Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №320/17472/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/17472/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження розміру належної йому пенсії та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії з урахуванням установлених законодавством індексацій за 2023–2025 роки, без обмеження її максимальним розміром, а також без застосування з 01 січня 2025 року коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Предметом спору, таким чином, є правомірність виплати позивачу пенсії у 2023– 2025 роках з обмеженням її розміру, зокрема шляхом застосування у 2025 році коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України №1.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати пенсії позивачу з обмеженням її максимального розміру та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням підвищення, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168, починаючи з 01 березня 2023 року, та постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185, починаючи з 01 березня 2024 року.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність застосування до пенсії позивача у 2025 році коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та зазначає, що перерахунок і виплата пенсії позивачу здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства.

Зокрема, апелянт наголошує, що застосування у 2025 році відповідних коефіцієнтів здійснено на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1, які є чинними та підлягали застосуванню органами Пенсійного фонду України.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність установлення судом першої інстанції фактичних обставин та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У зв`язку з проведенням індексації пенсій відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №168 від 24 лютого 2023 року та №185 від 23 лютого 2024 року відповідачем здійснювалися відповідні перерахунки пенсії позивача, однак її фактична виплата проводилася з урахуванням установленого відповідачем обмеження максимального розміру пенсії.

З 01 січня 2025 року до пенсійної виплати позивача також застосовано коефіцієнти, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1.

Не погоджуючись із таким порядком виплати пенсії, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з вимогою провести її виплату в повному нарахованому розмірі, з урахуванням індексацій та без відповідних обмежень.

У зв`язку з відмовою відповідача здійснити виплату пенсії в запитуваному розмірі позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

При цьому Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві правом на подання відзиву на позовну заяву в суді першої інстанції не скористалося, незважаючи на належне повідомлення про розгляд справи, у зв`язку із чим суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, є Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-XII.

Відповідно до частини третьої статті 1-1 Закону №2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо обмеження пенсії максимальним розміром.

Законом України від 08 липня 2011 року №3668-VI статтю 43 Закону №2262-XII було доповнено положеннями щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, якими передбачалося відповідне обмеження максимального розміру пенсії, визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Конституційний Суд України виходив із того, що обмеження максимального розміру пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону №2262-XII, порушує сутність конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення належного соціального захисту осіб, які перебували на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах.

Отже, з 20 грудня 2016 року положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, якими було встановлено максимальний розмір відповідної пенсії, втратили чинність.

Колегія суддів ураховує усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої у правовідносинах щодо виплати пенсії особам, пенсійне забезпечення яких регулюється Законом №2262-XII, пріоритетному застосуванню підлягає підхід, який забезпечує реалізацію права особи на отримання пенсії без обмеження її максимальним розміром.

Тому висновок суду першої інстанції про протиправність обмеження пенсії позивача максимальним розміром, у тому числі під час виплати сум індексації, нарахованих відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №168 та №185, є правильним.

Саме по собі проведення відповідачем відповідного перерахунку пенсії з формальним нарахуванням індексації не забезпечує ефективної реалізації права позивача, якщо внаслідок застосування максимального обмеження фактичний розмір пенсійної виплати не враховує відповідного підвищення.

Щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України №1 у 2025 році

Окремим доводом апеляційної скарги є посилання відповідача на правомірність застосування з 01 січня 2025 року до пенсії позивача коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1.

Колегія суддів такі доводи відхиляє з огляду на таке.

Законом України від 19 листопада 2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено особливості виплати у 2025 році в період дії воєнного стану пенсій, розмір яких перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, установленого для осіб, які втратили працездатність.

На виконання відповідних положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03 січня 2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Вказаною постановою запроваджено застосування коефіцієнтів до частин пенсійної виплати, які перевищують установлені нею величини.

Разом із тим Верховний Суд уже сформував правовий висновок щодо застосування зазначених нормативних актів до осіб, пенсія яких призначена відповідно до Закону №2262-XII.

Так, у постанові від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що застосування до пенсій військовослужбовців коефіцієнтів на підставі статті 46 Закону №4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України №1 є протиправним, оскільки фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій та порушення гарантованого права на належний соціальний захист.

Верховний Суд виходив із того, що Закон №2262-XII є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає умови, норми та порядок пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб.

При цьому частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-XII прямо встановлено спеціальний порядок зміни умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб — виключно шляхом внесення змін до Закону №2262-XII та Закону №1058-IV.

Водночас у зв`язку з прийняттям Закону №4059-IX відповідних змін до Закону №2262-XII внесено не було.

Верховний Суд наголосив, що Закон №4059-IX регулює бюджетні правовідносини та є загальним нормативно-правовим актом, тоді як Закон №2262-XII є спеціальним щодо правовідносин з пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби.

Тому при конкуренції відповідних правових норм застосуванню підлягає спеціальний закон.

Офіційний огляд практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду також містить цей правовий висновок і зазначає, що застосування ПФУ нормативних актів, які не регулюють умови, норми та порядок відповідного пенсійного забезпечення, з фактичним обмеженням пенсії свідчить про вихід органу Пенсійного фонду за межі наданих йому повноважень.

Таким чином, доводи апелянта про те, що стаття 46 Закону №4059-IX та постанова №1 є чинними нормативно-правовими актами, а тому відповідач був зобов`язаний безумовно застосовувати встановлені ними коефіцієнти до пенсії ОСОБА_1 , не враховують спеціального правового регулювання пенсійного забезпечення позивача.

Колегія суддів також звертає увагу, що в цій справі не йдеться про вирішення адміністративним судом питання щодо конституційності статті 46 Закону №4059-IX.

Правовою підставою для вирішення спору є необхідність визначення норми, яка підлягає пріоритетному застосуванню до конкретних пенсійних правовідносин, з урахуванням спеціального характеру Закону №2262-XII та імперативного положення частини третьої його статті 1-1.

При цьому питання конституційності статті 46 Закону №4059-IX та постанови №1 у частині обмеження пенсій за Законом №2262-XII набуло такого значення, що Пленум Верховного Суду окремо постановив звернутися з відповідним конституційним поданням до Конституційного Суду України.

Зазначена обставина, однак, не змінює обов`язку судів у конкретних спорах ураховувати правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 січня 2025 року коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України №1, до пенсії ОСОБА_1 , призначеної відповідно до Закону №2262-XII, не відповідає наведеному правовому регулюванню та сформованій практиці Верховного Суду.

Щодо індексації пенсії у 2025 році

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 передбачено проведення з 01 березня 2025 року індексації пенсій із застосуванням установленого нею коефіцієнта збільшення.

Те, що постанова №209 містить положення щодо виплати пенсій з урахуванням статті 46 Закону №4059-IX та постанови №1, не змінює наведеного висновку щодо неможливості фактичного обмеження пенсії позивача, призначеної відповідно до спеціального Закону №2262-XII.

Інше тлумачення призводило б до ситуації, за якої передбачена державою індексація пенсії фактично не забезпечувала б відповідного збільшення пенсійної виплати через одночасне застосування механізму її обмеження.

Тому висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання пенсії з урахуванням відповідного підвищення без застосування спірного обмеження є обґрунтованим.

Колегія суддів відхиляє доводи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про те, що відповідач діяв виключно на виконання чинних нормативно-правових актів.

Суб`єкт владних повноважень при здійсненні своїх повноважень зобов`язаний діяти не лише відповідно до окремого підзаконного нормативного акта, а з урахуванням усієї системи нормативного регулювання відповідних правовідносин, зокрема спеціального закону.

У спірних правовідносинах таким спеціальним законом є Закон №2262-XII, який не передбачає застосування до призначеної позивачу пенсії відповідних понижуючих коефіцієнтів.

Більше того, частина третя статті 1-1 Закону №2262-XII встановлює спеціальний механізм зміни умов та норм пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб.

Тому запровадження іншого механізму фактичного зменшення розміру пенсійної виплати без внесення відповідних змін до спеціального закону не може бути підставою для звуження обсягу пенсійних прав позивача.

Такий висновок безпосередньо відповідає актуальній правовій позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №120/1081/25.

Окремо колегія суддів ураховує, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві під час розгляду справи судом першої інстанції відзиву на позов не подало, хоча було належним чином повідомлено про розгляд справи.

Водночас сама по собі така процесуальна поведінка відповідача не є підставою для задоволення позову, однак відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та не свідчать про неправильність висновку щодо порушення права ОСОБА_1 на отримання пенсії у належному розмірі.

Відповідно до частин першої – третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи встановлені обставини, положення Закону №2262-XII, рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та актуальну правову позицію Верховного Суду щодо протиправності застосування до військових пенсій коефіцієнтів, установлених статтею 46 Закону №4059-IX та постановою Кабінету Міністрів України №1, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року – без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, —

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві — залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року — залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко