Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №369/357/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/357/24 Головуючий у суді І інстанції ОСОБА_4.

Провадження № 22-ц/824/8324/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2025 року та ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області, Державна інспекція архітектури та містобудування України, про усунення перешкод у користуванні майном,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 у січні 2024 року звернувся до суду із зазначеним вище позовом, в якому просив усунути йому перешкоди в користуванні його земельною ділянкою кадастровий номер 3222486201:01:021:5014 яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 вчинити дії, а саме за власний рахунок впродовж одного місяця знести будинок, розташований на земельних ділянках із кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011, 3222486201:01:021:5012.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що ОСОБА_2 на належних йому на праві власності земельних ділянках із кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011, 3222486201:01:021:5012, 3222486201:01:021:0022, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснює будівництво багатоквартирного будинку, в якому продає квартири. На думку ОСОБА_1 , такі дії відповідача свідчать про самочинність будівництва на його земельних ділянках, оскільки згідно поданих відповідачем до Державної інспекції архітектури та містобудування України відомостей про готовність об`єкта до експлуатації на вказаних земельних ділянках збудовано садибний будинок, що не відповідає дійсності.

Позивач вказував, що зазначене будівництво чинить йому перешкоди у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою з кадастровим номером 3222486201:01:021:0014, яка є суміжною із земельними ділянками відповідача, та суперечить суспільним інтересам мешканців села Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області через те, що відповідно до Державних будівельних норм ДБН Б. 2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» в сільській місцевості дозволяється тільки садибне будівництво висотою до 12 м. Крім того, зазначає, що збудована будівля має клас ризиків СС2, а не СС1, а тому не може бути розміщена у садибній забудові.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції та їх мотиви

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний об`єкт будівництва введено в експлуатацію, він є об`єктом права приватної власності, втручання в яке заборонено нормою статті 321 ЦК України або має бути вмотивованим. Матеріалами справи спростовано заяви позивача про те, що об`єкт будівництва, зведений відповідачем на земельних ділянках із кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011, 3222486201:01:021:5012, є самочинним будівництвом. Докази відмови відповідача усунути законні вимоги органів будівельного контролю щодо невідповідності проектній документації спірного об`єкту будівництва відсутні. Застосування норми статті 376 ЦК України щодо знесення об`єкту будівництва, який не є самочинним призведе до непропорційного втручання у мирне володіння майном та порушення прав відповідача.

22 січня 2026 року до суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив розглянути вимоги заяви від 18 червня 2025 року про постановлення окремої ухвали порядку статті 262 ЦПК України.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року заяву про ухвалення додаткового рішення повернуто без розгляду.

Повертаючи вказану заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, щопредставник позивача просив постановити окрему ухвалу щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарного провадження та відсторонення від здійснення правосуддя судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4., направивши її до Вищої ради правосуддя, проте положеннями статті 262 ЦПК України не передбачено постановлення суддею окремої ухвали щодо самого себе, тому подана заява про ухвалення додаткового рішення підлягає поверненню без розгляду на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та їх узагальнені доводи

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції по суті спору позивач просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Також просить постановити окремі ухвали стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4. про наявність корупційного ризику при провадженні у справі № 369/357/24, направивши її до відповідного підрозділу НАБУ, та про скоєння цієї суддею при провадженні у даній справі істотного дисциплінарного порушення, грубого нехтування обов`язків судді, що підриває авторитет правосуддя, суспільну довіру до суду, і наявності підстав для відкриття дисциплінарного провадження стосовно неї, направити окрему ухвалу до ВРП.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції помилково вважав, що будинок, який введено в експлуатацію, але який ще не зареєстрований в Єдиному реєстрі прав власності, є об`єктом права приватної власності, втручання в яке заборонено нормою статті 321 ЦК України або має бути вмотивованим.

Спростовуючи цей висновок суду, позивач зазначає, що відповідач при декларуванні будівництва будинку вказав, що розпочав будівництво садибного будинку на земельних ділянках, клас наслідків (відповідальності) будівель і споруд якого становить СС1.

В пункті 4 розділу «Техніко-економічні показники» декларації відповідач вказав (і ця обставина не заперечується сторонами), що загальна площа будинку складає 1 220,5 кв. м. Через те, що загальна площа будинку є більшою ніж 500 кв. м, неможливо розпочати будівництво нібито «садибного будинку» тільки після декларування початку будівництва.

Позивач зазначає, що ці обставини надавали суду підстави вважати, що будівництво будинку здійснювалося без відповідних дозволів, проектів та погоджень, а відтак він є самочинним будівництвом.

Так як будинок є самочинним будівництвом, який збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил: без належно затвердженого проекту, без відповідного дозволу на будівництво, підготовчі та будівельні роботи будинку відповідач проводив без відповідного дозволу та ліцензії, у позивача є всі підстави відповідно до статей 103, 104 ЗК України, статті 376 ЦК України вимагати від відповідача усунення перешкод в користуванні своєю ділянкою шляхом обов`язкового (безальтернативного) знесення будинку (самочинного будівництва) без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

Але місцевий суд, в порушенні пункту 1 статті 6, статті 8 Конвенції, статей 103, 104 ЗК України, статей 376, 391 ЦК України, статей 2, 10, 263 ЦПК України помилкового посилався на ту обставину, що позивач не є власником ділянок, а сам по собі факт проведення будівництва, яке не погоджується суміжними, сусідніми власниками земельних ділянок не може ототожнюватись із знесенням такого будівництва.

Крім цього, суд не взяв до уваги висновки експерта № 23242 від 14 квітня 2023 року, який виготовлено на виконання постанови слідчого у кримінальному провадженні № 1202211000000000497 від 11 листопада 2022 року, відповідно до якого відповідач побудував багатоквартирний чотирьохповерховий будинок на 40 квартир. Разом з тим,суд безпідставно взяв як основний доказ - висновок експерта № 07 СЕБТ/25 від 30 квітня 2025 року, який має всі ознаки підробки.

Також позивач висловив свої заперечення щодо ухвал суду першої інстанції від 23 вересня 2025 року про поновлення відповідачу процесуального строку на подання доказів (висновку експерта № 07 СЕБТ/25 від 30 квітня 2025 року) та про відмову у задоволенні заявленого відводу судді.

В апеляційній скарзі на ухвалу суду позивач просить її скасувати з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити додаткове рішення, яким задовольнити вимоги його заяви від 18 червня 2025 року, а саме постановитиокремі ухвали стосовно судді ОСОБА_4., в яких зазначити про наявність корупційного ризику при провадженні у справі № 369/357/24, направивши її до відповідного підрозділу НАБУ, і про наявність підстав для відкриття дисциплінарного провадження відносно вказаної судді при провадженні у цій справі та направити окрему ухвалу до ВРП.

На обґрунтування своїх доводів вказав, що при постановленні оскаржуваної ухвали про повернення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення суд порушив приписи пункту 1 статті 6 Конвенції, статей 2, 10, 262, 263 ЦПК України й ці порушення призвели до неправильного вирішення справи й ухвалення незаконного рішення.

Короткий зміст відзивів на апеляційні скарги та їх узагальнені заперечення

Учасники справи правом на подання відзивів на апеляційні скарги не скористались, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст пояснень, наданих учасниками справи у судовому засіданні

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Кукарека К.С. заперечувала проти аргументів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.

ОСОБА_1 надіслав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без його присутності, доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити.

Треті особи явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222486201:01:021:5014, площею 0,11 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 79289256 від 31 січня 2017 року.

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 163539999 від 15 квітня 2019 року та № 168513694 від 29 травня 2019 року відповідач ОСОБА_2 є власником земельних ділянках з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011 (площею 0,065 га) та 3222486201:01:021:5012 (площею 0,065 га), що знаходяться за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Софіївська Борщагівка, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Рішеннями Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 30 червня 2021 року № 115-6-VIII та № 114-6-VIII затверджено ОСОБА_2 проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011 (площею 0,065 га) та 3222486201:01:021:5012 (площею 0,065 га), відповідно).

На час вирішення спору відсутні судові рішення про визнання незаконним вищевказаних рішень Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області.

Відповідно до витягу з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № IУ051211026313 26 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подано відомості про початок будівельних робіт на земельних ділянках із кадастровими номерами 3222486201:01:021:5011 та 3222486201:01:021:5012.

Позиція суду апеляційної інстанції, застосовані норми права та мотиви прийнятого рішення

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу на рішення суду слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу на ухвалу суду - задовольнити частково з таких підстав.

Щодо рішення суду першої інстанції

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене. Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Таким чином позивач, звертаючись до суду з позовною заявою зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з негаторним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що спірна будівля побудована ОСОБА_2 з істотним порушенням будівельних норм і правил, без відповідних дозвільних документів, є самочинним будівництвом, у зв`язку із чим порушуються його права, як сусіднього землекористувача, а також суперечить суспільним інтересам мешканців села Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області.

Тобто позов поданий на захист права власності позивача та в інтересах мешканців села Софіївська Борщагівка.

Згідно зі статтями 316, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок повинні дотримуватися правил добросусідства та не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.

Застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України).

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а зроблено висновки про те, що «…правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2021 року в справі № 354/628/16-ц зроблено висновок, що «у зв`язку з істотним відхиленням від проекту або порушенням будівельних норм право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають відповідні органи державної влади або місцевого самоврядування. Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України. […] Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо. Таким чином, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою».

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), а також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).

Тобто обставиною, яка підлягала встановленню судом у справі, що переглядається, є те, чи порушуються права позивача, як власника суміжної земельної ділянки, проведеним відповідачем будівництвом будинку. Проте позивач лише в загальному зазначив, що таким будівництвом порушуються його права, як власника суміжної земельної ділянки, і суперечить суспільним інтересам мешканців села.

Водночас ОСОБА_1 у своїй позовній заяві взагалі не вказав і не навів жодної мотивації, які саме конкретно визначені його права, як власника суміжної земельної ділянки, порушуються вказаним будівництвом, та які перешкоди йому створюються в користуванні його земельною ділянкою внаслідок проведеного будівництва.

Пред`явлений позов він обґрунтовував лише тим, що ОСОБА_2 задекларував будівництво будинку садибного типу, а фактично збудував багатоквартирний будинок, чим порушив пункти 6.1.3, 6.1.31 ДБН Б. І на доведення саме цих обставин позивач надавав суду докази.

Разом із тим, саме по собі порушення Державних будівельних норм при проведенні будівництва не може бути безумовною підставою для задоволення позову суміжного землекористувача про знесення самочинного будівництва, якщо цим будівництвом не створюються позивачу перешкоди у користуванні власністю.

Щодо доводів позивача про те, що спірний об`єкт будівництва суперечить суспільним інтересам мешканців села, то ці доводи також не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не уповноважений пред`являти позов на захист суспільних інтересів, він може звернутись з позовом лише на захист свого порушеного права.

В силу вимог статей 13, 43, 49, 175 ЦПК України особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо власне її права порушені, невизнані або оспорюються, проте у даній справі жодну із цих обставин позивач не навів, зокрема щодо зменшення обсягу або змісту його прав як суміжного з відповідачем землевласника.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року усправі № 638/2304/17).

У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 757/23249/17 вказано, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання знести будинок, оскільки позивачем не доведено, що діями відповідача щодо будівництва вказаного об`єкта нерухомості були порушені його права як власника суміжної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції не аналізує доводи апеляційної скарги про неврахування районним судом наданих позивачем доказів порушення відповідачем ДБН та інших нормативно-правових актів при будівництві будинку, оскільки істотне порушення будівельних норм чи відхилення від проекту без установлення факту порушення прав позивача не є самостійною підставою для задоволення позову про знесення самочинного будівництва, поданого особою, яка не наділена державою функціями зі здійснення контролю за дотриманням законодавства в архітектурно-будівельній сфері.

Стверджуючи про те, що відповідачем було порушено архітектурні, санітарні, екологічні, протипожежні та інші вимоги і правила при зведені спірного об`єкту будівництва, ОСОБА_1 належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного у розпорядження суду не надав, відповідних клопотань про їх витребування не подавав. Зокрема, позивач не скористався своїм правом на подання клопотання про призначення експертизи щодо будівництва, дотримання норм, можливості чи неможливості проведення перебудови, істотне порушення норм, які зачіпають саме його права та законні інтереси, як позивача.

Сам по собі факт проведення відповідачем будівництва, яке не погоджується суміжним власником об`єкта нерухомості, не може ототожнюватись із знесенням такого будівництва, оскільки такий вид захисту порушеного права є крайнім заходом впливу на забудовника. У даній справі відсутні підстави для задоволення позову про знесення будинку, який було споруджено на належних відповідачу земельних ділянках, цільове призначення яких було змінено та погоджено проектну документацію на таке будівництво, про що правильно виснував суд першої інстанції у своєму рішенні.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що судом у порушення вимог норм процесуального закону було долучено до матеріалів справи висновок експерта № 12 СЕБТ/25 від 30 квітня 2025 року, оскільки загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Водночас, встановивши, що позивач не довів, що належна відповідачу будівля є самочинним будівництвом і це будівництво відбулось з істотним порушенням будівельних норм і правил, а також, що розташування будинку створює позивачу перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою чи у її використанні за цільовим призначенням, суд врахував, що ОСОБА_1 не обґрунтував необхідності захисту своїх прав шляхом знесення цієї будівлі, а тому дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення у цій справі, і ґрунтуються на неправильному тлумаченні стороною позивача норм законодавства щодо права на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні), яке може бути реалізоване, коли права, свободи або інтереси особи безпосередньо порушені і таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

Щодо висловлених в апеляційній скарзі заперечень позивача на ухвали суду першої інстанції від 23 вересня 2025 року про поновлення відповідачу процесуального строку на подання доказів (висновку експерта № 07 СЕБТ/25 від 30 квітня 2025 року) та про відмову у задоволенні заявленого відводу судді, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Оцінка поважності причин пропуску процесуального строку належить до виключної дискреції суду (статті 83, 127 ЦПК України), що вирішує відповідне процесуальне питання, а незгода учасника справи із процесуальними рішеннями суду (судді) про поновлення такого строку, що прийняті в межах його повноважень, реалізованих згідно з вимогами процесуального закону, не може слугувати підставою для відводу складу суду та вказувати на наявність сумнівів в неупередженості судді у справі.

За таких обставин посилання представника позивача - ОСОБА_3. у заяві про відвід щодо безпідставного задоволення протокольною ухвалою суду (судді) клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи доказівне свідчили про наявність підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України, для відводу головуючого судді ОСОБА_4.від розгляду даної справи, а фактично зводилися до його незгоди процесуальним рішенням суду зарезультатом вирішення питання про поновлення процесуального строку на подання доказів у справі, що в силу вимог частини четвертої статті 36 ЦПК України не могло бути належною і достатньою підставою для відводу судді.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції за пунктом 2 частини третьої статті 376 ЦПК України, а саме якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими.

Стосовно інших процесуальних порушень, які, на думку позивача, допустив суд першої інстанції, у тому числі тривалого розгляду справи, то колегія суддів відзначає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (абзац 2 частини другої статті 376 ЦПК України).

Правильне по суті судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, а порушення порядку і строку розгляду справи не фігурує серед обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, які визначені у частині третій статті 376 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).

Отже, порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування рішення суду першої інстанції з одночасним задоволенням вимог позову відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, апеляційним переглядом не встановлено.

Інші твердження апеляційної скарги на рішення суду по суті спору зводяться до власного тлумачення позивачем норм діючого законодавства, незгоди з рішенням суду та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи ОСОБА_1 є необґрунтованими, рішення суду першої інстанції у даній справівідповідає вимогам матеріального та процесуального законодавства, а тому апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2025 року - без змін.

В апеляційній скарзі на рішення суду позивач також просив апеляційний суд постановити окремі ухвали про наявність корупційного ризику стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4. при провадженні у справі № 369/357/24, направивши її до відповідного підрозділу НАБУ, та про скоєння цієї суддею при провадженні у даній справі істотного дисциплінарного порушення, грубого нехтування обов`язків судді, що підриває авторитет правосуддя, суспільну довіру до суду, і наявності підстав для відкриття дисциплінарного провадження стосовно неї, направити окрему ухвалу до ВРП.

Як передбачено статтею 385 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 921/357/20 (провадження № 12-48гс24) вказала, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 171/2124/18, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14).

Таким чином, оскільки реалізація правового механізму, передбаченого нормою статті 262 ЦПК України, є правом суду, а не його обов`язком, та можлива виключно у випадку грубого порушення закону, чого встановлено не було під час перегляду цієї справи в апеляційному порядку, колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали за клопотаннями сторони позивача.

Щодо ухвали суду першої інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення з підстав того, що вимоги поданої ним заяви про постановлення окремої ухвали від 18 червня 2025 року щодо дисциплінарного проступку судді ОСОБА_4 при провадженні у справі № 369/357/24 не були вирішені судом у рішенні від 06 листопада 2025 року.

Суд першої інстанції повернув вказану заяву без розгляду на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України, вказавши, що положеннями статті 262 ЦПК України не передбачено постановлення суддею окремої ухвали щодо самого себе.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого суду, виходячи з такого.

Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою - четвертої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення.

Суд постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду справи відповідно неправдивих показань, неправдивого висновку експерта чи неправильного перекладу, підробки доказів та направляє її прокурору чи органу досудового розслідування.

Отже, окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

Системний аналіз вказаних норм процесуального права дає підстави дійти висновку про те, що суд першої інстанції не наділений процесуальними повноваженнями постановляти окрему ухвалу у разі допущення цим же судом (складом суду) порушень норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи. Таке право належить виключно судам апеляційної чи касаційної інстанції відповідно до частини десятої статті 262 ЦПК України.

Водночас вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 761/32388/13-ц).

За правилами частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Тобто процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є не вирішення судом певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення.

Згідно з частиною п`ятою статті 270 ЦПК України за результатами розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення судом може бути винесено додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення.

Таким чином, встановивши відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення, перелік яких є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає, у тому числі щодо можливості постановлення окремої ухвали після прийняття у справі рішенні по суті спору, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні поданої позивачем заяви про ухвалення додатково рішення за необґрунтованістю, а не повертати її заявнику без розгляду.

Частина четверта статті 183 ЦПК України, на яку послався суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, не регулює зазначені процесуальні правовідносини і не підлягає застосуванню у даній справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на письмові заяви (клопотання, заперечення), які за своїми формою і змістом не відповідають вимогам частин першої або другої цієї статті.

Натомість суд прийняв до розгляду заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення та встановив в судовому засіданні відсутність підстав для її задоволення у зв`язку з тим, що положеннями статті 262 ЦПК України не передбачено можливості постановлення судом (суддею) окремої ухвали щодо самого себе, проте помилково повернув заяву без розгляду на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України, яка зумовлює настання відповідних процесуальних наслідків у випадку недодержання заявникомвимог щодо форми та змісту письмової заяви (клопотання, заперечення).

За таких обставин суду першої інстанції необхідно було відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про ухвалення у справі додаткового рішення по суті заявлених вимог.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача на ухвалу суду частково заслуговують на увагу, а висновок суду першої інстанції про повернення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення зроблений з порушенням норм процесуального права, а відтак ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо постановлення окремої ухвали.

За наведеного результату розгляду апеляційних скарг новий розподіл судових витрат позивача, в тому числі у вигляді сплаченого судового збору не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року задовольнити частково.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо постановлення окремої ухвали відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 вересня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній