Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №320/35318/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/35318/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 02.02.1992 по 30.06.2001 відповідно до записів у трудовій книжці;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу період роботи з 02.02.1992 по 30.06.2001;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити позивачу пенсію за віком.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 02.02.1992 по 30.06.2001 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 11.05.1964.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до загального страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з 02.02.1992 по 30.06.2001 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 11.05.1964.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 21.02.2025.

Не погоджуючись із указаним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що 21.02.2025 ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком, яка за принципом екстериторіальності була передана на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

За результатами розгляду заяви рішенням від 28.02.2025 №263040014742 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Апелянт вказує, що страховий стаж позивача, обчислений за наявними документами, становить 25 років 6 місяців 28 днів.

До страхового стажу не зараховано, зокрема, період роботи з 02.02.1992 по 30.06.2001, оскільки на печатці відсутній код ЄДРПОУ, а згідно з даними реєстру застрахованих осіб від 28.02.2025 не простежується відповідна організація з 2000 року. Також не взято до уваги довідку від 09.06.2024 №01-06/24 у зв`язку з відсутністю інформації про перейменування підприємства.

На думку відповідача, суд першої інстанції не врахував усіх обставин справи та положень законодавства, що регулюють спірні правовідносини, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 10.08.1999.

Заявою від 21.02.2025 позивач звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності означену заяву розглянуто ГУ ПФУ в Чернівецькій області.

Рішенням ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 28.02.2025 №263040014742 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

В означеному рішенні відповідачем визнано, що страховий стаж позивача становить 25 років 6 місяців 28 днів. Необхідний страховий стаж становить 31 рік.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період з 02.02.1992 по 30.06.2001, оскільки на печатці відсутній код ЄДРПОУ, а згідно реєстру застрахованих осіб від 28.02.2025 не прослідковується організація з 2000 року. Не взято до уваги довідку від 09.06.2024 №01-06/24, оскільки відсутня інформація про перейменування;

- періоди роботи з 05.07.2001 по 30.12.2001, з 10.01.2002 по 28.04.2004, з березня по квітень 2005, з липня 2005 по березень 2006, з січня 2016 по червень 2016, оскільки в даних РЗО відсутня інформація про сплату внесків по даній організації.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивач звернулася з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність установлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Щодо права позивача на зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються інші визначені цим Порядком документи.

Таким чином, необхідність підтвердження періоду роботи іншими документами виникає передусім у разі відсутності трудової книжки або відсутності в ній необхідних відомостей чи наявності неправильних або неточних записів, які не дають можливості достовірно встановити відповідний період трудової діяльності.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 22.07.1982 позивач 02.02.1992 була прийнята на роботу секретарем-діловодом, 04.03.1996 переведена у відділ постачання товарознавцем, а 30.06.2001 звільнена за власним бажанням.

Отже, трудова книжка містить послідовні записи щодо початку, продовження та припинення трудових відносин позивача у спірний період.

Відповідачем не наведено обставин, які б свідчили про недостовірність безпосередньо записів у трудовій книжці, їх підроблення або невідповідність фактичним обставинам трудової діяльності позивача.

Натомість підставою для неврахування спірного періоду стала відсутність коду ЄДРПОУ на печатці та відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про відповідну організацію з 2000 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі обставини самі по собі не є достатньою підставою для позбавлення особи права на зарахування періоду фактичної трудової діяльності до страхового стажу.

Працівник не може нести негативні наслідки недотримання роботодавцем установлених вимог щодо оформлення документів, печаток, ведення трудових книжок та зберігання відповідної документації, якщо факт його роботи підтверджується належними записами в трудовій книжці.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 11.11.2020 у справі №677/831/17, згідно з якими на особу не може перекладатися тягар доведення достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці, а неналежне оформлення роботодавцем трудової книжки не може саме по собі бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, установ та організацій, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей.

Матеріали справи не містять доказів того, що пенсійним органом вживалися достатні заходи з метою перевірки відомостей, зазначених у трудовій книжці позивача, або що в результаті такої перевірки встановлено недостовірність записів щодо періоду роботи з 02.02.1992 по 30.06.2001.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 02.02.1992 по 30.06.2001.

Щодо наявності необхідного страхового стажу та призначення пенсії

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності визначеного цією нормою страхового стажу.

Для осіб, які досягли відповідного пенсійного віку в період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, необхідний страховий стаж становить не менше 31 року.

При цьому наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже, 60-річного віку досягла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судом першої інстанції встановлено, що страховий стаж позивача, визнаний пенсійним органом, становить 25 років 6 місяців 28 днів, тоді як спірний період роботи з 02.02.1992 по 30.06.2001 становить понад дев`ять років. Після зарахування зазначеного періоду загальний страховий стаж позивача перевищує необхідні 31 рік.

Відповідно до статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

В інших випадках пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Оскільки ОСОБА_1 досягла 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , а із заявою про призначення пенсії звернулася 21.02.2025, тобто після спливу тримісячного строку, суд першої інстанції правильно визначив датою призначення пенсії 21.02.2025 – дату звернення позивача за її призначенням.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування рішення відповідача від 28.02.2025 №263040014742 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 21.02.2025 є правильним.

Згідно з частинами першою – третьою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу ґрунтуються на неврахуванні відповідачем періоду роботи з 02.02.1992 по 30.06.2001, однак, як установлено вище, такий період підтверджується записами трудової книжки та підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Апеляційна скарга не містить доказів, які б спростовували факт роботи ОСОБА_1 у зазначений період або свідчили про недостовірність відповідних записів у її трудовій книжці.

Фактично доводи апелянта у цій частині зводяться до повторення мотивів рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії, які були предметом дослідження суду першої інстанції та яким надано належну правову оцінку.

Посилання апелянта на те, що задоволення позову призведе до безпідставних витрат коштів державного бюджету, також не може бути підставою для відмови у захисті права особи на пенсійне забезпечення за наявності встановлених законом умов для його реалізації.

Відтак наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог.

Разом із тим під час апеляційного перегляду справи колегією суддів встановлено невідповідність між фактичними обставинами, встановленими судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення, та змістом його резолютивної частини щодо дати трудової книжки позивача.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Водночас у мотивувальній частині рішення судом установлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 датована 22.07.1982 та містить записи, якими підтверджується спірний період її роботи.

Натомість у пунктах резолютивної частини оскаржуваного рішення, якими визнано протиправною відмову в зарахуванні спірного періоду роботи та зобов`язано відповідача зарахувати цей період до страхового стажу, судом зазначено трудову книжку серії НОМЕР_1 «від 11.05.1964».

Таким чином, у резолютивній частині рішення дата народження позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 помилково зазначена як дата її трудової книжки, тоді як правильною датою відповідного документа є 22.07.1982.

Колегія суддів зазначає, що така неточність має очевидний технічний характер, оскільки правильна дата трудової книжки встановлена самим судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення та підтверджується матеріалами справи.

При цьому виправлення дати трудової книжки з 11.05.1964 на 22.07.1982 не потребує встановлення нових обставин, переоцінки доказів, зміни правової кваліфікації спірних правовідносин або зміни висновку суду щодо прав та обов`язків сторін.

Більше того, правильне зазначення реквізитів документа, на підставі якого відповідач зобов`язаний зарахувати відповідний період роботи, має значення для належного та однозначного виконання судового рішення.

Колегія суддів ураховує правовий підхід Верховного Суду щодо природи описок у судових рішеннях.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28.07.2026 у справі №580/6236/22 зазначив, що процесуальне законодавство допускає усунення помилок технічного, а не юридичного характеру; до істотних описок належать, зокрема, помилки у прізвищах, іменах, адресах, датах та строках. Виправлення допустиме за умови очевидного, технічного і безумовного характеру помилки та не може використовуватися для зміни суті рішення або переоцінки встановлених обставин.

Зазначений підхід узгоджується з обставинами цієї справи, оскільки правильна дата трудової книжки однозначно випливає з досліджених судом доказів, а її зазначення замість помилково перенесеної дати народження позивача не змінює суті ухваленого судом рішення.

Відповідно до статті 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені у судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Водночас у цій справі рішення суду першої інстанції є предметом апеляційного перегляду в повному обсязі за апеляційною скаргою відповідача, який просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Встановлена неточність стосується безпосередньо резолютивної частини судового рішення та реквізитів документа, відповідно до якого пенсійний орган зобов`язаний зарахувати спірний період роботи.

За таких обставин залишення в резолютивній частині судового рішення завідомо неправильного реквізиту документа не відповідало б завданням адміністративного судочинства та вимогам щодо визначеності і виконуваності судового рішення.

При цьому усунення зазначеної невідповідності судом апеляційної інстанції не означає задоволення матеріально-правових доводів апеляційної скарги відповідача та не змінює результату вирішення спору на користь чи не на користь будь-якої зі сторін.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною четвертою статті 317 КАС України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини щодо належності позивачу трудової книжки серії НОМЕР_1 та її дати – 22.07.1982, однак у резолютивній частині рішення помилково зазначив дату народження позивача – ІНФОРМАЦІЯ_1 – як дату відповідної трудової книжки, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в цій частині шляхом зазначення правильних реквізитів документа.

Така зміна не впливає на правильність вирішення справи по суті, не змінює обсягу задоволених позовних вимог, не встановлює нових прав чи обов`язків сторін та не покладає на відповідача будь-яких додаткових зобов`язань.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року відповідає вимогам статті 242 КАС України, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

При цьому, оскільки жоден із доводів апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо неправильного вирішення спору по суті не знайшов свого підтвердження, а зміна рішення зумовлена виключно необхідністю усунення встановленої судом апеляційної інстанції технічної невідповідності в його резолютивній частині, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року змінити в частині зазначення дати трудової книжки ОСОБА_1 .

Абзац другий резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року викласти в такій редакції:

«Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 02.02.1992 по 30.06.2001 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 22.07.1982».

Абзац четвертий резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року викласти в такій редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.02.1992 по 30.06.2001 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 22.07.1982».

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма