Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/21836/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/21836/19 Головуючий у 1 інстанції: Кучугурна Н.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Безименної Н.В.

Ключковича В.Ю.

За участю секретаря Ольшевської Ж.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Дісконт» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Дісконт» (далі - ТОВ фірма «Дісконт», Товариство) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2019 року №09592615140103, №0013174208, №0013184208.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року позовну заяву задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2019 року №09592615140103, №0013174208, №0013184208.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про реальність господарських операцій ТОВ фірма «Дісконт» з фізичними особами-підприємцями, оскільки, під час перевірки не було надано документів щодо відповідності придбаних грибів і ягід стандартам та технічним умовам, декларацій виробника, документів щодо транспортування, навантаження і розвантаження товару, а також відомостей про працівників і виробничі потужності постачальників. Крім того, апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо необов`язковості товарно-транспортних накладних, наголошуючи, що вони мають значення для підтвердження фактичного переміщення товару. Також, апелянт зазначає, що ТОВ фірма «Дісконт» отримано безоплатні послуги з оренди транспортних засобів на загальну суму 182 000,00 грн, оскільки в окремі місяці в актах наданих послуг зазначено вартість оренди 0,00 грн, тоді як в інші періоди місячна орендна плата становила 13 000,00 грн. Окремо апелянт посилається на те, що витрати ТОВ фірма «Дісконт» на паливно-мастильні матеріали у сумі 504 041,10 грн та ремонт автомобіля у сумі 21 536,00 грн утворюють додаткове благо ОСОБА_1 , оскільки, договори оренди транспортних засобів нотаріально не посвідчені. Крім цього, апелянт зазначає, що суми, сплачені за авіаквитки та проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , підлягали оподаткуванню ПДФО та військовим збором, оскільки документи, які підтверджують зв`язок відповідних відряджень із господарською діяльністю ТОВ фірма «Дісконт», до перевірки не надано.

27 травня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісконт» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

До Шостого апеляційного адміністративного суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Дісконт» - Симончука Олександра Миколайовича надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду засобами відеоконференцзв`язку системи «Електронний суд».

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Дісконт» - Симончука Олександра Миколайовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

16 червня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісконт» надійшли письмові пояснення у справі.

Також, 15 вересня 2026 року до суду апеляційної інстанції від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісконт» надійшли письмові підсумкові пояснення у справі.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 30 травня 2019 року по 20 червня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ фірма «Дісконт», за результатами якої складено Акт від 27 червня 2019 року № 384/26-15-14-01-03/21594156.

ТОВ фірма «Дісконт» подало заперечення на зазначений Акт перевірки, за результатами розгляду яких Головним управлінням ДФС у м. Києві складено лист від 23 липня 2019 року № 137823/10/26-15-14-01-03 «Про розгляд заперечень».

За результатами розгляду заперечень висновки Акту перевірки від 27 червня 2019 року № 384/26-15-14-01-03/21594156 викладено у новій редакції, відповідно до якої, контролюючим органом, зокрема, встановлено заниження ТОВ фірма «Дісконт» податку на прибуток на загальну суму 2 568 925,00 грн, у тому числі за 2016 рік - 587 686,00 грн, за 2017 рік - 813 513,00 грн, за 2018 рік - 899 793,00 грн та за І квартал 2019 року - 267 933,00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету на загальну суму 125 048,72 грн та військового збору на загальну суму 8 545,08 грн.

На підставі висновків Акту перевірки 24 липня 2019 року контролюючим органом прийнято:

- податкове повідомлення-рішення № 09592615140103, яким ТОВ фірма «Дісконт» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 3 211 156,00 грн, з яких 2 568 925,00 грн - за податковим зобов`язанням та 642 231,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення № 0013174208, яким ТОВ фірма «Дісконт» збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 14 717,71 грн, з яких 8 545,08 грн - за податковим зобов`язанням та 6 172,63 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення № 0013184208, яким ТОВ фірма «Дісконт» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 215 378,97 грн, з яких 125 048,72 грн - за податковим зобов`язанням та 90 330,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

ТОВ фірма «Дісконт» оскаржило зазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, однак, за результатами адміністративного оскарження вони залишені без змін.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

З визначенням пункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 листопада 2016 року № 1724-VIII, передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У редакції Закону України від 03 листопада 2016 року № 1724-VIII частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Абзацом 9 частини 9 статті 9 цього Закону передбачено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За приписами абзацу 1 підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Згідно з пунктом 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248 (далі - П(С)БО 16 «Витрати»), витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Пунктом 7 П(С)БО 16 «Витрати» передбачено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України, безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Згідно з пунктом 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153 (далі - П(С)БО 15 «Дохід»), визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Частиною сьомою статті 37 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» у редакції, чинній у відповідний період, передбачено, що якщо інше не передбачене законом, єдиним документом, яким мають супроводжуватися об`єкти санітарних заходів під час їх перевезення (пересилання), не пов`язаного із здійсненням експортних або імпортних операцій, є товарно-транспортна накладна.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Пунктом 167.1 статті 167 ПК України передбачено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Підпунктом 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 ПК України встановлено, що будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв`язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.

Згідно з підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України встановлено, що ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Відповідно до підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу.

За приписами підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичної особи (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу, сформовані за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ фірма «Дісконт», проведеної у період з 30 травня 2019 року по 20 червня 2019 року та оформленої актом від 27 червня 2019 року № 384/26-15-14-01-03/21594156.

Зокрема, контролюючий орган дійшов висновку про заниження ТОВ фірма «Дісконт» податку на прибуток унаслідок непідтвердження господарських операцій з фізичними особами-підприємцями щодо придбання грибів та ягід, а також невідображення у складі доходу вартості послуг з оренди транспортних засобів, які відповідач вважав безоплатно отриманими.

Крім того, за результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про ненарахування та неперерахування ТОВ фірма «Дісконт», як податковим агентом, податку на доходи фізичних осіб та військового збору із сум, віднесених відповідачем до додаткового блага фізичних осіб у зв`язку зі списанням паливно-мастильних матеріалів, здійсненням витрат на ремонт транспортного засобу, а також оплатою авіаквитків та проживання під час відряджень.

На підставі зазначених висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2019 року № 09592615140103, № 0013174208 та № 001318420.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 24 липня 2019 року № 09592615140103, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно матеріалів справи, одним із висновків перевірки, покладених в основу зазначеного податкового повідомлення-рішення, було непідтвердження господарських операцій ТОВ фірма «Дісконт» з ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 щодо придбання сировини - грибів та ягід. Контролюючий орган, у зв`язку із цим, дійшов висновку про завищення Товариством витрат та заниження фінансового результату до оподаткування на загальну суму 14 089 800,00 грн.

На підставі зазначеного висновку контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 липня 2019 року № 09592615140103, яким ТОВ фірма «Дісконт» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 3 211 156,00 грн, з яких 2 568 925,00 грн - за податковим зобов`язанням та 642 231,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Досліджуючи господарські взаємовідносини ТОВ фірма «Дісконт» із зазначеними фізичними особами-підприємцями, суд першої інстанції встановив, що між Товариством, як покупцем, та ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 і ФОП ОСОБА_8 , як постачальниками, укладено договори поставки від 20 вересня 2015 року № 03-09/2015, від 10 жовтня 2015 року № 05-10/2015, від 01 липня 2015 року № 01-07/2015, від 01 жовтня 2015 року № 04-10/2015, від 11 липня 2015 року № 02-07/2015 та від 01 листопада 2014 року № 01-11/2014 відповідно.

За умовами зазначених договорів, постачальники зобов`язувались поставити і передати у власність ТОВ фірма «Дісконт» товари товарної групи «лісові гриби, лісові ягоди», а Товариство - прийняти та оплатити їх. Розрахунки передбачалися у готівковій та безготівковій формах з можливістю відстрочення платежу до 90 днів після прийняття товару за кількістю. Поставка здійснювалася на склад покупця, а право власності на товар переходило з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної. У разі невідповідності якості товару встановленим вимогам покупець мав право відмовитися від його прийняття.

На підтвердження виконання договорів позивачем надано накладні на поставку товару, видаткові накладні на повернення товару, акти отримання та розвантаження сировини, на яких містяться підписи працівників ТОВ фірма «Дісконт» та відповідних фізичних осіб-підприємців, а також документи, що підтверджують проведення розрахунків. Готівкові розрахунки підтверджуються звітами про використання коштів, виданих під звіт, та товарними чеками.

Також, судом першої інстанції безпосередньо допитано ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які пояснили, що власним транспортом поставляли гриби та ягоди на склад ТОВ фірма «Дісконт» у м. Березань Київської області, після чого складалися і підписувалися накладні, а оплата за продукцію здійснювалася з відстроченням платежу. Зазначені особи також повідомили, що відповідну продукцію придбавали у населення.

Головний бухгалтер ТОВ фірма «Дісконт» Бережняк Л.В. підтвердила надходження товару від фізичних осіб-підприємців та оформлення поставок відповідними накладними.

Крім цього, суд першої інстанції встановив, що ТОВ фірма «Дісконт» здійснювало перевірку якості отриманої продукції. Відповідно до свідоцтва про атестацію № 70А-114-15 вимірювальна лабораторія з контролю виробництва Товариства була атестована на проведення вимірювань, зокрема, щодо консервованих, сушених та свіжих швидкозаморожених грибів, а також швидкозаморожених фруктів і ягід. Допитані судом свідки підтвердили, що якість продукції перевірялася за місцем її поставки, а товар неналежної якості повертався постачальникам.

З приводу подальшого руху придбаної продукції, позивачем надано видаткові та товарно-транспортні накладні щодо її подальшої реалізації покупцям, а також картки рахунку та оборотно-сальдові відомості, якими підтверджено відображення відповідних операцій у бухгалтерському обліку ТОВ фірма «Дісконт».

За наслідками дослідження зазначених доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні господарські операції були фактично здійснені, мали господарську мету, спричинили реальні зміни у майновому стані ТОВ фірма «Дісконт», а наявні у матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми для підтвердження реальності відповідних операцій.

В апеляційній скарзі апелянт наполягає на помилковості зазначеного висновку суду першої інстанції та посилається на ненадання під час перевірки документів щодо відповідності придбаної сировини стандартам та технічним умовам, декларацій виробника, документів щодо транспортування, навантаження та розвантаження товару, а також на відсутність відомостей про найманих працівників і виробничі потужності постачальників.

Окремо апелянт вказує на відсутність товарно-транспортних накладних та вважає, що судом першої інстанції неправильно оцінено значення таких документів для підтвердження фактичного переміщення товару.

Колегія суддів вважає зазначені доводи апеляційної скарги необґрунтованими, з огляду на наступне.

Слід зауважити, що реальність поставок підтверджується не одним окремим документом, а сукупністю взаємопов`язаних доказів: договорами поставки, видатковими накладними, документами щодо повернення продукції, актами отримання та розвантаження сировини, документами про проведення розрахунків, показаннями постачальників та головного бухгалтера Товариства, документами щодо контролю якості продукції, а також доказами її подальшої реалізації.

Водночас, апелянтом не наведено конкретних недоліків первинних документів, які б унеможливлювали ідентифікацію сторін, змісту та обсягу відповідних господарських операцій. Доводи апеляційної скарги у цій частині стосуються переважно відсутності окремих супутніх документів щодо транспортування та якості продукції, що саме по собі не спростовує відомостей, відображених у первинних документах, щодо фактичного придбання ТОВ фірма «Дісконт» відповідного товару.

При цьому, доводи апелянта щодо відсутності у фізичних осіб-підприємців достатньої кількості найманих працівників та власних виробничих потужностей самі по собі не свідчать про неможливість виконання ними договорів поставки. Як пояснили ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у суді першої інстанції, гриби та ягоди придбавалися ними у населення та власним транспортом доставлялися на склад ТОВ фірма «Дісконт».

Посилання апелянта на відсутність окремих документів щодо якості продукції, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, ТОВ фірма «Дісконт» мало власну атестовану вимірювальну лабораторію, а матеріали справи містять документи щодо вхідного контролю сировини та акти її отримання і розвантаження.

Крім того, документи про відповідність продукції стандартам та технічним умовам за своїм змістом характеризують її якість, однак їх відсутність сама по собі не спростовує фактичного переходу товару від постачальника до покупця, якщо такий рух підтверджений іншими належними доказами.

Щодо посилань апелянта на відсутність товарно-транспортних накладних, колегія суддів враховує, що такі документи мають доказове значення для підтвердження переміщення товару. Водночас, їх відсутність не може оцінюватися ізольовано від інших доказів та автоматично свідчити про нереальність господарської операції.

Так, у даній справі фактичне отримання ТОВ фірма «Дісконт» продукції підтверджено видатковими накладними, актами отримання та розвантаження, показаннями безпосередніх постачальників, документами про оплату, а також подальшою реалізацією цієї ж продукції іншим покупцям.

Колегія суддів також враховує наведені ТОВ фірма «Дісконт» у письмових поясненнях відомості про те, що задекларовані відповідними фізичними особами-підприємцями доходи за спірні періоди відповідали або перевищували обсяги операцій, відображених Товариством у взаємовідносинах з ними. Щодо ФОП ОСОБА_4 позивачем також надано витяг з ЄДР за період здійснення відповідних операцій, відповідно до якого серед видів його діяльності були зазначені види діяльності, пов`язані з оптовою торгівлею, у тому числі, фруктами та овочами.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановленого судом першої інстанції фактичного руху товару від постачальників до ТОВ фірма «Дісконт», проведення розрахунків за нього та подальшого використання придбаної продукції у господарській діяльності Товариства.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про документальне підтвердження та реальний характер господарських операцій ТОВ фірма «Дісконт» з ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 , а тому, вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо завищення Товариством витрат на суму 14 089 800,00 грн, у зв`язку з нереальністю зазначених господарських операцій.

Щодо правомірності донарахувань за податковим повідомленням-рішенням від 24 липня 2019 року № 09592615140103, пов`язаних з операціями з оренди транспортних засобів, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акта перевірки, контролюючим органом встановлено, що у період з 01 квітня 2016 року по 30 вересня 2017 року ТОВ фірма «Дісконт» відображало у бухгалтерському обліку вартість оренди вантажних автомобілів лише за жовтень-листопад 2016 року та серпень-вересень 2017 року у розмірі 13 000,00 грн на місяць.

Водночас, у щомісячних актах за квітень-вересень 2016 року, грудень 2016 року та січень-липень 2017 року вартість послуг з оренди зазначена у розмірі 0,00 грн.

Виходячи із вартості оренди 13 000,00 грн на місяць, контролюючий орган визначив, що протягом зазначених 14 місяців ТОВ фірма «Дісконт» безоплатно отримало послуги з оренди транспортних засобів загальною вартістю 182 000,00 грн, у тому числі 91 000,00 грн у 2016 році та 91 000,00 грн у 2017 році, у зв`язку з чим, дійшов висновку про заниження Товариством іншого операційного доходу на відповідну суму.

Разом з тим, згідно матеріалів справи, 23 грудня 2003 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ТОВ фірма «Дісконт», як орендарем, укладено договори оренди вантажних автомобілів Mercedes-Benz 308, номерний знак НОМЕР_1 , та Mercedes-Benz 809, номерний знак НОМЕР_2 .

На виконання зазначених договорів, 23 грудня 2003 року складено акти приймання-передачі, відповідно до яких транспортні засоби передано ТОВ фірма «Дісконт» у користування. Умовами договорів передбачено, що орендна плата є договірною.

26 грудня 2003 року сторонами укладено додаткові угоди до договорів оренди, якими визначено, що орендна плата підлягає сплаті орендарем не пізніше семи календарних днів з моменту отримання вимоги від орендодавця. До матеріалів справи також надано акти наданих послуг за договорами оренди за період з квітня 2016 року по березень 2019 року.

За наслідками оцінки зазначених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність віднесення контролюючим органом суми 182 000,00 грн до доходу ТОВ фірма «Дісконт» від безоплатно отриманих послуг. Суд також урахував положення П(С)БО 15 «Дохід» та зазначив, що його положення не поширюються на доходи, пов`язані з договорами оренди.

В апеляційній скарзі апелянт наполягає на тому, що зазначені послуги фактично були отримані ТОВ фірма «Дісконт» безоплатно, оскільки, в актах за окремі місяці їх вартість визначена у розмірі 0,00 грн, тоді як в інші місяці вартість оренди становила 13 000,00 грн.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, для кваліфікації послуг, як безоплатно наданих, визначальним є те, що такі послуги надаються без висування вимоги щодо компенсації їх вартості.

Натомість, у спірних правовідносинах умовами договорів оренди прямо передбачено оплатний характер користування транспортними засобами, а додатковими угодами встановлено механізм та строк проведення розрахунків - протягом семи календарних днів з моменту отримання вимоги орендодавця.

Таким чином, саме по собі зазначення в окремих актах вартості послуг у розмірі 0,00 грн не змінює правової природи укладених сторонами договорів та не свідчить про те, що ОСОБА_1 передав транспортні засоби ТОВ фірма «Дісконт» у користування без вимоги щодо компенсації їх вартості.

При цьому, контролюючим органом не встановлено обставин зміни сторонами умов договорів оренди в частині їх оплатності, відмови орендодавця від права на отримання орендної плати або досягнення сторонами домовленості про безоплатне користування транспортними засобами.

Колегія суддів також звертає увагу, що розмір 182 000,00 грн визначений контролюючим органом шляхом поширення вартості оренди у розмірі 13 000,00 грн, зазначеної в актах за окремі місяці, на інші 14 місяців, тоді як умовами договорів орендна плата визначена як договірна. Доказів того, що сторонами було погоджено незмінний розмір орендної плати 13 000,00 грн за кожний місяць протягом усього спірного періоду, апелянтом не наведено.

ТОВ фірма «Дісконт» у підсумкових поясненнях також зазначило, що передбачений договорами порядок розрахунків був пов`язаний із пред`явленням орендодавцем вимоги про оплату, а тому, відсутність такої вимоги у певному періоді не змінювала оплатного характеру правовідносин сторін.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для віднесення 182 000,00 грн до доходу ТОВ фірма «Дісконт» як вартості безоплатно отриманих послуг.

Додатково правильність такого висновку підтверджується врахованими судом першої інстанції положеннями П(С)БО 15 «Дохід», однак, визначальним, у даному випадку, є те, що укладеними сторонами договорами передбачена компенсація за користування транспортними засобами, що виключає кваліфікацію відповідних правовідносин як безоплатного надання послуг.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для збільшення фінансового результату ТОВ фірма «Дісконт» на 182 000,00 грн.

Отже, враховуючи встановлену вище реальність господарських операцій ТОВ фірма «Дісконт» з ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 , а також необґрунтованість висновку контролюючого органу щодо отримання Товариством безоплатних послуг з оренди на суму 182 000,00 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 24 липня 2019 року № 09592615140103.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 24 липня 2019 року № 0013184208 та № 0013174208, колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для визначення ТОВ фірма «Дісконт» грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору стали висновки контролюючого органу про неутримання та неперерахування відповідних платежів із сум, які були кваліфіковані як додаткове благо фізичних осіб.

Зокрема, контролюючим органом до додаткового блага ОСОБА_1 віднесено 504 041,10 грн вартості списаних паливно-мастильних матеріалів та 21 536,00 грн витрат на ремонт і запчастини автомобіля Mercedes-Benz 809. Крім того, до додаткового блага віднесено витрати ТОВ фірма «Дісконт» на авіаквитки та проживання ОСОБА_1 у сумі 25 965,00 грн, ОСОБА_2 у сумі 9 915,00 грн та ОСОБА_3 у сумі 8 215,00 грн, загалом - 44 095,00 грн.

Щодо паливно-мастильних матеріалів та витрат на ремонт транспортного засобу підставою для висновків контролюючого органу стало те, що договори оренди транспортних засобів від 23 грудня 2003 року, укладені між ОСОБА_1 та ТОВ фірма «Дісконт», не були нотаріально посвідчені. Виходячи з цього, відповідач застосував вимоги Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи та фактично не визнав правових наслідків зазначених договорів.

Колегія суддів вважає вищевказані висновки відповідача необґрунтованими, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, договори оренди автомобілів Mercedes-Benz 308 та Mercedes-Benz 809 укладені 23 грудня 2003 року, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року.

На час укладення договорів відповідні правовідносини регулювалися Цивільним кодексом Української РСР, положення якого передбачали письмову форму договору майнового найму у визначених законом випадках, однак, не встановлювали вимоги щодо його нотаріального посвідчення.

Суд першої інстанції також правильно врахував положення Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, за якими до договорів, укладених до 01 січня 2004 року та таких, що продовжують діяти після набрання ним чинності, правила нового Кодексу застосовуються щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання таких договорів.

Таким чином, сама по собі відсутність нотаріального посвідчення договорів оренди, укладених 23 грудня 2003 року, не свідчить про відсутність правових підстав для користування ТОВ фірма «Дісконт» відповідними транспортними засобами.

При цьому, фактичне передання автомобілів Товариству та їх використання у його діяльності контролюючим органом не спростовано.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 передав ТОВ фірма «Дісконт» автомобілі в користування за договірну орендну плату, а сам факт списання паливно-мастильних матеріалів у сумі 504 041,10 грн та здійснення витрат на ремонт і запчастини у сумі 21 536,00 грн між сторонами не є спірним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що паливно-мастильні матеріали, запчастини та послуги з ремонту були придбані ТОВ фірма «Дісконт», у зв`язку з використанням орендованих автомобілів у власній господарській діяльності.

Крім того, як обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції, у даному випадку, має місце зворотна за своїм економічним змістом операція: не ТОВ фірма «Дісконт» передавало ОСОБА_1 майно у безоплатне користування, а ОСОБА_1 передав належні йому транспортні засоби Товариству в оренду за плату.

Отже, витрати ТОВ фірма «Дісконт» на паливно-мастильні матеріали, ремонт та запчастини до орендованих і використовуваних Товариством транспортних засобів не можуть бути кваліфіковані як додаткове благо ОСОБА_1 , а доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції.

З приводу витрат на авіаквитки та проживання під час відряджень ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає наступне.

Контролюючим органом до додаткового блага зазначених осіб віднесено 44 095,00 грн, перерахованих ТОВ фірма «Дісконт» на рахунок ТОВ «СЦБ ТУР» на оплату авіаквитків та проживання. Підставою для такого висновку стала позиція відповідача про відсутність документів, які підтверджували б зв`язок відповідних відряджень із господарською діяльністю Товариства.

Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, сам факт відрядження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 контролюючим органом під сумнів не ставився.

При цьому, в матеріалах перевірки, крім посилання на необхідність підтвердження зв`язку відряджень із господарською діяльністю Товариства, контролюючим органом не наведено конкретного обґрунтування, з яких саме підстав відповідні поїздки не мали господарської мети.

Крім того, матеріали справи містять документи, на які ТОВ фірма «Дісконт» посилається у письмових поясненнях та які підтверджують господарську мету відповідних відряджень.

Так, щодо відрядження до м. Нюрнберг Федеративної Республіки Німеччина ТОВ фірма «Дісконт» посилається на наказ від 20 березня 2018 року № 10 про відрядження генерального директора ОСОБА_1 та менеджера зі збуту ОСОБА_3 , банківську виписку, звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, посвідчення про відрядження, технічне завдання на закордонне службове відрядження, копії паспортів із відмітками про перетин державного кордону, авіаквитки та посадкові талони, ваучер на бронювання готелю, акти надання послуг з бронювання проживання в готелі та виписки по карткових рахунках.

Щодо відрядження ОСОБА_1 до Федеративної Республіки Німеччина у 2017 році у матеріалах справи наявні наказ від 26 січня 2017 року № 1, банківські виписки, звіт про використання коштів, посвідчення про відрядження, технічне завдання, копія паспорта з відмітками про перетин державного кордону, авіаквитки та посадкові талони, ваучер на бронювання готелю, акти ТОВ «СЦБ ТУР», а також контракт від 01 лютого 2017 року № 1 з Monolith Mitte GmbH.

Також, щодо відрядження ОСОБА_1 до м. Борхен Федеративної Республіки Німеччина наявні наказ від 12 липня 2017 року № 41, звіт про використання коштів, посвідчення про відрядження, технічне завдання на закордонне службове відрядження, копія паспорта з відмітками про перетин державного кордону, авіаквитки та посадкові талони.

Як зазначено ТОВ фірма «Дісконт» у підсумкових поясненнях, відрядження до Федеративної Республіки Німеччина були пов`язані з діловими відносинами Товариства з компанією Monolith Mitte GmbH, копія контракту з якою була подана до суду першої інстанції разом із клопотанням, зареєстрованим Окружним адміністративним судом міста Києва 29 січня 2020 року № 11536/20.

Наведені документи у своїй сукупності підтверджують не лише факт перебування працівників у відповідних відрядженнях, який, як зазначено вище, контролюючим органом не заперечувався, а й їх зв`язок із господарською діяльністю ТОВ фірма «Дісконт».

При цьому, підпункт 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 ПК України не встановлює вичерпного переліку документів, якими може бути підтверджений зв`язок відрядження з господарською діяльністю роботодавця. Наявність наказів про відрядження, технічних завдань, документів про фактичне здійснення поїздок, а також контракту з іноземним контрагентом дає можливість установити господарську мету відповідних витрат.

Щодо витрат, віднесених контролюючим органом до доходу ОСОБА_2 у сумі 9 915,00 грн, колегія суддів також враховує, що апелянт не наводить окремих обставин, які б спростовували господарську мету відповідного відрядження, обмежуючись загальним посиланням на відсутність документів про зв`язок відряджень з діяльністю ТОВ фірма «Дісконт». Водночас, судом першої інстанції встановлено, що сам факт відрядження ОСОБА_2 не є спірним.

Враховуючи встановлені обставини та наявні у матеріалах справи документи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість віднесення витрат ТОВ фірма «Дісконт» на авіаквитки та проживання під час відповідних службових відряджень до оподатковуваного доходу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно, відсутні підстави і для нарахування військового збору із зазначених сум, оскільки висновок контролюючого органу про виникнення об`єкта оподаткування військовим збором є похідним від висновку про отримання відповідними фізичними особами оподатковуваного доходу.

З огляду на те, що витрати на паливно-мастильні матеріали, ремонт та запчастини не є доходом ОСОБА_1 , відповідні суми не утворюють об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 24 липня 2019 року № 0013184208 у частині визначення ТОВ фірма «Дісконт» основного грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 125 048,72 грн та податкового повідомлення-рішення від 24 липня 2019 року № 0013174208 у частині визначення основного грошового зобов`язання з військового збору у сумі 8 545,08 грн.

Відсутність правових підстав для визначення ТОВ фірма «Дісконт» основних грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору виключає можливість застосування до Товариства штрафних (фінансових) санкцій у сумі 90 330,25 грн за податковим повідомленням-рішенням № 0013184208 та у сумі 6 172,63 грн за податковим повідомленням-рішенням № 0013174208.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність зазначених податкових повідомлень-рішень у повному обсязі.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Дісконт» та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Безименна Н.В.

Ключкович В.Ю.

Повне судове рішення складено 16.09.2026 р.