Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №755/11952/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 755/11952/25

номер провадження 22-ц/824/9512/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: заявниця ОСОБА_1 ,

представник заявниці ОСОБА_2 ,

представник заінтересованої особи Дехтяров В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року /суддя Петренко Н.О./

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про встановлення факту проживання однією сім`єю, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 13.04.2016 року по день його смерті.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. /т. 1 а.с. 237-239/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник заявниці - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.

На підтвердження вимог апелянт посилалася на те, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, а також не врахував висновків Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини.

Апелянт зазначала, що суд не надав належної оцінки сукупності поданих заявницею доказів, які підтверджують факт проживання однією сім`єю з померлим у період з 13.04.2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зокрема, суд формально перелічив письмові докази, однак не проаналізував їх зміст у сукупності та не навів мотивів їх відхилення. Апелянт наголошувала, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик та допит більшості заявлених свідків (було заявлено 14 свідків, допитано лише двох). Зазначала, що показання свідків - сусідів, колег, друзів родини, представника церкви - могли підтвердити факт спільного проживання, ведення спільного господарства та сприйняття сторін оточенням як подружжя. Відмова у виклику цих свідків, на переконання апелянта, призвела до неповного з`ясування обставин справи. Також апелянт зазначала, що суд першої інстанції безпідставно знецінив показання свідка - доньки сторін ОСОБА_4 - лише з огляду на її родинний зв`язок із заявницею. Наголошувала, що закон не містить заборони допиту родичів як свідків, а сам по собі факт родинних відносин не може бути підставою для автоматичного відхилення показань без їх належної оцінки у сукупності з іншими доказами. Апелянт вважала, що під час розгляду справи судом першої інстанції мали місце прояви упередженого ставлення до заявниці, зумовленого її громадянством Російської Федерації, що суперечить принципам рівності перед законом і судом та неупередженості правосуддя.

Представник заінтересованої особи - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення. Вважав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Зазначав, що суд правильно встановив відсутність сукупності обов`язкових ознак проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, передбачених статтями 3 та 74 Сімейного кодексу України. Наголошував, що надані заявницею докази (декларації з лікарем, довідки ВПО, скріншоти переписок, показання свідків) не підтверджують наявності спільного бюджету, спільного господарства та взаємних прав і обов`язків подружжя у заявлений період. Представник заінтересованої особи вважав, що показання свідків та фотоматеріали є недостатніми для встановлення юридичного факту, а нові докази, подані до апеляційного суду, не підлягають прийняттю відповідно до частини 2 статті 367 ЦПК України. Також зазначав, що Закон України № 4191-IX не передбачає спрощеного порядку набуття громадянства для осіб, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а поширюється виключно на зареєстрованих подружжя.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з задоволенням заяви, на підставі наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22.09.2000 року по 13.04.2016 року. Від цього шлюбу мають спільну дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13.04.2016 року шлюб між сторонами було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Заявниця стверджувала, що після офіційного розірвання шлюбу сторони продовжували проживати однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільний побут та мали спільний бюджет до дня смерті ОСОБА_3 .

На підтвердження заявниця надала довідки про статус внутрішньо переміщеної особи, декларації про вибір лікаря, скріншоти переписок, фотоматеріали та показання свідків.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався статтями 3, 21, 36, 74 Сімейного кодексу України, статтями 76, 81, 89, 315 ЦПК України та вважав, що заявницею не доведено наявність сукупності обов`язкових ознак проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що надані докази не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків подружжя у період після розірвання шлюбу. Показання свідків оцінені критично з огляду на їх суб`єктивний характер та можливу заінтересованість.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України). Предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Такий правовий висновок узгоджується також із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, де зазначено, що обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що нормами Сімейного кодексу України не визначено вичерпного переліку доказів, які підтверджують факт спільного проживання однією сім`єю, а тому суд повинен оцінювати всі надані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, керуючись ст. 89 ЦПК України.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11 березня 2026 року у справі № 686/4587/24 (провадження № 61-5444св25), для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Тобто, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, був зобов`язаний дослідити всю сукупність обставин, що характеризують спільне проживання, а не обмежуватися формальним переліком доказів.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, виходив з того, що надані заявницею докази не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків подружжя у період після розірвання шлюбу. При цьому суд критично оцінив показання свідків з огляду на їх суб`єктивний характер та можливу заінтересованість, а також формально перелічив письмові докази, не проаналізувавши їх зміст у сукупності.

Проте колегія суддів не може погодитися з такою оцінкою доказів, оскільки вона є поверхневою та не відповідає вимогам ст. 89 ЦПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих до апеляційної скарги додаткових доказів, що були прийняті протокольною ухвалою апеляційного суду від 29.06.2026 р., з урахуванням думки представника зацікавленої особи, заявниця та померлий ОСОБА_3 після розірвання шлюбу у 2016 році продовжували фактично проживати однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільний побут та мали взаємні права й обов`язки, притаманні подружжю. Ці обставини підтверджуються сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, які не були належним чином оцінені судом першої інстанції.

Зокрема, з матеріалів справи убачається, що 15 вересня 2021 року вся сім`я (заявниця, померлий та їхня донька) одночасно уклала декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, у одного і того ж сімейного лікаря із зазначенням однакової адреси проживання. Також члени сім`ї разом проходили вакцинацію під час пандемії COVID-19, що підтверджується відповідними сертифікатами. Ці обставини свідчать про наявність реального сімейного укладу, спільного побуту та взаємної відповідальності.

Більше того, за матеріалами справи, наданими суду першої інстанції, ОСОБА_3 був у складі ЗСУ, загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , сповіщення сім`ї прийшло дружині - ОСОБА_1 /а.с. 14/. в особовій справі військовослужбовця ОСОБА_1 значилась як його дружина, після розлучення він не звертався за виключенням її даних з особової справи. Також ОСОБА_1 було передано орден «За мужність» ОСОБА_3 , після його смерті, як дружині померлого військовослужбовця. /т. 2 а.с. 16/

Крім того, з відновленої електронної поштової скриньки померлого вбачається, що ОСОБА_3 здійснював оплату житлово-комунальних послуг та оренди квартири за місцем спільного проживання сім`ї, надсилав власниці квартири відповідні квитанції та платіжні документи. Зокрема, у поштовій скриньці містяться квитанції про оплату комунальних послуг за 2018-2019 роки, а також листування з власницею квартири щодо оплати послуг з електропостачання, опалення, водовідведення тощо. У резюме, надісланому ІНФОРМАЦІЯ_3 на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою працевлаштування, померлий зазначив свій сімейний стан як «одружений» та вказав дружину - ОСОБА_1 , а також місце проживання: АДРЕСА_1 .

Ці докази, які не були предметом дослідження суду першої інстанції з об`єктивних причин, оскільки частина з них стала доступною лише після відновлення доступу до електронної пошти померлого, у сукупності з іншими матеріалами справи беззаперечно підтверджують факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків між заявницею та померлим.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик та допит більшості заявлених свідків (14 осіб), допитавши лише двох, яких він фактично визнав зацікавленими. Відмова у виклику цих свідків без належного мотивування призвела до неповного з`ясування обставин справи, що є порушенням ст. 89 ЦПК України та принципу змагальності сторін.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно відхилив показання свідка - доньки сторін ОСОБА_4 - лише з огляду на її родинний зв`язок із заявницею. Закон не містить заборони допиту родичів як свідків, а сам по собі факт родинних відносин не може бути підставою для автоматичного відхилення показань без їх належної оцінки у сукупності з іншими доказами. Показання цього свідка є логічними, послідовними та узгоджуються з письмовими доказами у справі, зокрема з перепискою доньки з батьком, у якій він акцентує на необхідності передачі коштів мамі (Гібнер Лілії) та спілкується в контексті повноцінної родини. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю, однак у сукупності з іншими доказами вони мають бути враховані судом.

Також колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції не надав належної оцінки численним фотоматеріалам, які були долучені до первісної позовної заяви та ілюструють спільне життя заявниці та померлого у період з 2018 по 2024 рік. На фотографіях зафіксовано спільний відпочинок, святкування родинних подій, відвідування культурних та релігійних заходів, подорожі до родичів та друзів. Ці матеріали охоплюють різні часові проміжки та демонструють сталість відносин, а не випадковість спільного перебування. Суд першої інстанції обмежився формальним переліченням цих доказів, не проаналізувавши їх зміст у сукупності з іншими доказами.

Крім того, з наданих до апеляційної скарги матеріалів убачається, що у закордонних паспортах членів сім`ї наявні відмітки про перетин державного кордону, які підтверджують спільні поїздки заявниці, померлого та їхньої доньки за кордон (зокрема, до Словацької Республіки у грудні 2018 року та у липні 2019 року). Ці обставини також свідчать про спільне проведення часу та підтримання сімейних відносин. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, самі лише спільні поїздки на відпочинок не є достатніми для визнання факту проживання однією сім`єю без наявності інших ознак сім`ї, проте у цій справі вони оцінюються у сукупності з іншими доказами.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, послався на те, що надані заявницею докази (декларації з лікарем, довідки ВПО, скріншоти переписок, показання свідків) не підтверджують наявності спільного бюджету, спільного господарства та взаємних прав і обов`язків подружжя у заявлений період. Проте такий висновок суду є передчасним та не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки суд не дослідив усієї сукупності доказів, а окремі докази оцінив виокремлено, без урахування їх взаємозв`язку.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2026 року у справі № 686/4587/24, при встановленні факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу суд повинен дослідити всі обставини справи в їх сукупності, зокрема тривалість спільного проживання, наявність спільного побуту, взаємних прав та обов`язків, а також сприйняття сторін оточенням як сім`ї. Саме такий підхід забезпечує повне та всебічне з`ясування обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Доводи представника заінтересованої особи щодо того, що рішення про встановлення факту не призведе до спрощеного порядку отримання заявницею громадянства, апеляційним судом відхиляються з огляду на те, що таким судовим рішенням права Державної міграційної служби не порушуються, а за наявності численних доказів, оцінених у взаємозв`язку, суд не повинен проявляти дискримінаційних підходів до вирішення аналогічних справ.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки доказам у їх сукупності, а також допустив порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року - задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про встановлення факту проживання однією сім`єю, - задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 13.04.2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 16.09.2026 р.

Головуючий: Судді: