Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №645/872/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 645/872/26

провадження №22-ц/818/4200/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Савенка М.Є.,

сторони справи:

позивач – Акціонерне товариство «Акцент-Банк»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 30 березня 2026 року у складі судді Ульяніч І.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2026 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 06.02.2024 в розмірі 11656,53 грн а також судові витрати у розмірі 2662,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.02.2024 року ОСОБА_1 приєднався до Умова та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського (поточного) рахунку. 06.02.2024 року відповідачем підписано Заяву щодо встановлення кредитного ліміту на підставі якої відповідачу відкрито поточний рахунок, встановлено кредитний ліміт та видано платіжну картку як засіб доступу до рахунку. Вказані документи містять всі суттєві умови кредитування, строк, розмір процентів, максимальний розмір кредиту, тощо. Відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40.80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Банк свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти. Але ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином перед АТ «Акцент-Банк» не виконав, у зв`язку з чим станом на 03.02.2026 року він має заборгованість в розмірі 11656 грн 53 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 8495 грн 56 коп., заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 2710 грн 97 коп. та заборгованість за пенею 450 грн 00 коп., яку АТ «Акцент-Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 , а також судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2662 грн 40 коп.

Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 30 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за Кредитним договором б/н від 06.02.2024 року, яка станом на 03.02.2026 року становить 11206,53 грн та судовий збір у розмірі 2559,62 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку. Разом з цим позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за пенею не підлягають задоволенню оскільки відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Вирішуючи клопотання відповідача щодо розстрочення виконання рішення суду на 6 (шість) місяців рівними щомісячними платежами, суд зазначив що відповідач має право звернутись до суду із окремою заявою про розстрочення виконання рішення суду з наданням доказів скрутного матеріального становища та зазначення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення змінити, задовольнити клопотання про розстрочення виконання рішення сулу та розстрочити виплату загальної суми заборгованості та судового збору на 6 місяців рівними платежами.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд безпідставно не розглянув питання про розстрочення виконання рішення сулу по суті. Апелянт зазначає що він є особою призовного віку (22 роки), постійно проживає та перебуває у місті Харкові, яке знаходиться під постійними обстрілами та є прифронтовим містом. В умовах воєнного стану я об`єктивно позбавлений можливості мати стабільний офіційний дохід. Вказує що одноразове стягнення з нього суми у розмірі понад 13 700 грн є неможливим, оскільки призведе до повного блокування моїх рахунків та залишення мене без засобів до існування. З огляду на вимоги розумності та справедливості, розстрочення платежу на 6 місяців рівними частинами є єдиним дієвим механізмом, який дозволить відповідачу виконати рішення суду і погасити заборгованість перед банком добровільно та без застосування примусових заходів державного/приватного виконання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що в апеляційній скарзі апелянт фактично погоджується з рішенням суду першої інстанції стосовно предмета спору, отже керуючись статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає справу у межах вимог апеляційної скарги, а саме вимоги в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи що відповідно до анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» від 06.02.2024 року, Паспорту споживчого кредиту «Кредина картк «Зелена» та Заяви Клієнта від 06.02.2024 року, підписаної відповідачем, між ОСОБА_1 та АТ «Акцент-Банк», укладено кредитний договір, згідно якого ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40.80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, після закінчення пільгового періоду 62 дні, та видано платіжну картку.

Згідно підписаного відповідачем Паспорта споживчого кредиту за програмою «Кредина картку «Зелена», сторонами були узгоджені основні умови кредитування, в тому числі: сума кредитного ліміту, строк кредитування та відсоткова ставка.

Як вбачається із Довідки за лімітами 06.02.2024 року ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт у розмірі 9000 грн, 24.05.2024 року кредитний ліміт було зменшено до 2000 грн, 30.07.2024 року кредитний ліміт було збільшено до 3000 грн, 01.09.2024 збільшено до 9000 грн. та 01.09.2024 кредитний ліміт було зменшено до 8500 грн.

Згідно виписки по картці клієнта ОСОБА_1 та розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач в період з 06.02.2024 по 01.02.2026 використовував кредитні кошти, надані банком, та частково погашав кредит.

Згідно зазначеної Заява про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком відповідач мав сплачувати щомісячний платіж в розмірі 3,4%. (п.7)

АТ «Акцент-Банк» свої зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 можливість розпоряджатися кредитними коштами, що підтверджується випискою по кредиту, але відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 03.02.2026 року має заборгованість по кредиту в розмірі 11656 грн 53 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 8495 грн 56 коп., заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 2710 грн 97 коп. та заборгованості за пенею у розмірі 450 грн, що підтверджується розрахунком.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин щодо надання кредиту відповідачу та вищенаведених норм законодавства, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та нарахованим відсоткам, що сторонами під сумнів при апеляційному перегляді справи не ставиться та вбачається з невиконаного зобов`язання позичальника щодо повернення грошових коштів кредитору.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем 27.02.2026 року було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він частково погоджувався із доводами позовної заяви, та серед іншого просив розстрочити виконання рішення суду в частині визначеного розміру заборгованості та судового збору на 6 місяців рівними щомісячними платежами.

Так, відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між тим, частинами 1, 3, 4, 5 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Розстрочення виконання рішення суду це надання боржнику можливості виконання рішення по частинах у певні строки.

Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження, без належного виконання судових рішень правосуддя втрачає сенс. Право на виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право сторони звернутися із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).

З аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що питання відстрочення або розстрочення виконання судового рішення законодавцем виокремлено в самостійний процесуальний інститут, для реалізації якого встановлено спеціальний порядок звернення до суду. Таке питання вирішується судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, за окремою заявою сторони, поданою з наведенням обставин, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, та доказів на їх підтвердження. Отже, вирішення питання про розстрочення виконання судового рішення не є складовою вирішення спору по суті, а здійснюється в окремому процесуальному порядку, визначеному статтею 435 ЦПК України.

Водночас матеріали справи свідчать, що суд першої інстанції не вирішував по суті питання про розстрочення виконання рішення суду. У мотивувальній частині рішення суд лише зазначив про право відповідача звернутися із відповідною заявою у порядку, визначеному статтею 435 ЦПК України, що не є вирішенням питання про розстрочення виконання рішення та не породжує самостійного предмета апеляційного перегляду.

Відповідно до положень статті 435 ЦПК України та статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду вирішується судом першої інстанції за окремою заявою сторони після оцінки обставин, які істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, та наданих на їх підтвердження доказів.

Отже, відповідач не був позбавлений процесуальної можливості реалізувати своє право на розстрочення виконання рішення, однак повинен був скористатися передбаченим законом процесуальним порядком звернення до суду першої інстанції із відповідною заявою.

Згідно з частиною шостою статті 367 ЦПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються та не розглядаються вимоги, які не були предметом розгляду суду першої інстанції. Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 755/3293/16-ц зазначив, що суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості вирішувати вимоги, які не були предметом розгляду суду першої інстанції.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо необхідності розстрочення виконання рішення суду не можуть бути предметом перегляду в апеляційному провадженні, оскільки зазначене питання судом першої інстанції по суті не вирішувалося та має розглядатися у самостійному процесуальному порядку, передбаченому статтею 435 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 30 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

М.Є. Савенко