Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №166/1949/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 166/1949/25 пров. № А/857/6155/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я.,

за участю секретаря судового засідання Прокопюк К.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Рудська С.М.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – 12 січня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

07 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області, в якому просила: скасувати постанову серії ЕНА № 6036247 від 28 жовтня 2025 року про накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП; закрити справу про адміністративне правопорушення.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою поліцейського відділення поліції № 2 (селище Ратне) Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області сержанта поліції Хомича Вадима Віталійовича від 28 жовтня 2025 року серії ЕНА № 6036247, її притягнуто до адміністративної відповідальності, яка передбачена ч.2 ст.122 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. Постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 28 жовтня 2025 року о 17 год. 13 хв. у с-ще Ратне по вул. Каштанова, буд.38А, керуючи автомобілем Nissan Note, НОМЕР_1 , не подала сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушила п.9.2 «б» ПДР. Вважає протиправною вказану постанову, оскільки поліцейський позбавив її можливості скористатися правовою допомогою, також поліцейський безпідставно відмовив їй у клопотання про надання копій доказів, або переглянути їх. Крім того, звертає увагу, що у постанові не зазначено, який саме поворот вона не увімкнула (правий чи лівий), а до адреси с-ще Ратне по вул. Каштанова, буд.38А, яка зазначена у постанові, вона не доїхала, оскільки припаркувалася біля магазину за адресою вул. Каштанова, буд.40. Також зауважує, що поліцейський не здійснював безперервну відеофіксацію.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови – залишено без задоволення, а постанову поліцейського відділення поліції № 2 (селище Ратне) Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області сержанта поліції Хомича Вадима Віталійовича від 28 жовтня 2025 року серії ЕНА №6036247 – залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач належними та допустимими доказами довів суду факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. Із переглянутого судом відеозапису події слідує, що позивач 28 жовтня 2025 року о 17 год. 13 хв. у с-ще Ратне по вул. Каштанова, буд.38А, керуючи автомобілем Nissan Note, НОМЕР_1 , не подала сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушила п.9.2 «б» ПДР. Доводи позивача про те, що поліцейський не дав їй змогу скористатися правовою допомогою суд першої інстанції відхилив, адже з відеозапису видно, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивач перебувала на телефонному зв`язку з особою, яка представилася її юристом. В цьому аспекті суд першої інстанції звернув увагу, що ОСОБА_2 , який згідно наданих суду письмових поясненнях перебував на зв`язку з позивачем, за даними Єдиного реєстру адвокатів не має статусу адвоката, а тому, в силу положень частин третьої та четвертої статті 131-2 Конституції України, здійснювати захист у справах про адміністративне правопорушення права не має. Окрім того, суд першої інстанції вважав помилковими доводи позивача про те, що поліцейський необґрунтовано відхилив її клопотання про надання копії доказів або про їх перегляд, оскільки такого процесуального обов`язку поліцейського чинний КУпАП не передбачає. До того ж, позивач скористалася своїм право оскаржити спірну постанову, ознайомилася з доказами відповідача, на всі її доводи суд надав свою відповідь, чим забезпечив її право на захист. Щодо доводів позивача, що поліцейський вказав невірну адресу вчинення правопорушення, то вони будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджені, і не спростовують того факту, що позивач порушила п.9.2 «б» ПДР не подавши відповідний покажчик повороту на перехресті, що зафіксоване на відеозаписі події.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що поліцейський грубо порушив процедуру розгляду справи передбачену ст. 279 КУпАП, не представившись, не повідомив, що починається розгляд справи, а лише зачитав ст. 268 КУПАП і відразу оголосив рішення, а саму постанову виніс значно пізніше. В розмові з юристом поліцейський відмовився надати для ознайомлення докази скоєння правопорушення. Звертає увагу на те, що при перегляді долучених відповідачем відеофайлів встановлено, що вони здійснені двома різними відеореєстраторами: Файли 1 та 3 з нагрудного відеореєстратора, Файл № 2 з відеореєстратора розміщеного в автомобілі. Однак, в постанові серії ЕНА № 6036247 зазначено, що до матеріалів справи долучено лише відеозапис з бодікамери № 5447. Це означає, що до постанови долучено відеозапис з нагрудного відеореєстратора, якими є відеофайли 1 та 3, яким відеореєстратором здійснено відеозапис файлу № 2 не відомо, до матеріалів справи він не долучений, при розгляді матеріалів був відсутній. Згідно правових позицій Верховного Суду незазначення в постанові технічного пристрою, яким зроблено відеозапис, робить цей доказ неналежним і недопустимим.

В судовому засіданні позивач підтримала апеляційну скаргу, у своїх поясненнях покликалась на доводи в ній викладені.

Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою поліцейського відділення поліції №2 (сел Ратне) Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області сержанта поліції Хомича Вадима Віталійовича від 28 жовтня 2025 року серії ЕНА №6036247, ОСОБА_1 була притягнута до адміністративної відповідальності, яка передбачена ч.2 ст.122 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.

Постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 28 жовтня 2025 року о 17 год. 13 хв. у с-ще Ратне по вул. Каштанова, буд.38А, керуючи автомобілем Nissan Note, НОМЕР_1 , не подала сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушила п.9.2 «б» ПДР.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Однак, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.

Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.

Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1-3 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі – ПДР України).

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно з пунктом 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Стосовно порушення позивачем пункту п.9.2 «б» ПДР України, колегія суддів зазначає наступне.

Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6036247 від 28 жовтня 2025 року, за твердженням відповідача, відбулось через те, що 28 жовтня 2025 року о 17 год. 13 хв. у с-ще Ратне по вул. Каштанова, буд.38А, ОСОБА_1 , .керуючи автомобілем Nissan Note, НОМЕР_1 , не подала сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушила п.9.2 «б» ПДР.

Згідно з п. 9.2 «б» ПДР України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Частиною 2 ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність зa перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на Порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними.

Із вищенаведеного слідує, що у розумінні ПДР України притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП можливе лише у разі встановлення неподання водієм сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку перед поворотом, що підтверджується належними і допустимими доказами.

Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження правомірності притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за порушення п. 9.2.«б» ПДР України відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено: Файли 1 та 3 з нагрудного відеореєстратора, Файл № 2 з відеореєстратора, розміщеного в автомобілі.

При цьому в оскаржуваній постанові графа 7 «до постанови додається» вказано – відеозапис з бодікамери 5447.

Вищевказане свідчить про те, що до постанови долучено відеозапис з нагрудного відеореєстратора, якими є відеофайли 1 та 3, водночас яким саме відеореєстратором здійснено відеозапис файлу № 2 невідомо, посилання на нього в оскаржуваній постанові відсутні.

Приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскарженій постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено фотофіксацію чи відеозапис, така фотофіксація чи відеозапис, згідно з вимогами статті 74 КАС України, не можуть вважатися належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення.

Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а.

Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 75, 76 КАС України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, поданий відповідачем до суду першої інстанції відеофайл № з відеореєстратора, розміщеного в автомобілі поліцейських, є недопустимим доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилання на такий доказ, а також не містить посилання на технічний засіб, яким він здійснений.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Проте, в оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу винуватості позивача у скоєнні правопорушень, передбачених частиною 2 статті 122 КУпАП.

З огляду на вказане, ГУ НП у Волинській області фактично не надано жодних доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП.

Таким чином, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, є постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6036247 від 28 жовтня 2025 року.

Колегія суддів зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6036247 від 28 жовтня 2025 року не є достатнім доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП, оскільки зазначена постанова є предметом спору між сторонами та не може розглядатися, як доказ, за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних у постанові.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Оскільки позивач проти вчинення адміністративних правопорушень заперечував, з чим не погоджувався відповідач, останній зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень.

Будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що складення постанови з дотриманням вимог статті 283 КУпАП не є достатнім доказом підтвердження вчиненого особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Наведений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі, однак в цій справі відсутні будь-які відеозаписи чи фотофіксація правопорушення, а, отже, неможливо встановити, що позивачем справді було порушено ПДР.

Візуальне спостереження за дотриманням ПДР працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Отже, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що постанову серії ЕНА № 6036247від 28 жовтня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП слід скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Поряд з тим, частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи слідує, що позивачем згідно з платіжною інструкцією № 1.459746425.1 від 22 грудня 2025 року сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 605,60 грн.

Також, позивачем згідно з платіжною інструкцією № 1.536226075.1 від 17 лютого 2026 року сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 726,72 грн.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області 1332,32 грн судового збору.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2026 року у справі № 166/1949/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Постанову серії ЕНА № 6036247 від 28 жовтня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, скасувати і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області (вул. Винниченка, 11, м. Луцьк, 43025, ЄДРПОУ 40108604) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги в розмірі 1332 грн (одна тисяча триста тридцять дві гривні) 32 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

Л. Я. Гудим