Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №713/1995/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Чернівці

Справа № 713/1995/25

Провадження №22-ц/822/1569/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

за участю секретаря судового засідання – Собчук І. Ю.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»,

треті особи – Комунальне некомерційне підприємство Вашківецької міської ради «Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги», ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 28 травня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Кириляк А. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», третя особа – Комунальне некомерційне підприємство Вашківецької міської ради «Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Позов обґрунтований тим, що 19.01.2025 відбулася дорожньо-траспортна пригода, в якій водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «Renault Duster», р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_1 від отриманих тілесних ушкоджень загинув. Позивачу, батькові загиблого, у зв`язку із смертю сина спричинена значна та непоправна шкода у зв`язку із втратою годувальника. Станом на дату настання ДТП відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

19 січня 2025 року за фактом настання даної ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025262060000025 з кваліфікацією по статті 286 КК України та розпочато досудове розслідування.

Посилався на те, що смерть потерпілого настала на місці дорожньо-транспортної пригоди та була прямим причинним наслідком цієї пригоди.

Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Отже, мінімально гарантований розмір страхового відшкодування, пов`язаного із втратою позивачем годувальника, становить 288 000,00 грн.

Просив стягнути з ПАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь ОСОБА_1 288 000 грн страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену шкоду втратою годувальника; 50 000 грн судових витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 28 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Національна акціонерна страхова компанія Оранта" на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування як грошову компенсацію за шкоду, спричинену втратою годувальника, у розмірі 233 600 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт родинних відносин між загиблим ОСОБА_3 та позивачем підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , позивач є особою з інвалідністю 3 групи, хворіє та потребує постійного лікування, будучи батьком загиблого внаслілок ДТП ОСОБА_3 , належить до категорії осіб, які мають право на отримання відшкодування у зв`язку зі смертю годувальника. Так, відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Згідно з угодами від 29.04.2025, укладеними між ПАТ НАСК «Оранта» та батьками померлого ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , їм виплачено по 43 200 грн витрат на поховання на загальну суму 86 400 грн, залишок по ліміту згідно з полісом № 219325064 становить 233 600 грн.

Вимога позивача про стягнення 288 000 грн страхового відшкодування, як грошової компенсації за спричинену шкоду втратою годувальника, з урахуванням раніше виплаченого страховиком відшкодування на користь позивача, як батька загиблого та матері загиблого, у рахунок відшкодування шкоди за поховання у загальному розмірі 86 400 грн, перевищує встановлений полісом ліміт відповідальності страховика за шкоду, спричинену життю і здоров`ю потерпілого у розмірі 320 000 грн, тому максимальна сума страхового відшкодування у зв`язку зі втратою годувальника, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 233 600 грн.

На зазначене рішення суду відповідач ПАТ «НАСК «Оранта» подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Посилається на те, що обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджує, що він є непрацездатною особою і перебував на утриманні сина ОСОБА_3 на момент його смерті. Обґрунтовуючи таке твердження, позивач надав довідку Банилівської сільської ради №0218/255 від 26.02.2025 та Акт, підписаний мешканцями с. Коритне. При цьому позивач не надав доказів того, що ОСОБА_3 отримував дохід, який дозволяв би йому утримувати свого батька.

Страховик ПАТ НАСК «Оранта» у відповідності до вимог п. 34.1 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) реалізував своє право на розслідування обставин страхового випадку (шляхом опитування сусідів) і встановив, що ОСОБА_3 як інвалід дитинства довгий час отримував пенсію (соціальну допомогу) по інвалідності. А отже, він сам перебував на утриманні своїх батьків.

У разі якщо позивач мав право на утримання від потерпілого ОСОБА_3 на момент його смерті, він має право на страхове відшкодування, виходячи із наступного розрахунку: 320 000 грн (страхова сума, визначена Полісом), 96 000 грн (загальний розмір регламентної виплати (моральна шкода), на яку батьки потерпілого мали право на підставі ст. 27.3 Закону), що становить 224 000 грн. При цьому суд першої інстанції всупереч вимог Закону України стягнув з відповідача 233 600 грн.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 19.01.2025, приблизно о 22:00 год., водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Renault Duster», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в межах с. Слобода-Банилів Вижницького району Чернівецької області, здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , 1998 року народження. В результаті ДТП велосипедист помер.

20 січня 2025 року до ЄРДР за № 12025262060000025 внесено відомості про кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ст. 286 ч. 2 КК України.

Постановою заступника начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Чернівецькій області Руснака С. С. від 20.01.2025 кримінальне провадження № 12025262060000025 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії № НОМЕР_3 позивач є батьком ОСОБА_3 ,1998 року народження, який загинув у ДТП.

Позивач є особою з інвалідністю третьої групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 .

ОСОБА_1 потребує постійного лікування, що підтверджується копіями виписками з медичної картки та витягом з історії хвороби.

Згідно з довідкою старости с. Коритне В. Колотило від 26.02.2025 ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 та був на утриманні свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 а/3 №4 від 21.01.2025. Даний факт підтверджується актом, з якого вбачається, що сусіди ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтверджують, що позивач перебував на утриманні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Страхову компанію «Оранта» повідомлено про ДТП, що підтверджується повідомленням про ДТП, реєстраційний № 2 від 21 січня 2025 року, що забезпечений договором страхування є транспортний засіб - автомобіль марки «Renault Duster», номерний знак НОМЕР_1 .

В полісі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспорних засобів за № 219325064 вказано, що страховиком є ПАТ НАСК «Оранта», страхувальником - Комунальне некомерційне підприємство Вашківецької міської ради «Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги». Строк дії договору - з 13.02.2024 по 12.02.2025. Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, складає 320 000 грн.

Угодами від 29.04.2025, укладеними між ПАТ НАСК «Оранта» та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , їм виплачеано по 43 200 грн витрат на поховання.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким заподіяно шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У статті 3 Закону № 1961-IV визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до абзацу шостого статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

У пункті 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV зазначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Вказана вище норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині – до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам – на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.

Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Верховний Суд у справах про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у тому числі автомобілем вказував, що діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди, зокрема у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц, провадження № 61-14226св21.

Суд першої інстанції, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач є особою з інвалідністю 3 групи, хворіє та потребує постійного лікування, будучи батьком померлого внаслілок ДТП ОСОБА_3 , належить до категорії осіб, які мають право на отримання відшкодування у зв`язку зі смертю годувальника. Так, відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19) зазначено, що під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20-ц (провадження № 61-7108св21) зазначено: «Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що встановити, що потерпілий був офіційно працевлаштований неможливо, а позивач є непрацездатною особою і отримує пенсію, яка на момент смерті сина у березні 2017 року становила 1 501,65 грн, тобто перевищувала встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб (1 247 грн). Водночас, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19, під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Отже, у справі, яка переглядається, апеляційний суд, встановивши, що позивачка є непрацездатною особою, передчасно відмовив у задоволенні позову про відшкодування шкоди відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з підстав отримання позивачем пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, оскільки саме по собі отримання пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум, не свідчить про відсутність потреби у матеріальній допомозі. При цьому суд надав оцінку доказам у контексті з`ясування питання, чи перебувала позивачка на утриманні потерпілого на момент його смерті, проте відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання. Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16, провадження № 61-33638св18; від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц, провадження № 61-20355св19; від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, провадження № 61-320св20, які судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано».

У постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №279/1688/22 та від 15 березня 2023 року у справі №272/463/22 зроблено висновок, що неможливість встановити фактичний розмір доходу померлого сина не може сама по собі позбавляти непрацездатного батька чи матір права на відшкодування, якщо така особа мала право на одержання утримання відповідно до статті 202 СК України. Цей підхід підтверджений Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2024 року у справі №742/2724/21.

З огляду на викладене, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що відсутність документально підтвердженого заробітку ОСОБА_3 , а також доказів перебування позивача на утриманні його сина, виключає можливість стягнення страхового відшкодування, ґрунтується на неправильному тлумаченні статей 202 СК України та 1200 ЦК України.

Щодо розміру страхового відшкодування, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1–5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Згідно з частиною першою статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 1202 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.

Потерпілим у значенні Закону № 1961-IV є юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок ДТП з використанням транспортного засобу (п. 1.3 ст. 1).

Страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (п. п. 9.1, 9.4 ст. 9 Закону № 1961-IV).

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого (ст. 23.1 Закону № 1961-IV), у разі чого страховик, відповідно до ст. 27 вказаного Закону, відшкодовує:

- шкоду, заподіяну смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку;

- моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами;

- особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Водночас, за приписами ст. 27.5 Закону № 1961-IV загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

З урахуванням наведеного, убачається, що Закон чітко визначає, що страхове відшкодування здійснюється у межах страхової суми (ліміту) щодо одного потерпілого. У випадку смерті особи потерпілим є саме померлий, а не його мати чи діти, які лише реалізують право на отримання відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого. Отже, визначення судами ліміту страхового відшкодування на кожного позивача окремо суперечить змісту та меті закону, який передбачає сукупний розмір виплат щодо одного потерпілого — загиблого внаслідок ДТП у разі смерті, потерпілим у розумінні Закону є саме померлий, а не його родичі.

Зазначене узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду викладеною, зокрема, у постановах від 04 липня 2024 року (справа № 519/1079/21, провадження № 51-7055 км23), від 05 березня 2025 року (справа № 214/3305/23, провадження № 51-5458 км24).

Як вбачається з матеріалів справи, полісом №219325064 страхова сума за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю одного потерпілого, встановлена в розмірі 320 000 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що за угодами від 29 квітня 2025 року ПАТ «НАСК «Оранта» здійснило батькам загиблого виплати по 43 200 грн кожному у відшкодування витрат на поховання, тобто загалом 86 400 грн.

Відповідно залишок страхової суми становить: 320 000 грн – 86 400 грн = 233 600 грн.

Отже, суд першої інстанції правильно врахував раніше здійснені відповідачем виплати в загальному розмірі 86 400 грн та визначив максимальний залишок відповідальності страховика в сумі 233 600 грн.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо оцінки зібраних у справі доказів, зокрема доказів, поданих позивачем на підтвердження його доводів про наявність укладеного з відповідачем кредитного договору та розміру заборгованості, проте не спростовують їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» залишити без задоволення.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: І. Н. Лисак

І. Б. Перепелюк