Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №170/341/26 — Шацький районний суд Волинської області

ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО Справа № 170/341/26

Позовне провадження Провадження № 2/170/248/26

Шацький районний суд Волинської області

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 вересня 2026 року сел.Шацьк

Шацький районний суд Волинської області під головуванням судді Жевнєрової Н.В., за участю секретаря судового засідання Копитко І.О., відповідача за первісним позовом і позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Шацьк цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на нерухоме майно та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом про припинення її права власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовано тим, що позивач мала у власності вказаний житловий дерев`яний будинок загальною площею 36,4 кв.м, житлова площа 16,5 кв.м. Земельна ділянка для обслуговування житлового будинку оформлена не була. Вказаний житловий будинок належав їй на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Пульмівської сільської ради 25 травня 2004 року на підставі рішення №15 виконавчого комітету Пульмівської сільської ради від 23 березня 2004 року, зареєстрованого у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації 30 липня 2004 року, номер запису 02 в книзі 1. Її право приватної власності було зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно 30 липня 2004 року, реєстраційний номер: 6840192, витяг №4305990.

24 вересня 2004 року вона подарувала зазначений житловий будинок ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що підтверджує договір дарування житлового будинку, посвідчений 24 вересня 2004 року державним нотаріусом Шацької державної нотаріальної контори Волинської області Масаловою М.В., зареєстровано в реєстрі за №629. У зазначеному договорі дарування нерухомого майна вказано, що предметом дарування був житловий будинок АДРЕСА_1 . Проте фактично на земельній ділянці розташований лише житловий дерев`яний будинок А-1, що складається з коридора, кухні, кімнати і кладової, загальною площею 36,4 кв.м, житловою площею 16,5 кв.м., який вона фактично і подарувала ОСОБА_1

ОСОБА_1 оглянув житловий будинок. Недоліків, які перешкоджали б використанню житлового будинку за призначенням, на момент огляду не виявлено. Претензій щодо якісних характеристик подарованого йому житлового будинку не було.

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 24 вересня 2004 року, розділ 2 Передача житлового будинку, обдаровуваний ОСОБА_1 у цей же день 24 вересня 2004 року фактично прийняв від неї ключі від житлового будинку і в присутності нотаріуса вона передала йому технічний паспорт на житловий будинок. З цього часу ОСОБА_1 почав фактично проживати у вказаному житловому будинку. Вони домовилися, що під передачею житлового будинку слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваним від дарувателя ключів від житлового будинку свідчить про те, що передача речі відбулася.

У розділі 3 Перехід права власності договору дарування житлового будинку від 24 вересня 2004 року вказано, що право власності на придбаний житловий будинок виникає в обдаровуваного відповідно до статей 182, 719, 722 Цивільного кодексу України, тобто з моменту прийняття дарунка, нотаріального посвідчення договору дарування та державної реєстрації права власності.

Під час посвідчення вказаного договору дарування нотаріус роз`яснила їй та ОСОБА_1 зміст статей 182, 717-722 Цивільного кодексу України, статей 4, 17 Закону України «Про власність», зміст статей 60, 63, 65 Сімейного кодексу України, зміст статей 120, 125 Земельного кодексу України.

Позивач наголошує, що нотаріус зрозумілою мовою роз`яснила ОСОБА_1 норми закону про те, що його право власності на подарований йому будинок настане лише після реєстрації ним цього права власності у Волинському бюро технічної інвентаризації, і це ОСОБА_1 , з його слів, на той час було цілком зрозуміло. Після цього вони з ОСОБА_1 у присутності нотаріуса підписали зазначений договір дарування житлового будинку та отримали копії договору.

Однак своє право власності на подарований йому житловий будинок ОСОБА_1 з 2004 року по цей час так і не зареєстрував. Тобто фактично у відповідних державних реєстрах та у податкових органах зазначено, що вона, ОСОБА_2 , є власником зазначеного житлового будинку АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що така бездіяльність ОСОБА_1 порушує її права, адже вона за своєю доброю волею розпорядилася належним їй житловим будинком, і ОСОБА_1 фактично прийняв від неї цей житловий будинок, тривалий час проживав у ньому, але з невідомих їй причин у встановленому законом порядку своє право власності на отримане ним нерухоме майно так і не зареєстрував. На її звернення все-таки зареєструвати своє право власності на подарований житловий будинок ОСОБА_1 не реагує та жодних передбачених законом для цього дій не вчиняє.

Тому вона звернулася в суд за захистом своїх прав, адже не має наміру продовжувати бути формальним власником житлового будинку, яким вона розпорядилася ще у 2004 році, і не зацікавлена у цьому майні. Вона не має іншого способу остаточно припинити своє право власності на житловий будинок, як звернутися в суд з позовом про припинення свого права власності, оскільки вона бажає настання наслідків відмови від права власності на цей житловий будинок та хоче бути звільненою від обов`язку сплачувати податок на нерухоме майно та витрати на утримання будинку. Стаття 347 Цивільного кодексу України гарантує право власника добровільно відмовитися від майна, і вона бажає скористатися таким правом в судовому порядку.

Попередньо вона зверталася до реєстратора та до нотаріуса щодо подачі заяви у письмовій формі про припинення її права власності, однак їй роз`яснили, що у неї недостатньо документів для реєстрації такої відмови від права власності, що офіційно припиняє право власності. Тому вона звернулася за захистом своїх прав до суду і просить суд відновити її порушені права: припинити її право власності на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 та зобов`язати державного реєстратора внести відповідні відомості у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про припинення права власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 подав суду зустрічний позов, який обґрунтував тим, що дійсно 24 вересня 2004 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ним (обдаровуваний) було укладено договір дарування житлового будинку. Договір посвідчила державний нотаріус Шацької державної нотаріальної контори Волинської області Масалова М.В., зареєстрований в реєстрі за №629. Предметом договору є житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . З моменту укладення договору дарування 24 вересня 2004 року він прийняв дарунок, вступив у фактичне володіння та користування житловим будинком, здійснював права власника щодо його утримання, збереження та догляду. Протягом усього часу після укладення договору дарування, понад 20 років, спірний житловий будинок безперервно перебуває у його володінні, утримується ним, не був покинутий і не має жодних ознак безхазяйності. Він фактично здійснював повноваження власника щодо його збереження, утримання та контролю. У періоди його відсутності догляд за житловим будинком та прилеглою територією здійснювала за його дорученням довірена особа, яка забезпечувала належне утримання та збереження майна. Отже, житловий будинок протягом усього часу перебуває під його фактичним та безперервним володінням і контролем.

Разом із тим, після укладення договору дарування його право власності набувача не було зареєстроване в належному порядку у відповідному державному реєстрі, у зв`язку з чим право власності, законно набуте на підставі договору дарування від 24.09.2004, не отримало належного державного відображення. Саме ця обставина зумовила необхідність звернення до суду із цим зустрічним позовом. Подання ОСОБА_2 позову про припинення її права власності свідчить про наявність неврегульованості щодо державного оформлення права власності на спірний житловий будинок та зумовлює необхідність судового захисту його права шляхом його визнання. За таких обставин, на його думку, визнання судом його права власності є належним та ефективним способом захисту його прав і забезпечить повне та остаточне вирішення спору між сторонами.

Ухвалою суду від 12.08.2026 зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно прийнято до розгляду і вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на нерухоме майно.

ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, подала суду письмову заяву, у якій просила проводити розгляд її позову без її участі, свої вимоги підтримує, просить позов задовольнити повністю. Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 заяв по суті ОСОБА_2 не подавала.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свій зустрічний позов підтримав, просив його вимоги задовольнити; первісний позов ОСОБА_2 визнав, щодо задоволення її вимог не заперечував. Яким чином ОСОБА_2 порушила, не визнала чи оспорила його цивільні права чи інтереси ОСОБА_1 пояснити суду не зміг. Чому він в установленому законом порядку не зареєстрував своє право на спірний житловий будинок після нотаріального посвідчення договору дарування, ОСОБА_1 також суду не пояснив. При цьому він наполягав на визнанні його права власності на подарований йому житловий будинок в судовому порядку.

Дослідивши надані суду докази, суд дійшов висновку, що первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю; в зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 необхідно відмовити повністю з огляду на такі обставини.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності, зокрема, на нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам суспільства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом , що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частини 1, 2 статті 16 ЦК України).

З огляду на ці норми правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в позові.

У частині 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 12, частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частин 1, 2, 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Стаття 334 ЦК України визначає момент набуття права власності за договором. Зокрема, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. При цьому права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Стаття 718 ЦК України визначає предмет договору дарування. Зокрема, дарунком можуть бути нерухомі речі.

Стаття 719 ЦК України визначає форму договору дарування. Зокрема, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Стаття 722 ЦК України визначає порядок прийняття дарунка. Зокрема, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Поряд із цим стаття 346 ЦК України визначає підстави припинення права власності. Зокрема, право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Cтаття 347 ЦК України передбачає відмову від права власності. Зокрема, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

заявник: власник, інший правонабувач, сторона правочину, на підставі якого набувається, змінюється або припиняється речове право або уповноважені ними особи – у разі подання документів для державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав;

реєстраційна дія – це державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Стаття 3 вказаного Закону визначає засади державної реєстрації прав. Серед загальних засад державної реєстрації прав є, зокрема, обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Стаття 4 вказаного Закону визначає речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості.

Стаття 5 вказаного Закону визначає об`єкти, щодо яких проводиться державна реєстрація речових прав. Зокрема, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі та інші складові частини меліоративної системи, складові частини меліоративної мережі.

Відповідно до статті 27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Під час судового розгляду справи установлено такі обставини.

24 вересня 2004 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , подарувала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджує договір дарування житлового будинку, посвідчений 24 вересня 2004 року державним нотаріусом Шацької державної нотаріальної контори Волинської області Масаловою М.В., зареєстрований в реєстрі за №629.

У зазначеному договорі дарування нерухомого майна вказано, що предметом дарування був житловий будинок АДРЕСА_1 . Проте згідно з технічним паспортом, реєстровий номер 3613 на вказаний об`єкт нерухомого майна, виготовленим 12.07.2004 Волинським обласним бюро технічної інвентаризації, фактично на земельній ділянці розташований лише житловий дерев`яний будинок А-1, що складається з коридора, кухні, кімнати і кладової, загальною площею 36,4 кв.м, житловою площею 16,5 кв.м.

Згідно з умовами договору ОСОБА_1 оглянув житловий будинок. Недоліків, які перешкоджали б використанню житлового будинку за призначенням, на момент огляду не виявлено. Претензій щодо якісних характеристик подарованого йому житлового будинку не було.

Відповідно до розділу 2 договору Передача житлового будинку, сторони домовилися, що під передачею житлового будинку слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваним від дарувателя ключів від житлового будинку свідчить про те, що передача речі відбулася. В присутності нотаріуса даруватель передав обдаровуваному технічний паспорт на житловий будинок.

У розділі 3 Перехід права власності договору дарування житлового будинку вказано, що право власності на придбаний житловий будинок виникає в обдаровуваного відповідно до статей 182, 719, 722 Цивільного кодексу України, тобто з моменту прийняття дарунка, нотаріального посвідчення договору дарування та державної реєстрації права власності.

З договору вбачається, що під час посвідчення вказаного договору дарування нотаріус роз`яснила сторонам зміст статей 182, 717-722 Цивільного кодексу України, статей 4, 17 Закону України «Про власність», зміст статей 60, 63, 65 Сімейного кодексу України, зміст статей 120, 125 Земельного кодексу України. У присутності нотаріуса сторони підписали зазначений договір дарування житлового будинку та отримали копії договору.

Суд установив, що з 2004 року по цей час обдаровуваний ОСОБА_1 своє право власності на подарований йому ОСОБА_2 житловий будинок в установленому законом порядку не зареєстрував.

На час розгляду справи житловий будинок АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Пульмівської сільської ради 25 травня 2004 року на підставі рішення №15 виконавчого комітету Пульмівської сільської ради від 23 березня 2004 року, зареєстрованого у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації 30 липня 2004 року, номер запису 02 в книзі 1. Її право приватної власності було зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно 30 липня 2004 року, реєстраційний номер: 6840192, витяг №4305990.

З позовної заяви, наданих суду доказів та під час розгляду справи суд не встановив, які права позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 та яким саме чином було порушено, оспорено чи не визнано відповідачем за цим позовом ОСОБА_2 . Крім того, позивач ОСОБА_1 не зазначає, які є правові підстави для визнання його права власності, яке ніхто не оспорює. Суду не надано жодного доказу, який би підтверджував обґрунтованість таких позовних вимог, а також підтверджував, які права позивача та яким саме чином порушила, оспорила чи не визнала відповідач ОСОБА_2 .

Твердження позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 , що після укладення договору дарування його право власності набувача не було зареєстроване в належному порядку у відповідному державному реєстрі, у зв`язку з чим право власності, законно набуте на підставі договору дарування від 24.09.2004, не отримало належного державного відображення; саме ця обставина зумовила необхідність його звернення до суду із зустрічним позовом; подання ОСОБА_2 позову про припинення її права власності свідчить про наявність неврегульованості щодо державного оформлення права власності на спірний житловий будинок та зумовлює необхідність судового захисту його права шляхом його визнання, на думку суду, достовірно свідчить лише про те, що обдаровуваний ОСОБА_1 після нотаріального посвідчення договору дарування спірного житлового будинку просто не зареєстрував своє право власності, яке ніким не оспорюється, у встановленому законом порядку.

При цьому ОСОБА_1 не може не розуміти, що юридично він не є власником подарованого йому майна, тому фактично тягар утримання майна, податкових та інших фінансових зобов`язань перед державою несе все ще власник спірного майна ОСОБА_2 , що свідчить про недобросовісне використання ОСОБА_1 його цивільних прав. Адже він фактично самоусунувся від завершення процедури оформлення права власності на добровільно отримане ним у дар нерухоме майно, порушивши при цьому права і законні інтереси позивача ОСОБА_2 , яка жодним чином не може вплинути на процес завершення оформлення такого права обдаровуваним, тому змушена звернутися за захистом своїх прав та інтересів до суду, не погоджуючись з ухиленням ОСОБА_1 від державної реєстрації його права власності на дарунок.

Тому суд вважає обґрунтованими вимоги позивача ОСОБА_2 , що підтверджені належними, достовірними, допустимими та достатніми доказами, суд погоджується, що своєю бездіяльністю, яка полягає у невчиненні дій для державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на подарований йому будинок, відповідач ОСОБА_1 порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають захисту. Отже, позов ОСОБА_2 суд задовольняє повністю.

З огляду на викладене суд також дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів про те, що його права та/або законні інтереси порушено ОСОБА_2 . Отже, з наведених підстав і мотивів у зустрічному позові суд відмовляє повністю.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням первісного позову, сплачений позивачем ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1331,50 гривень (одна тисяча триста тридцять одна гривня 50 копійок) суд стягує з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . На підставі статей 11, 12, 13, 15, 16, 182, 316, 317, 319, 328, 334, 346, 347, 717-722 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 4, 12, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на нерухоме майно задовольнити повністю.

Припинити право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на нерухоме майно, а саме: на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати державного реєстратора здійснити державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на нерухоме майно, а саме: на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі вказаного судового рішення Шацького районного суду Волинської області, що набрало законної сили, щодо припинення права власності на нерухоме майно, від 14.09.2026 у справі №170/341/26.

В зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1331,50 гривень (одна тисяча триста тридцять одна гривня 50 копійок).

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Н.В.Жевнєрова Згідно з оригіналом

Суддя Шацького районного суду Волинської області Н.В.Жевнєрова