Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №372/4410/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №372/4410/24 Головуючий у І інстанції - Висоцька Г.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/2933/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки,-

установив:

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до Обухівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки, мотивуючи свої вимоги тим, що у 1999 році отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , та зареєструвала за собою право власності на вказаний будинок.

У 2014 році рішенням сільської ради присвоєно адресу домоволодінню позивачки - АДРЕСА_2 .

У 2000 році, позивачка будучи власником вказаного будинку, отримала у власність земельну ділянку площею 0,183 га. в с. Копачів, Обухівського району, Київської області.

04 вересня 2000 року позивач на підставі рішення Х сесії ХХІІІ скликання Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ №070900, який був зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №356.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю її площа складає 0,183 га., з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; опис меж від А до Б - землі загального користування; від ОСОБА_3 , від В до Г - землі сільради, від Г до ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки №112/01-16 від 16 квітня 2024 року встановлюється, що адреса даної ділянки АДРЕСА_2 , а попередня вказана в акті: АДРЕСА_3 .

В 2024 році бажаючи впорядкувати документи на земельну ділянку, отримання кадастрового номеру на земельну ділянку позивач звернулась до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 для виготовлення технічної документації із землеустрою.

08 травня 2024 року державний кадастровий реєстратор відмовив в здійсненні даних дій так як ділянка позивача перетинається з ділянкою, яка має кадастровий номер 3223184203:04:004:0025 площею 32,8681%, та належить відповідачу ОСОБА_1 .

Позивачці стало відомо, що відповідач отримав свою земельну ділянку у 2017 році.

Державний акт на право приватної власності на землю позивача був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю є законним, ніким не оспорювався і не скасовувався.

Позивачка ніякої відмови від земельної ділянки не писала, використовує її за призначенням, тим самим відсутні підстави для припинення її права власності.

Відсутність належної координації здійснення землеустрою та державного контролю за використанням земель, координації діяльності державних органів земельних ресурсів, неналежна підготовка технічної документації з виготовлення відповідачу державного акту на право власності на земельні ділянки призвело до порушення прав на належне користування та розпорядження земельною ділянкою позивача.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Просила скасувати в державному земельному кадастрі запис про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223184203:04:004:0025 на земельну ділянку площею 0,1574 га., за адресою: АДРЕСА_2 на ОСОБА_1 .

Витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0602 га. по АДРЕСА_2 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2025 року, вказаний позов задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частину належної йому на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 3223184203:04:004:0025, яка становить 0,0602 га. з 0,1574 га по АДРЕСА_2 , та яка накладається на частину земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_2 , і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (попередня адреса, вказана в акті: АДРЕСА_3. ).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що 29 червня 2017 року рішенням Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області №401-35-VII відповідачу надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1574 га, по АДРЕСА_2 , із земель сільської ради - землі житлової, садової та громадської забудови.

05 червня 2018 року рішенням Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області №739-35-VII затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223184203:04:004:0025, площею 0,1574 га, по АДРЕСА_2 та передано вказану земельну ділянку у власність відповідачу.

В свою чергу, 21 жовтня 1999 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва.

05 листопада 1999 року на підставі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 зареєструвала за собою в Обухівському бюротехнічної інвентаризації право власності, що також підтверджується копією свідоцтва.

12 вересня 2014 року рішенням виконавчого комітету Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області №32 «Про встановлення адреси житловим будинкам та присадибним земельним ділянкам на території населених пунктів Копачівської сільської ради» та рішенням №84 від 19 лютого 2016 року сесії сьомого скликання Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області «Про перейменування вулиці, провулків в населених пунктах Копачів і Застугна» присвоєно адресу домоволодінню позивача - АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довідки №112/01-16 від 16 квітня 2024 року.

27 квітня 2000 року позивач, будучи власником житлового будинку, на підставі рішення Х сесії ХХІІІ скликання Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області отримала у власність земельну ділянку площею 0,183 га. в с. Копачів, Обухівського району, Київської області.

04 вересня 2000 року позивач на підставі рішення Х сесії ХХІІІ скликання Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ №070900, який був зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №356.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю її площа складає 0,183 га., з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; опис меж від А до Б - землі загального користування; від ОСОБА_3 , від В до Г - землі сільради, від Г до ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки №112/01-16 від 16 квітня 2024 року встановлюється, що адреса даної ділянки АДРЕСА_2 , а попередня вказана в акті: АДРЕСА_3 .

В 2024 році бажаючи впорядкувати документи на земельну ділянку, отримання кадастрового номеру на земельну ділянку, позивач звернулась до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , який виготовивши технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки позивача подав її на затвердження до державного кадастрового реєстратора.

08 травня 2024 року державний кадастровий реєстратор відмовив в здійсненні даних дій так як ділянка позивача перетинається з ділянкою, яка має кадастровий номер 3223184203:04:004:0025 площею 32,8681%, що підтверджується копією висновку.

Зазначає, що ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Вказує, що він діяв добросовісно, оскільки не знав і не міг знати, що частина земельної ділянки, яка виділена йому у власність накладається на частину земельної ділянки позивачки, а тому витребування у відповідача частини земельної ділянки, яка перебуває в його власності, становить для нього надмірний тягар.

У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа - набувач майна, суду слід з`ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на смугу відведення позивача, чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.

Рішенням суду витребувано у відповідача на користь позивачки частину належної йому на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 3223184203:04:004:0025, яка становить 0,0602 га. з 0,1574 га по АДРЕСА_2 , та яка накладається на частину земельної ділянки, що належить на праві власності позивачці, і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (попередня адреса, вказана в акті: АДРЕСА_3. ).

Позивачка має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на частину земельної ділянки відповідача.

Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо.

Отже, для вирішення цього спору земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.

Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Звертає увагу на те, що в даній справі відсутній висновок експерта щодо визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.

Просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2025 року та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що21 жовтня 1999 року позивач, ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва.

05 листопада 1999 року на підставі свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_2 зареєструвала за собою в Обухівському бюротехнічної інвентаризації право власності, що також підтверджується копією свідоцтва.

12 вересня 2014 року рішенням виконавчого комітету Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області №32 «Про встановлення адреси житловим будинкам та присадибним земельним ділянкам на території населених пунктів Копачівської сільської ради» та рішенням №84 від 19 лютого 2016 року сесії сьомого скликання Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області «Про перейменування вулиці, провулків в населених пунктах Копачів і Застугна» присвоєно адресу домоволодінню позивача - АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довідки №112/01-16 від 16 квітня 2024 року.

27 квітня 2000 року позивач, будучи власником житлового будинку, на підставі рішення Х сесії ХХІІІ скликання Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області отримала у власність земельну ділянку площею 0,183 га. в с. Копачів, Обухівського району, Київської області.

04 вересня 2000 року позивач на підставі рішення Х сесії ХХІІІ скликання Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ №070900, який був зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №356.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю її площа складає 0,183 га., з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; опис меж від А до Б - землі загального користування; від ОСОБА_3 , від В до Г - землі сільради, від Г до ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки №112/01-16 від 16 квітня 2024 року встановлюється, що адреса даної ділянки АДРЕСА_2 , а попередня вказана в акті: АДРЕСА_3 .

В 2024 році бажаючи впорядкувати документи на земельну ділянку, отримання кадастрового номеру на земельну ділянку, позивач звернулась до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , який виготовивши технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки позивача подав її на затвердження до державного кадастрового реєстратора.

08 травня 2024 року державний кадастровий реєстратор відмовив в здійсненні даних дій так як ділянка позивача перетинається з ділянкою, яка має кадастровий номер 3223184203:04:004:0025 площею 32,8681%, що підтверджується копією висновку.

Отримавши дану відмову позивач звернулась до Копачівського старости щодо отримання інформації щодо передачі її земельної ділянки.

При зверненні до останнього було встановлено, що 08 червня 2017 року, коли позивач вже фактично 17 років була власницею своєї земельної ділянки, до Копачівського сільського голови звернувся з заявою відповідач - ОСОБА_1 .

Відповідно до своєї заяви, він просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо передачі у власність для особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 площею 0,1574 га., що підтверджується копією заяви.

Так, 29 червня 2017 року рішенням Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області №401-35-VII відповідачу надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1574 га, по АДРЕСА_2 , із земель сільської ради - землі житлової, садової та громадської забудови.

05 червня 2018 року рішенням Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області №739-35-VII затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223184203:04:004:0025, площею 0,1574 га, по АДРЕСА_2 та передано вказану земельну ділянку у власність відповідачу.

Частково задовольняючи позовні вимоги та витребовуючи у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частину належної йому на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 3223184203:04:004:0025, яка становить 0,0602 га. з 0,1574 га по АДРЕСА_2 , та яка накладається на частину земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_2 і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (попередня адреса, вказана в акті: АДРЕСА_3. ), суд першої інстанції виходив з того, що при виділенні відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки, органом місцевого самоврядування було порушено порядок та умови виділення такої, та не враховано наявність на території Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області належної позивачці земельної ділянки, право власності на яку у встановленому законом порядку вона набула у 2000 році, і як наслідок - неправильно сформована земельна ділянка площею 0,1574 га відповідача ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції також керувався тим, що Державний акт на право приватної власності на землю позивача був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю є законним, ніким не оспорювався і не скасовувався; позивач є єдиним власником земельної ділянки площею її площею 0,183 га., з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_2 , а попередня вказана в акті: АДРЕСА_3 ; в технічній документації на земельні ділянки відповідача відсутнє погодження меж з позивачем; останньою, як суміжним землекористувачем не погоджено і акт прийому-передачі межових знаків на зберігання й останній не повідомлявся про проведення землевпорядних робіт за адресою місця проживання, місця розташування земельної ділянки.

Отже, в позивача виникло право власності на земельну ділянку з часу отримання державного акту на право приватної власності на землю.

Позивач ніякої відмови від земельної ділянки не писала, використовує її за призначенням, тим самим відсутні підстави для припинення права власності.

З висновками, викладеними у оскаржуваному рішенні погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 23 ЗК УРСР (від 18 грудня 1990 року №561-XII (в редакції Закону України від 13 березня 1992 року №2196-XII) «Документи, що посвідчують право на земельну ділянку» чинного на той час Земельного Кодексу визначалося, що право власності або право постійного користування землею посвідчувалось державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів, що відповідає державному акту на право приватної власності на земельну ділянку позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК УРСР (від 18 грудня 1990 року №561-XII (в редакції Закону України від 13 березня 1992 року №2196-XII) право власності на землю виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (тобто державного акта).

Земельний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2002 року.

Відповідно до положень ст.81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до положень ст.116 ЗК України, громадяни набувають права власності із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною першою статті 3 ЗК України від 25 жовтня 2001 року №2768-III визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підставами виникнення і припинення прав на земельні ділянки, як і прав на інші об`єкти нерухомого майна, розташовані на них, є передбачені законом юридичні факти, що підтверджуються відповідними документами.

До 02 травня 2009 року документом, що посвідчував право власності на земельну ділянку незалежно від способу набуття власником такого права, виступав виключно Державний акт.

Відповідно до п.2.14 Інструкції державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою.

Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України. (Пункт 2.14 із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзему №27 (z0181-00) від 29 лютого 2000 року).

Земельним ділянкам під час видачі таких актів не присвоювались кадастрові номери.

01 січня 2002 року набрав чинності новий ЗК України.

Підхід до встановлення моменту права власності залишився незмінним - право власності виникало після одержання власником правовстановлювального документа - державного акта (статті 125, 126 ЗК України).

До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки.

Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Відповідно до статті 202 ЗК України, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року №449, раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягали заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

У разі відсутності кадастрового номера на державному акті власнику земельної ділянки необхідно зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у порядку, встановленому п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про Державний земельний кадастр».

Згідно з положеннями цього пункту для реєстрації земельної ділянки та присвоєння кадастрового номера власнику за державним актом необхідно розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що позивачем було і зроблено.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування.

Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками встановлено «Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376.

Відповідно до пункту 2.1 вказаної вище Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У пункті 3.12 цієї ж Інструкції зазначено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

При цьому, частинами першою, другою статті 198 ЗК України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

За положеннями пункту 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі, на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 розділу VII «Прикінцевих та перехідних положень» ЗУ «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Право власності на земельну ділянку відповідно до ст.140 ЗК України, на час отримання відповідачем державного акту на земельну ділянку, могло б бути припинено лише на законних підставах: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємців; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду.

З урахуванням вказаних вище норм матеріального права, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що при виділенні відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки, органом місцевого самоврядування було порушено порядок та умови виділення такої, та не враховано наявність на території Копачівської сільської ради Обухівського району Київської області належної позивачці земельної ділянки, право власності на яку у встановленому законом порядку вона набула у 2000 році, і як наслідок - неправильно сформована земельна ділянка площею 0,1574 га відповідача ОСОБА_1 , оскільки Державний акт на право приватної власності на землю позивача був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю є законним, ніким не оспорювався і не скасовувався; позивач є єдиним власником земельної ділянки площею її площею 0,183 га., з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_2 , а попередня вказана в акті: АДРЕСА_3 ; в технічній документації на земельні ділянки відповідача відсутнє погодження меж з позивачем; останньою, як суміжним землекористувачем не погоджено і акт прийому-передачі межових знаків на зберігання й останній не повідомлявся про проведення землевпорядних робіт за адресою місця проживання, місця розташування земельної ділянки; в позивача виникло право власності на земельну ділянку з часу отримання державного акту на право приватної власності на землю, та вона ніякої відмови від земельної ділянки не писала, використовує її за призначенням, що виключає припинення права власності.

Колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне також зазначити про те, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Із системного аналізу положень ч. 1 ст. 388 ЦК України вбачається, що однією з підстав для витребування майна від добросовісного набувача є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 згаданої статті).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).

Предметом такого віндикаційного позову може бути вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Частиною 1 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною 4 ст. 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення містяться і в ст. 321 ЦК України.

Віндикаційним позовом є позов не володіючого власника до незаконно володіючого не власника про витребування майна.

Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц.

Позовна вимога є вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), що регулюється статтею 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

У цьому разі майно може бути витребувано від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Так як спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку відповідача, належним способом захисту є виключно пред`явлення позову про часткове витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов.

Як наслідок, суд першої інстанції правомірно вирішив витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частину належної йому на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 3223184203:04:004:0025 площею 0,0602 га. по АДРЕСА_2 , яка накладається на частину земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 , і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (попередня адреса, вказана в акті: АДРЕСА_3. ).

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування чи зміни з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 36-369, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 15 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба