Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №380/24876/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24876/24 пров. № А/857/10114/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Чаплик І.Д. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області (далі – ТУ ДСА, відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову ТУ ДСА у видачі йому довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII), застосувавши для її обрахування величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2024 – 3028 грн та зобов`язати відповідача усунути порушення прав шляхом видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи із положень статті 135 Закону №1402-VIII, яка станом на 12.07.2024 становила - 217870,8 грн, в тому числі : посадовий оклад - 108936 грн; доплата за вислугу років 80% посадового окладу - 87148,80 грн; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді 10% посадового окладу - 10893 грн; доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці 10% посадового окладу - 10893 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТУ ДСА подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” №3460-IX від 09.11.2023 (далі - Закон №3460-IX) запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 грн, отже з прийняттям Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” №1928-ІХ від 02.12.2021 (далі - Закон №1928-ІХ) зазнав змін не розмір суддівської винагороди (складовим елементом якої є базовий розмір посадового окладу судді), а розрахункова величина. Вказує, що розмір прожиткового мінімуму, порівнюючи прожитковий мінімум встановлений на 01.01.2024, не змінився. Відповідно до штатного розпису Личаківського районного суду м. Львова станом на 01.01.2024 посадовий оклад судді, з урахуванням регіонального коефіцієнту, становив 75672,00 грн. Усі розрахунки до кошторису були зроблені з розрахунку прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн, відповідно фонд суддівської винагороди на 2024 рік не передбачав інші види розрахунків. обґрунтовував свої позовні вимоги.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що рішенням Вищої ради правосуддя №2074/0/15-24 від 09.07.2024 ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Личаківського районного суду м. Львова у зв`язку із поданням заяви про відставку.

Наказом голови Личаківського районного суду м. Львова №89/К від 09.07.2024 ОСОБА_1 відраховано зі штату цього суду з 12.07.2024, як такого, що звільнений із займаної посади у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Після звільнення з посади судді ТУ ДСА було видано позивачу довідку про розмір суддівської винагороди для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці №167 від 16.07.2024.

Позивач звернувся з письмовою заявою, в якій просив видати довідку про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді з розрахунком посадового окладу в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 на рівні 3028 грн.

За результатом розгляду звернення позивача, ТУ ДСА листом №02-2258/22 від 03.12.2024 повідомило про видачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №167 від 16.07.2024 та про те, що територіальне управління з 01.01.2024, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні, встановлених Законом №3460-IX.

Вважаючи бездіяльність ТУ ДСА протиправною, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на визначення у довідці про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді, з розрахунком посадового окладу в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законом №3460-IX на 1 січня календарного 2024 року в розмірі 3028 грн, з урахуванням інших складових суддівської винагороди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (див. абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013).

Відповідно до ч.4 ст.142 Закону №1402-VIII, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Надання довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді для обчислення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці передбачене Розділом III «Документи, необхідні для призначення (перерахунку) щомісячного довічного утримання» Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Пенсійного фонду України №3-1 від 25.01.2008 (далі - Порядок №3-1).

Водночас статтею 130 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону №1402-VIII (з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII імперативно визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону №1402-VII).

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 по справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 по справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 по справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп.6.1 п.6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Приведену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 04.12.2018 №11-р/2018.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, при цьому, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо обрахунку суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Вказаний висновок узгоджується зі змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.

Відповідно до ч.2 ст.135 Закону №1402-VІІІ, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, яка згідно рішення Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016, базовий розмір посадового окладу судді становить : 1) судді місцевого суду – 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду – 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду – 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону №3460-IX визначено, що з 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 грн, а для основних соціальних і демографічних груп населення : дітей віком до 6 років - 2563 грн; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 грн; працездатних осіб - 3028 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 грн; осіб, які втратили працездатність, - 2361 грн.

Відповідно до статті 46 Конституції України, Закон України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 (далі - Закон №966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Згідно дефініції, наведеній у статті 1 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Відповідно до ч.2, 3, 4 ст.1 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Статтею 148 Закону №1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють : Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Судом встановлено, що посадовий оклад позивачу обчислено в розмірі 75672 грн, виходячи з абз.5 ст.7 Закону №3460-IX, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн та з урахуванням регіонального коефіцієнту для судді, що здійснює правосуддя у населеному пункті, розташованому у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб (30*2102 грн*1,2 = 75672,00 грн).

Колегія суддів зазначає, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Виходячи з аналізу вищезазначених положень Закону №966-XI, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному законодавчому акті не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Також, судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому, приписами Законів України «Про Державний бюджет» був введений новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн.

У той же час, зміни до Закону №1402-VIII та Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму чи розширення переліку його видів не вносилися, відтак, суд першої інстанції вірно виснував про відсутність законних підстав для застосування з метою визначення суддівської винагороди прожиткового мінімуму на рівні 2102 грн.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.11.2021 по справі №400/2031/21, від 22.06.2023 по справі №400/4904/21, від 12.07.2023 по справі №140/5481/22, від 21.09.2023 по справі №380/25627/21.

Відтак, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно прийнятих пізніше положень Закону №3460-IX.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи) : закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закон №3460-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Закон №3460-IX не повинен містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, зокрема, коли на регулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Відтак, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.11.2021 по справі №400/2031/21, від 30.11.2021 по справі №360/503/21.

На такий аспект законодавчого регулювання також звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відміну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин. Так, щодо використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, при обчисленні суддівської винагороди Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 по справі №400/2031/21, від 30.11.2021 по справі №360/503/21, від 22.06.2023 по справі №400/4904/21, від 12.07.2023 по справі №140/5481/22, від 24.07.2023 по справі №280/9563/21, від 13.09.2023 по справі №240/44080/21, від 21.03.2024 по справі №620/4971/23, від 12.09.2024 по справі №580/2522/24, від 13.11.2024 по справі №200/1707/24 сформував висновок про те, що Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Таким чином, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) на підставі абз.5 ст.7 Закону №3460-IX було неправомірним.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач має право на зазначення у довідці про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді, з розрахунком посадового окладу в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня календарного 2024 року в розмірі 3028 грн, з урахуванням інших складових суддівської винагороди.

Також судом першої інстанції обрано вірний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача видати йому довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з розрахунку посадового окладу в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законом №3460-IX на 1 січня календарного 2024 року в розмірі 3028 грн, з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону №1402-VIII.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04.07.2023 по справі №640/1064/21 та від 01.04.2024 по справі №320/5754/23.

Відповідач не довів суду правомірність невидачі позивачу довідки для обрахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року по справі №380/24876/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді С. П. Нос

С. М. Шевчук