Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №723/2166/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року м. Чернівці справа № 723/2166/25

провадження №22-ц/822/1450/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М

секретар Ярема А.І.

розглянувши апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог : Служба у справах дітей Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовано наступним. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дітей : ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Шлюб між сторонами розірваний 17 лютого 2020 року. З моменту розірвання шлюбу діти проживають разом з позивачем, перебувають на його утримані та вихованні. Спору про місце проживання між сторонами не існує та не існувало. Відповідач останніх п`ять років не цікавилася життям дітей, не проявляла до них будь – якого інтересу. Також відповідач не проявляє зацікавленості в майбутньому дівчаток, не цікавиться їхніми успіхами, станом здоров`я, не піклується про їхній фізичний та духовний розвиток.

Посилаючись на зазначене, позивач просив позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей : ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Виконавчий комітет Сторожинецької міської ради в особі органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, задоволено.

Позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей : ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Роз`яснено ОСОБА_5 право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_4 просить скасувати рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_4 вказує на те, що із задоволенням позову та позбавленням ОСОБА_5 батьківських прав, у позивача виникає право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року. Норми статті 23 Закону є імперативними, та з виникненням обставин передбачених нею, у військовозобов`язаного виникає право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а у ТЦК та СП виникає обов`язок щодо надання позивачу такої відстрочки.

ІНФОРМАЦІЯ_4 не є учасником сімейних відносин. Водночас ТЦК та СП забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України (частина сьома статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») (постанова Верховного Суду у складі колегій Касаційного цивільного суду від 20 травня 2026 року справа №725/6080/25).

Вважають, що дане рішення прямо впливає на права та обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому виникає беззаперечне право на оскарження такого рішення в апеляційному порядку.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2026 року залишити без змін, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17.02.2020 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 12.06.2014 року, актовий запис № 71 – розірвано.

Від даного шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження (повторне) серії НОМЕР_1 . ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження (повторне) серії НОМЕР_2 .

Сторони записані батьками у свідоцтвах про народження дітей.

З матеріалів справи встановлено, що з моменту розірвання шлюбу діти проживають разом з позивачем, перебувають на його утримані та вихованні. Спору про місце проживання дітей немає.

Відповідач останніх п`ять років не цікавилася життям дітей, не проявляла до них будь – якого інтересу. Також відповідач не проявляє зацікавленості в майбутньому дівчаток, не цікавиться їхніми успіхами, станом здоров`я, не піклується про їхній фізичний та духовний розвиток.

Відповідно до акту обстеження матеріально – побутових умов № 215 від 23.01.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 проживає разом зі своїми доньками в будинку за адресою АДРЕСА_1 та здійснює постійний догляд за дітьми.

Відповідно до характеристики виданої директором Опорного закладу Сторожинецький ліцей, ОСОБА_7 навчається у школі з другого класу, зарекомендувала себе, як старанна учениця, має навчальні досягнення середнього рівня. Скромна, весела, товариська, стримана та врівноважена. Зі школи зазвичай забирає її батько.

Згідно з характеристикою наданої директором Опорного закладу Сторожинецький ліцей, ОСОБА_8 навчається в ліцеї з першого кладу, до навчання ставиться відповідально. Злата старанна та відповідальна, однак інколи недостатньо організована. Дитина має багато друзів серед однокласників та підтримує дружні стосунки з ними. Відвідує ДЮСШ, де займається баскетболом.

Також обставини перебування дітей на утриманні та вихованні позивача були підтвердженні свідком ОСОБА_9 .

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови

Щодо права ІНФОРМАЦІЯ_1 на оскарження

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи – учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України ( постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18)).

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 587/847/23 (провадження № 61-9522св23).

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08 зробив висновок про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому ( постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18 (провадження № 61-8786св24).

ІНФОРМАЦІЯ_4 посилався на те, що в умовах воєнного стану позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей, є безумовною підставою для звільнення другого з батьків з військової служби, а також надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

В даному випадку вирішення приватноправового спору між позивачем та відповідачкою у зв`язку з пред`явленням вимоги про позбавлення її батьківських прав, що є підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, перебуває у сфері виконання публічного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосуються інтересів саме держави.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 січня 2025 року у справа № 495/432/23 (провадження № 61-17548св23), від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 провадження № 61-7345св25).

Пунктом 1 Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, визначено, що ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

З урахуванням вищевикладеного, доводи апеляційної скарги про наявність права на оскарження цього рішення знайшли своє підтвердження.

Щодо вирішення спору по суті

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора Кініщук Л.І., обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини – це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України, приписи якої зокрема зобов`язують батьків виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 тощо.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) ЄСПЛ підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові від 12 лютого від 2024 року в справі № 202/1931/22 Верховний суд вказав на те, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

У справі, що переглядається, підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, позивач обґрунтовував тим, що з моменту розірвання шлюбу діти проживають разом з ним, перебувають на його утримані та вихованні. Спору про місце проживання між сторонами не існує та не існувало. Відповідач останніх п`ять років не цікавилася життям дітей, не проявляла до них будь – якого інтересу. Також відповідач не проявляє зацікавленості в майбутньому дівчаток, не цікавиться їхніми успіхами, станом здоров`я, не піклується про їхній фізичний та духовний розвиток.

Як вбачається з пояснень представника служби у справах дітей Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, в суді першої інстанції, відповідач немає можливості утримувати, виховувати та проживати з дітьми, оскільки проживає в Італії. Визнає неналежне виконання своїх батьківських обов`язків.

Колегія суддів переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги та надаючи оцінку зібраним у справі доказам виходить із наступного.

Верховний суд у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 179/1100/24 (провадження № 61-12057св25) вказав на те, що необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

На переконання колегії суддів наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував наявний в матеріалах справи висновок служби у справах дітей, щодо позбавлення батьківських прав відповідача, який на час ухвалення не мав достатньої інформації для вирішення цього питання, про що у висновку зазначено, та вислухав думку представника органу опіки та піклування про особисте спілкування з відповідачем, яка повідомила про неможливість утримання, виховання та проживання з дітьми, оскільки проживає в Італії. Визнає неналежне виконання своїх батьківських обов`язків.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) вказав на те, що висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини

Як зазначалося вище позбавлення батьківських прав безвідносно до інших обставин переслідуватиме легітимну мету тільки в тому разі, якщо цього вимагає ситуація у якій батьки (один з батьків) становлять загрозу для дитини і цього вимагає забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Також як акцентувалась увагу апеляційним судом, простої бездіяльності з боку матері, що має місце у цій справі, недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав, особливо не надавши матері попередню можливість налагодити взаємовідносини із дітьми, або ж достовірно пересвідчитись у невідворотності розриву таких зв`язків.

Окрім цього, за конкретних обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 (провадження № 61-17583св23), від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 (провадження № 61-17548св23) вкотре наголосив, що дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Не виключено, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей, з метою ухилення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Колегія суддів вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей. При цьому слід роз`яснити відповідачці, що вона має зважати на те, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги, з урахуванням її подачі в електронній формі, ІНФОРМАЦІЯ_4 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 453,44грн. (1 211,20 х 150% х 0,8).

Проте, ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 квітня 2026 року відстрочено ІНФОРМАЦІЯ_5 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

ІНФОРМАЦІЯ_4 докази сплати судового збору у вищевказаному розмірі до суду апеляційної інстанції не подавалися.

З урахуванням вищевикладеного, за наслідками перегляду справи у суді апеляційної інстанції з ОСОБА_1 на користь держави слід стягнути 1 453,44грн. судового збору.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Судом не повно встановлені всі обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, що відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового, про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 362, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_6 задовольнити.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2026 року скасувати.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей : ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1 453 гривні 44 копійки судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Судді І.Б. Перепелюк

Н.К. Височанська

І.М. Литвинюк