Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №369/3484/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Дата: 12 серпня 2026 р.

Справа: №369/3484/26

Суддя: Журба Сергій Олександрович

Єдиний унікальний номер № 369/3484/26

Апеляційне провадження № 33/824/3125/2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2026 року, прийняту відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 592273 від 15.02.2026 року, ОСОБА_1 15 лютого 2026 року о 20 год. 15 хв. вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, а саме: керував транспортним засобом CITROEN, державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Білогородській, 27, м. Боярки Фастівського району Київської області з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: нестійка хода, почервоніння обличчя, невиразна мова. Водій від проходження медичного огляду у встановленому законом порядку відмовився.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2026 рокуОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуванихмінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2026 року та справу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків:

У судове засідання, призначене на 13 серпня 2026 року, учасники судового процесу не з`явилися, про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

13 серпня 2026 року, від захисника ОСОБА_1 - адвоката Кузьміна Є.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що договір з адвокатом про надання правничої допомоги укладено лише 12.08.2026 року, тому ознайомитись можливості зі справою не було. На підставі викладеного просив розгляд справи відкласти та надати можливість для ознайомлення.

Разом з тим, у поданому клопотанні не наведено жодних об`єктивних підстав, що зумовили неможливість укладення договору з адвокатом раніше, впродовж розумного строку.

Як убачається, матеріали адміністративної справи разом з апеляційною скаргою надійшли до суду апеляційної інстанції 28.05.2026 року. Про судове засідання, призначене на 13 серпня 2026 року, учасників судового процесу було повідомлено належним чином і завчасно, зокрема шляхом направлення судової повістки від 01.06.2026 року засобами поштового зв`язку на адресу, вказану апелянтом у своїй апеляційній скарзі.

Учасники справи повинні добросовісно виконувати свої процесуальні обов`язки та не зловживати процесуальними правами.

Апеляційний суд вказує, що не ознайомлення сторони з матеріалами справи могло би бути достатньою підставою для відкладення розгляду справи, однак апелянт мав у розпорядженні достатньо часу для реалізації права на ознайомлення з матеріалами справи в суді апеляційної інстанції, проте належним чином свої права не реалізував. Також апеляційний суд вказує і на те, що в матеріалах справи міститься заява від 25.03.2026 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлювався з матеріалами справи у суді першої інстанції (а.с. 8).

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд доходить висновку, що клопотання не підлягає до задоволення, а розгляд апеляційної скарги можливо провести за відсутності апелянта.

Основними доводами апеляційної скарги було те, що:

- поліцейський вважав, що апелянт порушив п. 2.5 ПДР України, однак вказаний факт не підтверджений матеріалами справи;

- в матеріалах справи відсутні докази того, що поліцейськими дійсно було виявлено ознаки сп`яніння;

- не було роз`яснено права та не забезпечено можливість скористатись правовою допомогою адвоката;

З такими доводами апелянта суд апеляційної інстанції погодитися не може з наступних міркувань:

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Отже, виходячи з вищенаведеного правового обґрунтування належним доказом правопорушення є відеозапис, матеріали якого обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Наявним відеозаписом зафіксовано процедуру встановлення працівниками поліції особи водія автомобіля CITROEN, державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 та повідомлення про наявність в нього алкогольного сп?яніння, при цьому на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, водій безальтернативно відмовився.

Також з відео вбачається, що водій стверджує, що він не здійснював рух, а транспортний засіб був припаркований, однак вказане твердження повністю спростовується відеозаписом, на якому зафіксовано, як авто CITROEN, державний номерний знак НОМЕР_1 здійснює рух.

Не знайшли свого підтвердження й доводи апелянта щодо відсутності доказів наявності ознак сп`яніння, оскільки встановлення ознак сп`яніння відноситься до дискреційних повноважень працівників поліції на підставі візуального огляду водія і в процесі спілкування з ним.

Відповідно до «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» у працівника поліції виникає право візуально перевірити наявність ознак сп`яніння у водія. Не згода останнього з наявністю у нього ознак сп`яніння не надає водієві права відмовлятися від запропонованого поліцейським огляду на стан сп`яніння.

Зовнішні ознаки за своєю суттю не можуть в повній мірі відображатися у відеозаписі. При цьому такі зовнішні ознаки надають працівникам поліції лише підстави для виникнення сумнівів стосовно стану, в якому перебуває водій. З метою перевірки такої суб`єктивної підозри, яка сама по собі не має жодного юридичного значення і не може підтвердити чи спростувати стан, в якому перебуває водій, працівники поліції і заявляють вимогу щодо проходження водієм огляду на стан сп`яніння. Саме результати огляду й мають підтвердити чи спростувати обґрунтованість вказаної суб`єктивної оцінки.

Доводи апелянта про те, що йому не було забезпечено можливість скористатися правовою допомогою адвоката при складенні протоколу спростовуються наявним в матеріалах справи відеозаписом, з якого вбачається що водій не висловлював потреби у захиснику, натомість від пропозицій працівників пройти огляд як на місці зупинки так і в медичному закладі відмовлявся безальтернативно.

Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП,була підтверджена на підставі сукупності належних та допустимих доказів, що й було належним чином встановлено судом.

Апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.О. Журба

Оригінал: reyestr.court.gov.ua