Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №120/4898/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4898/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

16 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 08.07.2026 про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.01.2026 у справі № 120/4898/25 – прийнято; у задоволенні заяв ОСОБА_1 від 09.04.2026 (вх. № 22856/26) та від 17.04.2026 (вх. № 24833/26) про визнання протиправними дій та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що полягає у неналежному виконанні рішення суду від 07.01.2026, прийнятого в адміністративній справі № 120/4898/25, – відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 120/4898/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду від 07.01.2026 позов задоволено повністю. Зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», без обмеження пенсії максимальним розміром та з урахуванням вже виплачених сум.

09.04.2026 на адресу суду першої інстанції надійшла заява позивача (вх. № 22856/26) про визнання протиправними дій та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що полягає у неналежному виконанні рішення суду від 07.01.2026 (відповідач продовжує обмежувати пенсію максимальним розміром та застосовує обмежувальні коефіцієнти).

Ухвалою від 13.04.2026 заяву ОСОБА_1 від 09.04.2026 повернуто без розгляду.

17.04.2026 ОСОБА_1 повторно подав до суду першої інстанції заяву (вх. № 24833/26) з аналогічними вимогами, яка за змістовним наповненням майже повністю (за винятком одного абзацу) дублює заяву від 09.04.2026.

З метою належного розгляду поданої заяви суд з власної ініціативи постановив ухвалу від 20.04.2026, якою заяву позивача задовольнив частково та, з власної ініціативи, зобов`язав суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати до 10.07.2026 звіт про виконання судового рішення.

Не погоджуючись з ухвалою суду від 13.04.2026, позивач 30.04.2026 подав до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2026 апеляційну скаргу задоволено, ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 13.04.2026 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Зважаючи на ідентичність прохальних вимог заяв від 09.04.2026 та від 17.04.2026, а також те, що заяву від 17.04.2026 вже призначено до розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність їх спільного розгляду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини першої статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін – у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту (частина перша статті 382-3 КАС України). Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення (частина друга статті 382-3 КАС України).

Судом встановлено, що на виконання рішення суду від 07.01.2026 відповідач з 01.03.2025 здійснив перерахунок розміру пенсії позивача без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025, та без обмеження пенсії максимальним розміром, а також провів донарахування невиплачених сум у розмірі 360 020,80 грн, що підтверджується доданими до звіту розрахунками пенсії та на доплату. Отже, у частині, охопленій резолютивною частиною рішення суду від 07.01.2026 (перерахунок та виплата пенсії з 01.03.2025 без застосування коефіцієнтів постанови № 1 від 03.01.2025 та без обмеження максимальним розміром), рішення суду виконано в повному обсязі.

Суд зауважує, що відповідно до статей 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, а виділення коштів на фінансування відповідних виплат не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 21.11.2018 у справі № 373/436/17, від 15.05.2020 у справі № 812/1813/18, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а, від 19.02.2020 у справі № 821/1491/17) невиконання боржником (пенсійним органом) судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин; водночас у цій справі відповідач надав докази фактичного вчинення необхідних та залежних від нього дій, включно з фактичною доплатою донарахованих коштів, а не лише посилання на процедурні перешкоди.

Відтак, колегія суддів вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надало докази вчинення необхідних та залежних від нього дій з метою виконання рішення суду від 07.01.2026, рішення суду виконано в обсязі, який залежав безпосередньо від дій відповідача, що свідчить про наявність підстав для прийняття поданого звіту.

Щодо заяв позивача про визнання протиправними дій та рішення відповідача, вчинених на виконання рішення суду, то слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 383 КАС України передбачено, що особа – позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

В обґрунтування заяв від 09.04.2026 та від 17.04.2026 позивач посилається на те, що відповідач продовжує обмежувати його пенсію максимальним розміром та застосовує обмежувальні коефіцієнти, що, на його думку, свідчить про неналежне виконання рішення суду від 07.01.2026.

Судом встановлено, що резолютивна частина рішення суду від 07.01.2026 зобов`язувала відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.03.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, без обмеження пенсії максимальним розміром та з урахуванням уже виплачених сум. Із поданих відповідачем разом зі звітом розрахунків вбачається, що саме такий перерахунок і виплату (з донарахуванням 360 020,80 грн) відповідачем здійснено за період з 01.03.2025 по 31.12.2025 (розмір пенсії за цей період становив 69 091,98 грн без застосування коефіцієнтів постанови № 1 від 03.01.2025 та без обмеження максимальним розміром).

Разом з тим, з 01.01.2026, тобто вже після ухвалення рішення суду від 07.01.2026 та поза межами періоду, з приводу якого цим рішенням встановлено конкретне зобов`язання відповідача, до пенсії позивача застосовано інший понижуючий коефіцієнт – встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», прийнятою на виконання пункту 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і встановлює самостійні, окремі від постанови № 1 від 03.01.2025, підстави та коефіцієнти обмеження розміру пенсійних виплат, розмір яких перевищує 10 прожиткових мінімумів.

Суд зазначає, що предмет розгляду в межах справі №120/4898/25 охоплював правовідносини, які виникли до прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 (яка набрала чинності з 1 січня 2026 року) і за своїм змістом стосувався виключно застосування (незастосування) коефіцієнтів, встановлених постановою № 1 від 03.01.2025, тобто нормативно-правового акта, що діяв у 2025 році. Застосування ж відповідачем з 01.01.2026 коефіцієнтів за постановою № 1778 від 30.12.2025 ґрунтується на самостійному нормативно-правовому акті, прийнятому пізніше, для іншого періоду виплат та на виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», а тому не є діями чи бездіяльністю, вчиненими на виконання (чи всупереч) рішення суду від 07.01.2026 у розумінні статті 383 КАС України, і не охоплюється предметом судового контролю за виконанням цього рішення.

Відповідно до частини шостої статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень – відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи – позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення.

Оскільки судом встановлено, що в частині, охопленій рішенням суду від 07.01.2026, відповідач вчинив усі необхідні та залежні від нього дії щодо перерахунку та виплати пенсії без застосування коефіцієнтів постанови № 1 від 03.01.2025 і без обмеження максимальним розміром, а застосування з 01.01.2026 коефіцієнтів за постановою № 1778 від 30.12.2025 не є діями (бездіяльністю), вчиненими на виконання рішення суду від 07.01.2026, підстав для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, вчинених на виконання зазначеного рішення суду, судом не встановлено.

Суд зауважує, що якщо позивач вважає застосування до його пенсії коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025, самостійно протиправним, такі доводи можуть бути предметом окремого способу судового захисту (зокрема шляхом подання відповідного позову), однак не можуть розглядатися в межах контролю за виконанням рішення суду у справі № 120/4898/25 за правилами статті 383 КАС України, оскільки не стосуються дій (бездіяльності), вчинених саме на виконання цього рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Курко О. П.

Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.