Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №560/6919/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/6919/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

16 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Боровицького О. А. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 в звільненні з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу від 05.05.2023 строком на три роки.

Позивач проходить військову службу на посаді контролера 2 взводу контролерів 2 спеціальної комендатури батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

09.02.2026 подав рапорт, в якому висловив своє небажання проходити військову службу і просив його звільнити на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Листом від 12.02.2026 №281 військова частина повідомила позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби у зв`язку з тим, що на момент укладення контракту діюче законодавство не передбачало для військовослужбовців права на звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту.

Позивач оскаржив такі дії відповідача до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до частини 2 цієї статті проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. А частиною 3 цієї статті визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 23 Закону № 2232-XII визначено строки проходження військової служби, зокрема для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років.

Відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-XII під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема: ж) у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Вищевказаний пункт був доповнений та стаття викладена у вказаній редакції зі змінами внесеними Законом України від 11.04.2024 №3633-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", який набув чинності 18.05.2024.

Станом на дату укладення контракту строки військової служби під час дії особливого періоду були передбачені частиною дев`ятою статті 23 Закону № 2232-ХІІ, пункт 2 якої передбачав, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

На думку відповідача, норма підпункту "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII, яка набула чинності 18.05.2024, не може бути застосована до контракту, який було укладено до набрання чинності зазначеною нормою (05.05.2023).

Відповідач, посилаючись на принцип незворотності дії закону у часі, стверджує, що до відносин між позивачем та відповідачем не може застосовуватись редакція статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 18.05.2024 року.

Крім того, відповідач зазначає, що у рішенні від 05.04.2001 №3-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України принцип, означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, відповідач сам зазначає про два юридичні факти, якими зумовлено застосування нормативно-правового акта у часі.

Закінчення строку контракту позивача, як юридичний факт, відбулось під час дії положень законодавства, визначених підпунктом "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Контракт укладений 05.05.2023, він діяв у період після 18.05.2024, а отже, позивач підлягає звільненню за вищевказаною нормою у разі закінчення строку дії контракту.

Закінчення строку дії контракту є безумовною підставою, передбаченою підпунктом "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, для звільнення з військової служби.

Із настанням обставини закінчення строку контракту у військовослужбовця виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов`язок забезпечити його реалізацію.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 вказала, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.05.2024 в справі №990/56/24 зазначив, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Курко О. П.

Судді Боровицький О. А. Ватаманюк Р.В.