Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №646/12712/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 646/12712/24

провадження № 22-ц/818/4021/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Савенка М.Є.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Паріс»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оскнов`янського районного суду м. Харкова від 25 березня 2026 року ухвалене у складі судді Глоби М.М.,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2024 року ТОВ «Фк «Паріс» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 0040036 від 18.09.2019 року, у розмірі 44271,75 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,4 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 8.09.2019 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «РВС Банк» (далі – АТ «РВС Банк») було підписано Заяву-Договір № 0040036 про надання банківської послуги, що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС Банк» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. За умовами вказаного кредитного договору, ОСОБА_1 було надано споживчий кредит, шляхом перерахування на картковий рахунок у сумі 30769 грн. 23 коп., строком дії кредиту 24 місяці, процентною ставкою 18 % річних, тип ставки – фіксована, разова комісія при видачі кредиту: 2,5 % від суми наданого кредиту, щомісячна комісія за супроводженням кредиту, 3 % від суми наданого кредиту. Грошові кошти в сумі 30769 грн. 23 коп. були зараховані АТ «РВС Банк» 18.09.2019 року на картковий рахунок клієнта.

28.04.2020 року між АТ «РВС Банк» та ТОВ «ФК «Паріс» укладено Договір про відступлення права вимоги № 28/04/2020-1. Відповідно до додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги АТ «РВС Банк» відступило ТОВ «ФК «Паріс» право вимоги до ОСОБА_1 за Заявою-Договором № 0040036 від 18.09.2019 року на загальну суму 36270 грн. 78 коп., з яких: 28618 грн. 77 коп. заборгованість за тілом кредиту, 2316 грн. 61 коп. заборгованість за процентами, 4615 грн. 40 коп. заборгованість за комісією, 720 грн. 00 коп. заборгованість за штрафними санкціями (пеня).

Станом на 07.11.2024 року ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «ФК «Паріс» в сумі 36109,39 грн, що складається із 28618,77 грн - заборгованості за тілом кредиту, 2316,61 грн - заборгованості за процентами, 4615,40 грн - заборгованості за комісією , 720,00 грн - заборгованості за штрафними санкціями (пеня).

Крім того, у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання в сумі 36109 грн 39 коп., керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 7.7.2.17 Публічної пропозиції, позивачем нараховано: 1980 грн 54 коп. за користування грошовими коштами за період з 28.04.2020 року по 23.02.2022 року та 6181 грн 82 коп. інфляційних втрат за період з 28.04.2020 по 23.02.2022. Таким чином, всього до стягнення з ОСОБА_1 підлягає сума у розмірі 44271 грн 75 коп., яку ТОВ «ФК «Паріс» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь, разом із витратами зі сплати судового збору в сумі 2422 грн 40 коп.

Рішенням Оскнов`янського районного суду м. Харкова від 25 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Паріс» заборгованість в сумі 34525,29 грн та судовий збір у розмірі 1888,98 грн.

Рішення мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, має заборгованість за ним, тому з нього підлягає стягненню сума заборгованості визначена позивачем. На час розгляду справи судом, відповідачем не надано відомостей, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за Кредитним договором у добровільному порядку. Оскільки відповідач порушив зобов`язання, встановлені кредитним договором, докази своєчасної та повної оплати заборгованості за цим договором в матеріалах справи відсутні, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми заборгованості за цим договором у загальному розмірі 34525,29 грн з огляду на погоджені між сторонами умови кредитного договору.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неналежним чином дослідив містяться в матеріалах справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Зазначає що в матеріалах справи відсутні первинні банківські документи що мають довести факт отримання відповідачем коштів, за відсутності таких доказів позовні вимоги є необґрунтованими. Одночасно апелянт вказує що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача. Зазначає що в матеріалах справи відсутній реєстр боржників, який має підтвердити факт відступлення права вимоги саме за цим кредитним договором, та відсутні докази сплати такого відступлення. Крім того, відповідач зазначає що позивачем пропущено строки позовної давності.

22.06.2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача, в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, зазначає суд першої інстанції всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази та ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду. Вказує що доводи апелянта стосовно недоведеності переходу права вимоги та розміру нарахованої заборгованості спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, яким судом першої інстанції було надано належну правову оцінку.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.09.2019 року ОСОБА_1 підписано Заяву-Договір №0040036 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (а.с. 48).

Вказана заява-договір містить, зокрема, персональні дані відповідачки та прохання надати їй споживчий кредит на таких умовах: сума кредиту 30769 грн. 23 коп.; строк дії кредиту - 24 місяця; процентна ставка - 18 % річних; тип ставки - фіксована; валюта кредитування - гривня; разова комісія при видачі кредиту - 2,5% від суми наданого кредиту; щомісячна комісія за супроводження кредиту - 3% від суми наданого кредиту.

Як вбачається з меморіальних ордерів від 18.09.2019 року № 4280 та № 4281 ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 30000 грн 23 грн (видача кредиту згідно кредитного договору 0040036 від 18.09.2019 року), а також 769 грн 23 коп. - дисконт при видачі кредиту згідно з кредитним договором 0040036 від 18.09.2019 року (а.с. 65).

Також матеріали справи містять публічну пропозицію Акціонерного товариства «РВС Банк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яку відповідачкою не підписано.

28.04.2020 між АТ «РВС Банк» та ТОВ «ФК «Паріс» укладено договір про відступлення права вимоги № 28/04/2020-1, за умовами якого первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами, зазначеними в додатку № 1 до цього договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є його невід`ємною частиною, які укладені між Акціонерним товариством «РВС Банк» та боржниками, в тому числі і за заявою-договором № 0040036 від 18.09.2019 року (а.с. 49-64).

Відповідно до наявного в матеріалах справи реєстру боржників що є додатком №1 до договору про відступлення права вимоги №28/04/2020-1 від 28.04.2020 року, вбачається що під номером 268 значиться боржник ОСОБА_1 , номер кредитного договору №0040036,загальна заборгованість становить – 35550,78 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 28618,77 грн заборгованість за процентами 2316,61 грн, заборгованість за комісією 4615,40 грн, та заборгованість за штрафними санкціями (пеня) – 720,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості станом на 07.11.2024 року ОСОБА_1 має заборгованість за договором № 0040036 від 18.09.2019 року в розмірі 36109,39 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту становить 28618,77 грн заборгованість за процентами 2155,22 грн, заборгованість за комісією 4615,40 грн, заборгованість за штрафними санкціями (пеня) – 720,00 грн.(а.с. 70-72).

Крім того позивачем, відповідно до ст.625 ЦПК України, було здійснено нарахування 3% річних за період з 8.04.2020 року по 23.02.2022 року, у загальному розмірі 1980,54 грн та інфляційних втрат 28.04.2020 року по 23.02.2022 року 6181,82 грн. (а.с. 73).

Згідно з ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з метою отримання кредиту, ОСОБА_1 підписала заяву-договір № 0040036 від 18.09.2019 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, а також Графік платежів та розрахунок загальної вартості споживчого кредиту, в яких зазначено суму кредиту, тип, порядок нарахування та розмір процентів, комісії та неустойки.

Вказана заява-договір містить, зокрема, персональні дані відповідача та прохання надати їй споживчий кредит на відкритий на її ім`я в Банку картковий рахунок Клієнта № НОМЕР_1 (ІВАN: НОМЕР_2 ), відкритий у АТ «РВС БАНК», МФО 339072, отримувач ОСОБА_1 , на таких умовах: сума кредиту 30769,23 грн; строк дії кредиту - 24 місяця; процентна ставка - 18 % річних; тип ставки - фіксована; валюта кредитування - гривня; разова комісія при видачі кредиту - 2,5% від суми наданого кредиту; щомісячна комісія за супроводження кредиту - 3% від суми наданого кредиту.

Крім того, пункт 3 даної Заяви містить погодження ОСОБА_1 та надання дозволу здійснювати АТ «РВС БАНК» договірне списання коштів за разунку, відкритого на її ім`я № НОМЕР_1 .

Цього ж дня ОСОБА_1 підписала графік платежів та розрахунок загальної вартості споживчого кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки.

Проставленням, власноруч, свого підпису під Заявою-Договором, ОСОБА_3 погодилась з тим, що Заява-Договір разом з Публічною пропозицією і паспортом споживчого кредиту та Графіком погашення складають договір про надання банківських послуг, укладання якого вона підтверджує і зобов`язується виконувати. Тобто ОСОБА_1 та АТ «РВС БАНК» було погоджено усі істотні умови кредитного договору, що визначені ст. 1054 ЦК України. Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, ОСОБА_4 частково виконував свої зобов`язання за кредитним договором, що вказує на прийняття ним умов кредитування.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання і у разі прострочення на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні втрати обраховуються шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на добуток індексів інфляції за період прострочення (сукупний індекс інфляції).

Три проценти річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення платежу/365/100.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач не виконав своїх договірних зобов`язань за договором споживчого кредиту № 0040036 від 18.09.2019 у зв`язку з цим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за даним договором.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів стосовно видачі кредиту та його часткового погашення спростовуються матеріалами справи, а саме меморіальними ордерами та виписками по рахунку.

Слід зазначити, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, Верховний Суд зокрема зазначає: «банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.».

Аналогічні правові висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 30.11.2022 № 214/6975/15-п: від 25.11.2022 № 1512/2-214/11: від 21.09.2022 № 381/1647/21: від 01.08.2022 № 369/11694/15-п: від 06.07.2022 № 128/2269/20: від 01.06.2022 № 172/35/16-щ від 31.05.2022 №194/329/15-ц: від 25.05.2022 № 219/7527/16: від 25.05.2022 № 645/59/16-н: від 20.05.2022 № 336/4796/18: від 09.02.2022 № 161/5648/20: від 02.02.2022 № 205/7751/16-ц.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначає Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Меморіальні документи застосовуються банком для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банком відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами (пункти 46, 47 Постанови НБУ від 4 липня 2018 року № 75 ( у відповідній редакції).

Отже, меморіальний ордер є первинним документом, що містить відомості про операцію банку.

Щодо апеляційних вимог відповідача стосовно звернення позивача до суду з пропуском встановленого строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо відступлення права вимоги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Колегія суддів вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором № 0040036 від 18.09.2019 що підтверджується, зокрема: копією договору про відступлення права вимоги №28/04/2020-1 від 28.04.2020 року, копією реєстру боржників що є додатком №1 до вказаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору відступлення права вимоги №28/04/2020-1 від 28.04.2020 року.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо за відсутності підтверджень оплати договору відступлення, не доведено факту переходу права вимоги, оскільки п. 3.1 вказаного договору визначено що права вимоги за кредитним договором вважається відступленим з моменту підписання акту прийому -передачі прав та документів, що є невід`ємною частиною вказаного договору. В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копія акту приймання-передачі прав і документів від 28.04.2020 року та реєстр договорів, права за якими відступаються що в свою чергу є належними доказами переходу права вимоги.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і відсотків) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) зазначено, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними.

Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.

Вказана позиція була підтверджена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 лютого 2019 року в рамках справи №904/3280/18 (ЄДРСРУ №79718705).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу».

Судом встановлено, що умовами кредитного договору передбачено строки виконання позичальником зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів (до 18 числа кожного місяця) (Додаток №1 до Кредитного договору ( а.с. 48 зворот).

Таким чином, умовами кредитного договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору (до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань) сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Відповідно до графіку платежів зазначеного в Додатку №1 до Заяви-Договору № 0040036 від 18.09.2019 позичальник зобов`язується щомісячно, починаючи з 18.09.2019 року в строк до 18 числа кожного місяця, виконувати погашення заборгованості по Кредитним ресурсам ( а. с. 48 зворот).

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати до 18 числа кожного календарного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів, відповідно до статті 261 ЦК України, починається перебіг позовної давності для вимог до боржника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

З урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

До аналогічного висновку прийшов Верховний суд у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21.

Таким чином, на період дії карантину, позивачем не пропущено позовну давність на заборгованість, яка виникла у відповідача у 2021 році.

В подальшому Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року, було відмінено з 30 червня 2023 року, на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Однак починаючи з 24 лютого 2022 року, у зв`язку з введенням на всій території України правового режиму воєнного стану, у відповідності з Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану». Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, було зокрема доповнено п. 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом.

Апеляційний суд, враховуючи факт продовження загального строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України) вважає, що загальний строк позовної давності в три роки продовжено та позивачем не пропущено, так як позивачем заявлено позовні вимоги 15.11.2024 року про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи викладене, у суду не було підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки позивачем заявлено період, що підпадає під дію п.12, п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно умов договору № 0040036 від 18.09.2019 року визначено, що строк кредитування складає 24 місяця, процентна ставка - 18 % річних; тип ставки - фіксована; валюта кредитування - гривня; разова комісія при видачі кредиту - 2,5% від суми наданого кредиту; щомісячна комісія за супроводження кредиту - 3% від суми наданого кредиту.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «ФК «Паріс» надало розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за ОСОБА_1 обліковується заборгованість станом на в розмірі 36109,39 грн , з яких заборгованість за тілом кредиту становить 28618,77 грн; заборгованість за процентами 2155,22 грн; заборгованість за комісією 4615,40 грн; заборгованість за штрафними санкціями (пеня) – 720,00 грн (а.с. 70-72).

Крім того позивачем, відповідно до ст.625 ЦПК України, було здійснено нарахування 3% річних за період з 8.04.2020 року по 23.02.2022 року, у загальному розмірі 1980,54 грн та інфляційних втрат 28.04.2020 року по 23.02.2022 року 6181,82 грн. (а.с. 73).

Враховуючи вище викладене колегія суддів зазначає, що встановивши нікчемність позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією, пенею, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів за користування кредитом, які передбачені умовами договору та нарахованими позивачем 3% річними та інфляційними втратами з урахуванням зменшеного тіла кредиту на суму сплачених відповідачем коштів що були скеровані кредитором на погашення заборгованості за комісією, яка визнана судом нікчемною.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Оскнов`янського районного суду м. Харкова від 25 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

М.Є. Савенко