Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №440/12639/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 440/12639/24

касаційне провадження № К/990/34203/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба»

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Русанова В.Б.; судді: Бегунц А.О., Калиновський В.А.)

у справі № 440/12639/24

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба»

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року Приватне сільськогосподарське підприємство «Дружба» (далі - ПрСП «Дружба», позивач, платник, підприємство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2024 року № 00130630701, № 00130690701, № 00130640701, № 00130660701.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, платник зазначив, що висновки контролюючого органу, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, не відповідають фактичним обставинам та положенням податкового законодавства.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 13 березня 2025 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2024 року № 00130690701 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковим зобов`язанням в сумі 15 273,83 грн та штрафними санкціями в сумі 2 091,20 грн.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2024 року № 00130640701 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковим зобов`язанням в сумі 1 001 566,00 грн та за штрафними санкціями в сумі 250 391,50 грн.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2024 року № 00130660701.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 липня 2025 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року скасував в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2024 року № 00130660701 та № 00130640701 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковим зобов`язанням в сумі 1 001 566,00 грн та за штрафними санкціями в сумі 25 0391,50 грн.

Прийняв в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову ПрСП «Дружба» відмовив.

Крім того, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року було змінено, абзац шостий резолютивної частини викладено в наступній редакції:

«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 210,22 грн (двісті десять гривень 22 копійки)».

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року залишено без змін.

Позивач не погодився з рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Вказує, що тимчасове невикористання виробничого обладнання саме по собі не свідчить про його використання в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Наголошує, що контролюючий орган не встановив факту використання пресцеху COMPACT EK2-2 поза межами господарської діяльності підприємства, а його виробниче призначення не змінювалося. Також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 198.5 статті 198 ПК України у подібних правовідносинах та на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми до обставин тимчасового невикористання виробничого обладнання. Оскільки, на переконання позивача, підстав для нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України не виникло, вважає протиправним і застосування штрафу за нереєстрацію відповідної податкової накладної.

Ухвалою від 18 вересня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

25 вересня 2025 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

30 вересня 2025 року позивач надав відповідь на відзив, в якій заперечив проти його доводів.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Предметом касаційного перегляду в цій справі є висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2024 року № 00130640701 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковим зобов`язанням у сумі 1 001 566,00 грн та за штрафними санкціями у сумі 250 391,50 грн, а також податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2024 року № 00130660701 про застосування штрафу в сумі 3 400,00 грн.

Суди встановили, що у липні 2017 року ПрСП «Дружба» на підставі договору купівлі-продажу від 20 липня 2017 року № FR20170720 придбало у Приватного підприємства-фірми «Анатоль» (далі - ППФ «Анатоль») пресцех COMPACT EK2-2, який у вересні 2018 року введено в експлуатацію згідно з наказом від 07 вересня 2018 року № 27.

Надалі зазначене обладнання було передано в оренду ТОВ «ЕКОАГРО ФІРМА СЕМЕНІВСЬКА ЩЕДРА ЗЕМЛЯ» (далі - ТОВ «ЕКОАГРО ФІРМА СЕМЕНІВСЬКА ЩЕДРА ЗЕМЛЯ») на підставі договору оренди від 20 вересня 2018 року. 27 вересня 2018 року ПрСП «Дружба» подало повідомлення про об`єкти оподаткування за формою № 20-ОПП щодо пресцеху.

У грудні 2020 року договір оренди було припинено, а обладнання повернуто ПрСП «Дружба» згідно з актом приймання-передачі майна від 30 грудня 2020 року. На підставі договору від 31 грудня 2020 року пресцех передано ТОВ «ЕКОАГРО ФІРМА СЕМЕНІВСЬКА ЩЕДРА ЗЕМЛЯ» на відповідальне зберігання.

04 січня 2021 року між ПрСП «Дружба» як виконавцем та ТОВ «ЕКОАГРО ФІРМА СЕМЕНІВСЬКА ЩЕДРА ЗЕМЛЯ» як замовником укладено договір про надання послуг № 04/01/21, за умовами якого виконавець зобов`язувався за допомогою пресцеху COMPACT EK2-2 надавати замовнику послуги.

Залишкова вартість пресцеху станом на 31 грудня 2020 року становила 5 007 831,27 грн.

Під час перевірки встановлено, що на дату проведення інвентаризації 01 липня 2024 року пресцех знаходився на території ТОВ «ЕКОАГРО ФІРМА СЕМЕНІВСЬКА ЩЕДРА ЗЕМЛЯ» та фактично не експлуатувався ПрСП «Дружба». Позивач пояснював, що обладнання придбавалося для переробки олійних культур шляхом холодного віджиму, а його експлуатацію припинено у зв`язку з відсутністю достатньої кількості сировини.

Контролюючий орган розцінив припинення фактичної експлуатації пресцеху з 01 січня 2021 року як припинення його використання в господарській діяльності та на цій підставі дійшов висновку про виникнення у підприємства обов`язку нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України виходячи із залишкової вартості основного засобу.

ГУ ДПС у Полтавській області провело документальну планову виїзну перевірку ПрСП «Дружба» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2019 року по 31 березня 2024 року, за результатами якої складено акт від 13 серпня 2024 року № 10833/16-31-07-01-02/03770000.

У частині, що є предметом касаційного перегляду, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 ПК України у зв`язку з ненарахуванням податкових зобов`язань з податку на додану вартість на залишкову вартість пресцеху COMPACT EK2-2, який, на думку податкового органу, з 01 січня 2021 року не використовувався у господарській діяльності підприємства.

Також контролюючий орган установив порушення вимог пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України у зв`язку з нескладенням та нереєстрацією в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної на суму податку на додану вартість, яка підлягала самостійному нарахуванню відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України.

На підставі висновків акта перевірки ГУ ДПС у Полтавській області 13 вересня 2024 року прийняло податкові повідомлення-рішення, зокрема:

№ 00130640701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 274 373,75 грн, у тому числі 1 019 499,00 грн за податковими зобов`язаннями та 254 874,75 грн за штрафними санкціями;

№ 00130660701, яким до платника застосовано штраф у сумі 3 400,00 грн за відсутність реєстрації відповідної податкової накладної.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема:

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 189.1 статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що для виникнення передбаченого підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України обов`язку визначальним є не сам факт невикористання необоротного активу протягом певного періоду, а встановлення обставин, які свідчать про те, що такий актив призначається для використання або фактично починає використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Таке розуміння зазначеної норми узгоджується з практикою Верховного Суду щодо її застосування.

У постанові від 24 січня 2023 року у справі № 560/7669/21 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого якщо платник податку на додану вартість починає використовувати товари/послуги/необоротні активи, які були попередньо придбані з податком на додану вартість із формуванням податкового кредиту на ці суми, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, то він повинен нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість. При цьому під час вирішення питання виникнення у платника обов`язку, встановленого підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, предметом доказування є обставини, які мали місце у періоді виявлення факту припинення використання товару/необоротного активу у власній господарській діяльності платника податків.

Надалі у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 360/4169/21 Верховний Суд, застосовуючи підпункт «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, зазначив, що для висновку про наявність підстав для нарахування податкових зобов`язань необхідно встановити факт неоподатковуваного/негосподарського використання товарів (послуг) і необоротних активів.

У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу, що саме по собі придбання товару/необоротного активу і невикористання його у звітному (податковому) періоді ще не свідчить про те, що останній не буде використаний у межах господарської діяльності в наступних податкових періодах.

Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2024 року у справі № 814/476/18 також виходив з того, що використання придбаних товарів поза межами господарської діяльності є ключовим фактором для застосування положень підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Подібний підхід Верховний Суд застосував і в постанові від 14 липня 2022 року у справі № 813/6822/14, у якій у контексті тимчасового простою технологічного обладнання врахував відсутність встановлених контролюючим органом обставин використання такого обладнання поза межами господарської діяльності платника податку.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 06 серпня 2026 року у справі № 280/3120/23, аналізуючи пункт 198.5 статті 198 ПК України, зазначив, що обов`язок платника щодо нарахування податкових зобов`язань виникає не внаслідок самого факту придбання відповідних товарів, послуг чи необоротних активів або їх тимчасового невикористання, а у разі встановлення використання таких активів у випадках, прямо визначених пунктом 198.5 статті 198 ПК України, або обставин, які свідчать про зміну напряму їх використання.

Верховний Суд у цій постанові наголосив, що сам по собі факт припинення фактичного використання майна ще не свідчить про його використання в неоподатковуваних операціях чи поза межами господарської діяльності.

Застосовуючи наведене правове регулювання та сформовані Верховним Судом підходи до обставин цієї справи, колегія суддів виходить з того, що судами попередніх інстанцій установлено попереднє фактичне використання пресцеху COMPACT EK2-2 у господарській діяльності позивача.

Зокрема, після введення в експлуатацію обладнання було передано в оренду іншому суб`єкту господарювання, а після припинення орендних правовідносин повернуто позивачу та передано на відповідальне зберігання. 04 січня 2021 року між позивачем та ТОВ «ЕКОАГРО ФІРМА СЕМЕНІВСЬКА ЩЕДРА ЗЕМЛЯ» укладено договір, який передбачав надання позивачем послуг із використанням цього обладнання.

Водночас контролюючий орган не встановив обставин, які б свідчили про подальше використання пресцеху в будь-яких операціях, що не є господарською діяльністю позивача, його передачу іншій особі для такого використання або зміну його функціонального призначення.

Висновок контролюючого органу ґрунтується фактично на тому, що з 01 січня 2021 року обладнання не експлуатувалося позивачем, а на дату інвентаризації перебувало на відповідальному зберіганні в іншого суб`єкта господарювання.

Проте факт невикористання виробничого обладнання та факт його використання в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, мають різний юридичний зміст та не можуть бути ототожнені для цілей застосування підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Саме у встановленні такого факту полягає принципова помилка суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд, погодившись із тим, що матеріали справи не містять доказів подальшої фактичної експлуатації пресцеху в господарській діяльності позивача, дійшов з цього висновку про необхідність нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Однак такий підхід фактично покладає на платника податку обов`язок довести безперервне використання придбаного необоротного активу в оподатковуваних операціях для уникнення нарахування компенсуючих податкових зобов`язань, тоді як зміст пункту 198.5 статті 198 ПК України такого правила не встановлює.

Навпаки, юридичним фактом, з яким ця норма пов`язує виникнення відповідного податкового обов`язку, є призначення активу для використання або початок його використання у визначених цією нормою операціях.

При цьому відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі контролюючий орган не довів існування конкретної операції або іншої обставини, яка б свідчила про використання позивачем пресцеху COMPACT EK2-2 поза межами господарської діяльності.

Тривалість періоду фактичного невикористання виробничого обладнання сама по собі не змінює зазначеного висновку, оскільки пункт 198.5 статті 198 ПК України не пов`язує виникнення податкового обов`язку з тривалістю простою необоротного активу.

Щодо висновку суду апеляційної інстанції про відсутність у спірних правовідносинах ділової мети колегія суддів зазначає таке.

Підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що розумна економічна причина (ділова мета) це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що економічний ефект від господарської операції не обов`язково має спостерігатися негайно після її вчинення, він може настати в майбутньому, а з об`єктивних причин може не настати взагалі.

Проте в цій справі визначальним є те, що контролюючий орган не встановив конкретної операції з використання спірного обладнання поза межами господарської діяльності, відсутність ділової мети якої могла б бути предметом відповідної оцінки.

Саме по собі неотримання доходу від необоротного активу протягом періоду його простою не свідчить про те, що цей актив почав використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю.

Отже, посилання суду апеляційної інстанції на положення про ділову мету не усуває необхідності встановлення юридичного факту, прямо передбаченого підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.

З урахуванням наведеного Верховний Суд доходить висновку, що сам по собі факт тимчасового невикористання виробничого необоротного активу, який до цього використовувався у господарській діяльності платника податку, за відсутності встановлених обставин його призначення для використання або фактичного використання в операціях, що не є господарською діяльністю платника, не утворює передбаченої підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України підстави для нарахування податкових зобов`язань.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1 001 566,00 грн та пов`язаних із цим штрафних санкцій у сумі 250 391,50 грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2024 року № 00130660701 колегія суддів виходить з такого.

Як установили суди, підставою для застосування штрафу в сумі 3 400,00 грн стало нескладення та нереєстрація позивачем податкової накладної, обов`язок зі складання якої контролюючий орган пов`язував саме з необхідністю нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України на залишкову вартість пресцеху.

Отже, обов`язок скласти та зареєструвати відповідну зведену податкову накладну має похідний характер від обов`язку нарахувати податкові зобов`язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Оскільки за встановлених у справі обставин такого обов`язку у позивача не виникло, відсутня і правова підстава для покладення на нього обов`язку зі складання та реєстрації податкової накладної щодо цієї операції.

Відповідно відсутні підстави для застосування до позивача штрафу податковим повідомленням-рішенням від 13 вересня 2024 року № 00130660701.

За таких обставин Суд не вбачає необхідності надавати окрему оцінку доводам сторін щодо застосування пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України до відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної, оскільки вирішення питання щодо звільнення від відповідальності за порушення строку виконання податкового обов`язку передбачає насамперед існування такого обов`язку.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2024 року № 00130640701 у частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковим зобов`язанням у сумі 1 001 566,00 грн та за штрафними санкціями у сумі 250 391,50 грн, а також податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2024 року № 00130660701.

Суд апеляційної інстанції скасував законне в цій частині рішення суду першої інстанції внаслідок неправильного застосування пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Установлені судами обставини є достатніми для вирішення спору у відповідній частині та не потребують встановлення нових обставин або переоцінки доказів судом касаційної інстанції.

Тому постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року підлягає скасуванню в частині, якою скасовано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року щодо податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2024 року № 00130640701 та № 00130660701 і відмовлено у задоволенні відповідних позовних вимог, із залишенням у силі рішення суду першої інстанції у цій частині.

Оскільки суд апеляційної інстанції змінив розподіл судових витрат саме у зв`язку зі зміною результату розгляду справи, постанова суду апеляційної інстанції в цій частині також підлягає скасуванню, а здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат - залишенню в силі.

В іншій частині постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року не є предметом касаційного перегляду та підлягає залишенню без змін.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною шостою цієї статті якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання касаційної скарги ПрСП «Дружба» сплатило судовий збір у сумі 30 128,58 грн.

Оскільки за наслідками касаційного перегляду судове рішення ухвалено на користь позивача в межах вимог, які були предметом касаційного перегляду, понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба» задовольнити.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року скасувати в частині, якою скасовано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року щодо податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Полтавській області від 13 вересня 2024 року № 00130640701 у частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковим зобов`язанням у сумі 1 001 566,00 грн та штрафними санкціями у сумі 250 391,50 грн і № 00130660701, а також у частині розподілу судових витрат.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року в зазначеній частині залишити в силі.

В іншій частині постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба» судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 30 128,58 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова