 640/2807/22

адміністративне провадження № К/990/38744/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М. В.,

суддів: Єресько Л.О., Жука А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Цикалевича Володимира Миколайовича

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року (суддя - Перепелиця А.М.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Грибан І.О., судді: Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.)

у справі № 640/2807/22

за позовом ОСОБА_1

до Апарату Верховної Ради України

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України (далі - Апарат ВРУ) щодо відмови в нарахуванні та виплаті йому грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03 лютого 2014 року по 27 листопада 2014 року;

- зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03 лютого 2014 року по 27 листопада 2014 року;

- зобов`язати Апарат ВРУ виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 27 листопада 2014 року по день фактичного розрахунку.

2. В обґрунтування позову зазначає, що під час його звільнення з посади помічника - консультанта народного депутата України Верховної Ради України він мав право на грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, втім відповідач відмовив у її виплаті з підстав відсутності коштів.

3. Позивач вважає, що такими діями відповідач порушив його право на отримання частини своєї заробітної плати, в яку включається також компенсація за невикористану відпустку, а тому відповідач зобов`язаний виплатити йому відповідну грошову компенсацію та середній заробіток за весь час затримки виплати цієї компенсації.

4. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03 лютого 2014 року по 27 листопада 2014 року.

Зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03 лютого 2014 року по 27 листопада 2014 року в сумі 109,14 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

5. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача - адвокат Цикалевич В.М. звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

6. Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до довідки Апарату ВРУ від 29 грудня 2021 року № 20-17/1170, ОСОБА_1 з 03 лютого 2014 року по 27 листопада 2014 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи ОСОБА_1 не використано 2,5 календарних дні щорічної основної відпустки.

8. Позивач звернувся до відповідача з заявою про надання довідки щодо розміру заробітної плати за період з 03 лютого 2014 року по 27 листопада 2014 року та виплату компенсації за невикористану відпустку.

9. У відповідь на цю заяву, Апарат ВРУ направив позивачу лист від 13 січня 2022 року № 15/26-2022/8794, у якому зазначив, що всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. Місячний фонд оплати праці помічників-консультантів народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_2 у 2014 році розподілений у повному обсязі. Бюджетним кодексом України визначено, що розпорядник бюджетних коштів використовує бюджетні кошти тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, встановленими законом України про Державний бюджет України за відповідний рік, та здійснює платежі з бюджету виключно за наявності відповідного бюджетного призначення. Апарат ВРУ зазначив, що у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів зазначеного вище народного депутата України та без внесення змін до закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, відсутні правові підстави для здійснення ОСОБА_1 нарахування і виплати компенсації при звільненні 27 листопада 2014 року за 2,5 календарних дні щорічної основної відпустки.

10. Вважаючи таку бездіяльність Апарату ВРУ щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

IІI. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з наявності ознак протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03 лютого 2014 року по 27 листопада 2014 року, як такої, що суперечить положенням частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та частини першої статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

12. Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивача було прийнято на посаду помічника-консультанта народного депутата України та звільнено з неї розпорядженнями Апарату Верховної Ради України (ВРУ), він перебував у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з відповідним народним депутатом ВРУ. З огляду на це, витрати на виплату грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні має нести Апарат ВРУ в межах кошторису витрат на реалізацію повноважень ВРУ.

13. Реалізація особою права на отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, як виснував суд першої інстанції, не може бути залежною від бюджетних асигнувань та від наявності фонду оплати праці. Таким чином, обмежене фінансування не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

14. Відмовляючи в задоволенні позовних щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні по день фактичного розрахунку, суди попередніх інстанцій зазначили, що обов`язковою умовою для застосування положень статті 117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум.

15. У цьому контексті суди врахували висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 та від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20, відповідно до яких незгода працівника з розміром належних до виплати під час звільнення сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум під час звільнення.

16. Суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. Підставою касаційного оскарження у цій справі представник позивача зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права, а саме статті 116, 117 КЗпП України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі №640/11699/21.

18. Зазначає, що у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21 сформовано правову позицію відповідно до якої, встановивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

19. На переконання позивача, відповідач через допущену ним протиправну бездіяльність у забезпеченні виконання вимог трудового законодавства та законодавства про відпустки, порушив право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані відпустки. Оскільки відповідач не виплатив належних позивачу сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, відповідач повинен понести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену частиною першою статті 117 КЗпП України (в редакції на момент подання позову).

20. Відповідач не скористався правом надіслати відзив на касаційну скаргу.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

22. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач з 03 лютого 2014 року по 27 листопада 2014 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_2 , однак при звільненні, позивачу, не було виплачено компенсацію за невикористані 2,5 дні щорічної основної відпустки за вказаний період роботи.

24. Отже спірні правовідносини в цій справі виникли щодо невиплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України та відповідальності роботодавця у зв`язку з цим за статтею 117 КЗпП України.

25. Судові рішення попередніх інстанцій оскаржуються позивачем лише в частині відмови в задоволенні позову щодо зобов`язання Апарат ВРУ виплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні по день фактичного розрахунку. В іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій позивачем не оскаржуються, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині.

26. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

27. За правилами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

28. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, суди попередніх інстанцій обґрунтували свою позицію постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 (яка застосована також у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20).

29. Так, Верховний Суд у справі №825/742/16 зазначив, що підставою для виплати, передбаченої статтею 117 КЗпП України, відшкодуванням відповідно до частини першої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати, передбаченої статтею 117 КЗпП України, відшкодуванням відповідно до частини другої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Як свідчать матеріали справи, здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися. Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої індексації з травня 2008 року по грудень 2009 року виник більш ніж через півтора роки після звільнення позивача. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

30. Проте у касаційній скарзі скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків постанови Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21, у якій викладена інша правова позиція щодо питання застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі.

31. Так, у вказаній постанові від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21 Верховний Суд звернув увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яку було ухвалено в часі пізніше ніж постанову Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16.

32. Характерною особливістю справи № 821/1083/17 було те, що Велика Палата Верховного Суду розглядала питання щодо застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України у контексті рішення Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02).

33. Підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування згаданих приписів в окресленому аспекті відрізняється від того, який обґрунтували суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, та який застосований у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16.

34. У постанові Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

35. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

36. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

37. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

38. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

39. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

40. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

41. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

42. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

43. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

44. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

45. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц».

46. З метою забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Суд має враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені чинні підходи щодо застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

47. Послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (не своєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні (постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 620/2338/20; від 25 квітня 2023 року у справі № 460/49364/22).

48. Таким чином, Верховний Суд констатує помилковість висновків судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання Апарату ВРУ виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

49. Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року в справі № 640/36441/21, від 30 листопада 2023 року в справі № 640/22951/21, від 01 жовтня 2024 року в справі № 640/12080/22, від 08 серпня 2024 року в справі № 640/14569/21.

50. Отже, доводи касаційної скарги, що слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.

51. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

52. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

53. З урахуванням викладеного, Верховний Суд, виходячи з меж, передбачених статтею 341 КАС України, дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, з направленням справи на новий судовий розгляд.

54. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цикалевича Володимира Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 640/2807/22 у частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати.

Справу № 640/2807/22 в цій частині направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 640/2807/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

Л.О. Єресько

А.В. Жук,

Судді Верховного Суду