Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №761/5357/25 — Київський апеляційний суд

Справа № 761/5357/25

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9931/2026

Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Крижанівської Г.В.,

суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Шпирук Ю.С.,

за участі прокурора Синюк І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року, ухвалене у м. Києві, об 11:56 год., у складі судді Савицького О.А., у справі №761/5357/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -

УСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав. Зазначала, що 09 червня 2019 року між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано, а також визначено місце проживання дитини з матір`ю. Відповідач проживає окремо від дитини з грудня 2019 року, жодної участі у вихованні дитини не приймає, про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток не піклується, матеріальної допомоги у добровільному порядку на її утримання не надає. Вказана поведінка відповідача свідчить про ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а також свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками. З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просила позбавитиОСОБА_1 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що, задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції повністю проігнорував усталену практику Верховного Суду щодо визнання позбавлення батька його батьківських прав крайнім заходом, коли виправлення іншим способом неможливе, а батько не бажає виконувати свої права та обов`язки. В той же час, суд не врахував, що він не може домогтися спілкування з дитиною через його конфлікт з матір`ю дитини, яка погрожувала негативними наслідками дитині у разі наполегливості батька в цьому питанні. Позивачка перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною, не приймає матеріальну допомогу, а його звернення до органу опіки та піклування восени 2025 року із заявою про визначення способу спілкування та його участі у вихованні дитини було зупинене органом опіки з грубим порушенням вимог ст. 19 СК України, з тих підстав, що суд, на їх переконання, однозначно позбавить його батьківських прав. Суд першої інстанції протиправно відмовив у прийнятті до спільного розгляду його зустрічний позов про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини. Крім того, судом системно не забезпечувались його права на судовий захист, в тому числі але не виключно, шляхом дистанційного ознайомлення з матеріалами справи, ненадання йому копій доказів та клопотань, які подавались стороною позивача, а також закрито підготовче провадження, не зважаючи на те, що ухвала суду про відкриття провадження не була вручена (надіслана) до його електронного кабінету, враховуючи, що він проживає в Австрійській Республіці, докази чого були надані суду. Також зазначає, що судом першої інстанції було долучено та враховано при ухваленні оскаржуваного рішення докази по справі, зокрема, консультативний висновок психолога від 25.01.2026 року без поновлення строку та визнання поважними причин неподання доказів разом з позовом, вже на стадії ухвалення судового рішення, після закриття підготовчого провадження та без дотримання права відповідача на отримання копії такого доказу. Наголошує на тому, що він умисно не ухилявся та не ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не має заборгованості зі сплати аліментів та щиро бажав і бажає приймати активну участь у житті, вихованні та утриманні сина.

Адвокат Мороз О.О., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав відзив на апеляційну скаргу. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні адвокат Мороз О.О., який діє в інтересах ОСОБА_2 , проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Прокурор Київської міської прокуратури Синюк І.А. апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з наведених у ній підстав.

ОСОБА_1 , представник Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, в судове засідання не з`явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, ОСОБА_1 у поданій ним відповіді на відзив на апеляційну скаргу просив розглядати справи без його участі, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 09 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який зареєстрований Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 989.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 (т.1, а.с. 10).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 (т.1, а.с. 11-14)

Зі змісту витягів з реєстру територіальної громади від 23 січня 2025 року №№2025/000965008, 2025/000965010 вбачається, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 (т.1, а.с. 16, 17).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільності позбавлення відповідача батьківських прав від 13 жовтня 2025 року (протокол засідання Комісії від 08.10.2025 № 19) комісією встановлено, що після розлучення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишився проживати з матір`ю. Батько дитини вихованням дитини не займається, не цікавиться її життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, матеріально не допомагає, грошей на утримання дитини не сплачує, жодного разу не звертався до органу опіки та піклування чи до суду про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини. Це засвідчує, що батько самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. ОСОБА_1 на засідання комісії не з`явився. В телефонному режимі повідомив, що з 2022 року проживає за кордоном, заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , участі у вихованні дитини не бере з 2019 року, грошей на утримання не сплачує. Приймаючи до уваги зазначене вище рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини (т.1, а.с. 66-67).

Згідно з консультативним висновком психолога приватної клініки ФОП ОСОБА_4 від 25 січня 2026 року, складеним психологом ОСОБА_5 , вбачається, що за результатами психологічної бесіди та аналізу проективного малюнка «Моя сім`я» встановлено, що у суб`єктивному сімейному просторі дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , емоційно значущими фігурами є мати, дідусь та бабуся. Біологічний батько не представлений, що є психологічно закономірним з огляду на відсутність у дитини досвіду особистого контакту та сформованого емоційного образу цієї фігури. За результатами методики Рене Жиля виявлено домінуючу емоційну прив`язаність дитини до матері. Мати сприймається як основна значуща фігура, джерело емоційної підтримки та безпеки. Отримані дані не дають підстав для формування висновків про наявність або відсутність емоційної прив`язаності дитини до біологічного батька у зв`язку з відсутністю досвіду взаємодії з ним (т.2, а.с. 3).

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та позбавив батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, суд першої інстанції виходив з положень п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України та того, що матеріалами справи підтверджено факт ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини та свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 18, ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №78-ХІІ, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до положень ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України, відповідно до якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

При цьому, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року у справі №953/17837/19, від 29 січня 2024 року у справі №185/9339/21.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.

Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.

Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення.

Як було встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 , який проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що ОСОБА_1 з грудня 2019 року і до тепер жодного разу не бачив сина, не бере участі у вихованні та утриманні дитини, не цікавиться сином, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною взагалі, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки. Зазначені обставини, на думку позивачки є достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

ОСОБА_1 вищевказані обставини не спростовував та пояснив, що багато років проживає в Австрійській Республіці, при цьому підтвердив, що не спілкується з сином, щоб не створювати конфліктних ситуацій з позивачкою.

Відтак, ОСОБА_1 підтвердив, що неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки, не приймає жодної участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та не проводить з ним час.

Крім того, згідно з консультативним висновком психолога приватної клініки ФОП ОСОБА_4 від 25 січня 2026 року, складеним психологом ОСОБА_5 , вбачається, що за результатами психологічної бесіди та аналізу проективного малюнка «Моя сім`я» встановлено, що у суб`єктивному сімейному просторі дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , емоційно значущими фігурами є мати, дідусь та бабуся. Біологічний батько не представлений, що є психологічно закономірним з огляду на відсутність у дитини досвіду особистого контакту та сформованого емоційного образу цієї фігури. За результатами методики Рене Жиля виявлено домінуючу емоційну прив`язаність дитини до матері. Мати сприймається як основна значуща фігура, джерело емоційної підтримки та безпеки (т.2, а.с. 3).

Вище вказані обставини та документи в своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Тобто самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, що є неприйнятним для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13 жовтня 2025 року (протокол засідання Комісії від 08.10.2025 № 19), комісія вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини (т.1, а.с. 66-67).

Зі змісту вказаного висновку вбачається, що після розлучення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишився проживати з матір`ю. Батько дитини вихованням дитини не займається, не цікавиться її життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, матеріально не допомагає, грошей на утримання дитини не сплачує, жодного разу не звертався до органу опіки та піклування чи до суду про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини. Це засвідчує, що батько самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. ОСОБА_1 на засідання комісії не з`явився. В телефонному режимі повідомив, що з 2022 року проживає закордоном, заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , в той же час, участі у вихованні дитини не бере з 2019 року, грошей на утримання не сплачує(т.1, а.с. 66-67).

ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на спростування вказаного висновку органу опіки та піклування, які ставили б під сумнів його обґрунтованість та давали підстави вважати його таким, що суперечить інтересам дитини.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо сина, його потребами, чим порушував права дитини на належне батьківське виховання, не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею.

При цьому, сам лише факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав не вказує на його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Натомість наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що ОСОБА_1 не виконує свої батьківські обов`язки відносно малолітнього сина ОСОБА_3 та до ініціювання судового провадження жодним чином не намагався приймати участь у вихованні сина.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та позбавив батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21).

Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що саме позивачка перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною, оскільки ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Також, є безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції було долучено та враховано при ухваленні оскаржуваного рішення консультативний висновок психолога від 25.01.2026 року без поновлення строку та визнання поважними причин неподання цього доказу разом з позовом, вже на стадії ухвалення судового рішення, після закриття підготовчого провадження та без дотримання права відповідача на отримання копії такого доказу. Так, з матеріалі справи, зокрема, з протоколу судового засідання від 20 лютого 2026 року вбачається, що представником позивачки було заявлене клопотання про долучення до матеріалів справи консультативного висновку психолога від 25.01.2026 року разом із клопотанням про поновлення строку для доручення даного доказу, які протокольною ухвалою були задоволені судом (т.2, а.с. 16-20).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті спору.

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 375, 376, 381-383 ЦПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 15 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді