Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №398/2750/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/2750/25

провадження № 22-ц/4809/1551/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – виконавчий комітет Олександрійської міської ради як орган опіки та піклування, ОСОБА_3 , Кіровоградська обласна прокуратура,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 травня 2026 року у складі головуючого судді Москалик В. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов та рішення суду першої інстанції.

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – виконавчий комітет Олександрійської міської ради як орган опіки та піклування, в якому просила позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позову зазначила, що вона доводиться бабусею малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_2 та син позивачки – ОСОБА_3 .

Позивачка вказує, що мати її онука ще в березні 2019 року покинула родину та виїхала за межі України, місце її перебування позивачці не відомо, жодного разу ні позивачці, ні своєму синові, ОСОБА_2 не дзвонила та на зв`язок не виходила. Під час останньої розмови повідомила, що її родина не цікавить, а дитину у разі потреби порекомендувала влаштувати в інтернат.

Батько дитини виїхав за кордон в 2022 році де перебуває і на даний час, з сином спілкується за допомогою засобів зв`язку, матеріально допомагає, однак не виконує своїх обов`язків щодо виховання та розвитку неповнолітнього ОСОБА_5 .

Позивачка зауважує, що із ОСОБА_2 стягуються аліменти, які вона не сплачує, і відповідно до довідки Новоукраїнського ВДВС в Новоукраїнському районі Кіровоградської області з часу подання виконавчого листа на стягнення аліментів існує заборгованість станом на 01 квітня 2024 року в розмірі 99 709,40 грн.

ОСОБА_1 зазначає, що вихованням та розвитком дитини займається лише вона. Відповідачі ніяким чином не піклуються про дитину, не проявляють заінтересованості в його подальшій долі, не цікавляться успіхами, станом здоров`я, не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Вказані факти підтверджуються довідкою з ліцею № 10 від 17 квітня 2025 року, в якій зокрема зазначено, що навчанням та вихованням дитини займається бабуся ОСОБА_1 . Також у цій довідці зазначено, що мати, ОСОБА_2 , не цікавиться успішністю та поведінкою сина. На батьківські збори жодного разу не з`явилася. На контакт із сином не виходить. Батько, ОСОБА_3 , на даний час знаходиться за кордоном, на заробітках, вихованням та опікою сина займається бабуся ОСОБА_1 .

Згідно виписки КП «Центр первинної медико санітарної допомоги Олександрійської міської ради» амбулаторія № 4 - дитяча лікарня від 25 квітня 2025 року здоров`ям дитини замається лише бабуся. Згідно з довідкою виконавчого комітету Рівнянської сільської ради Новоукраїнському районі Кіровоградської області мати дитини за адресою реєстрації не проживає.

Зазначає, що батько дитини подав заяву в орган опіки та піклування, в якій визнав факт невиконання батьківських обов`язків.

Так, наказом № 36/24-ОД від 27 листопада 2024 року орган опіки та піклування встановив, що онук ОСОБА_6 залишився без батьківського піклування, оскільки матір ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків, вихованням та утриманням дитини не займається, має заборгованість за аліментами, дитиною не цікавиться більш 5 років, малолітній ОСОБА_7 тимчасово влаштований у родину позивачки.

Позивачка звертає увагу суду, що відповідачі покладених законом на батьків обов`язків не виконують, не беруть педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку відповідачів. Дитина проживає з позивачкою та знаходиться на повному її вихованні та утриманні.

Вказує, що зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьками, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідачів до своїх батьківських обов`язків.

У зв`язку з викладеним вище позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Відповідач ОСОБА_3 подав до суду відзив, в якому зазначив, що ознайомившись з матеріалами позовної заяви та позовними вимогами вважає їх передчасними та просить частково відмовити у задоволенні позову в частині позбавлення його батьківських прав, оскільки він тимчасово перебуває за кордоном, де працює.

Зазначає, що спілкується зі своєю дитиною ОСОБА_8 за допомогою засобів зв`язку, здійснює його виховання та утримання, надає матеріальну допомогу. Розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Зазначив, що любить свою дитину та просив не побавляти його батьківських прав.

28 жовтня 2025 року представник позивачки – адвокат Мунтян В. І. направив до суду заяву про часткову відмову від позову щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього ОСОБА_5 , в зв`язку зі зміною ставлення відповідача ОСОБА_3 до покладених законом на нього батьківських обов`язків щодо утримання та виховання своєї дитини, надання матеріальної допомоги, та вчинення інших позитивних дій по відношенню до своєї дитини. Просив закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 (а.с.80 том 1).

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2025 року задоволено заяву представника позивачки – адвоката Мунтяна В. І. про відмову від позову в частині вимог до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_5 .

Провадження у зазначеній цивільній справі закрито в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітнього ОСОБА_5 (а.с.82 том 1).

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 січня 2026 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 (а.с.123 том 1).

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 травня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Олександрійської міської ради як орган опіки та піклування, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківський прав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд керувався тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який суд може йти лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості матері або батька як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суд зазначив, що обставини свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей або інші обставини, які могли б бути підставою позбавлення її батьківських прав, не доведені. Гостра соціальна необхідність в застосуванні такого крайнього заходу впливу відсутня.

Суд першої інстанції також зазначив, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав. На думку суду, з метою захисту як найкращих інтересів дитини доцільним буде збереження зв`язку малолітньої дитини ОСОБА_5 із матір`ю ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 травня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування зазначила, що суд повністю проігнорував те, що висновок Органу опіки та піклування про недоцільність відповідачки позбавлення батьківських прав було складено з грубим порушенням, а саме, під час проведення засідання другої комісії бабусю, яка безпосередньо утримує та виховує дитину не було запрошено та не було сповіщено.

Крім того, складаючи акт, орган опіки не заслухав думку самої дитини – малолітнього ОСОБА_9 , а також бабусі, яка замінює йому матір з 2019 року. Вказує, що висновок базувався суто на формальному факті неможливості заслухати матір дитини, яка перебуває за кордоном.

Звернула увагу, що відповідачка понад 7 років не бере жодної участі в житті сина, жодних спроб контакту з дитиною, школою чи лікарями з її боку не зафіксовано.

Зауважила, що матеріальний аспект ухилення від батьківських обов`язків підтверджується довідкою про заборгованість по аліментам, яка станом на лютий 2026 року становить 135 976, 40 грн.

Позивачка вказала, що в судовому засіданні малолітній ОСОБА_7 чітко заявив, що не пам`ятає свою матір, вона ні разу не виходила на зв`язок і він не вважає її близькою людиною.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзивів на апеляційну скаргу учасниками справи не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Участь учасників справи в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання, призначене у цій справі на 27 серпня 2026 року до Кропивницького апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлена згідно п.3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

ОСОБА_3 в судове засідання, призначене у цій справі на 27 серпня 2026 року до Кропивницького апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджуєтеся рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивачки, її представника – адвоката Мунтяна В. І., представника виконавчого комітету Олександрійської міської ради як органу опіки та піклування – Яковлева Ю. О., які брали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, представника Кіровоградської обласної прокуратури – прокурора Топонар Н. С., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Новоукраїнським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області 14 вересня 2016 року, батьками дитини записані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу Служби у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області № 36/24-ОД від 27 листопада 2024 року орган опіки та піклування встановив, що ОСОБА_6 залишився без батьківського піклування, оскільки матір ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків, вихованням та утриманням дитини не займається, має заборгованість за аліментами, дитиною не цікавиться більше 5 років, місце знаходження матері невідоме, шлюб між батьками розірвано. Батько дитини ОСОБА_3 з січня 2022 року перебуває за межами України, з дитиною систематично спілкується та підтримує матеріально. Засобами електронного зв`язку батько надав погодження на тимчасове влаштування сина в родину бабусі. Малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тимчасово влаштовано у родину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 та покладено на останню відповідальність за збереження життя, здоров`я та розвиток дитини.

Відповідно до довідки, виданої головою квартального комітету № 43 від 28 квітня 2026 року, за адресою: АДРЕСА_1 , фактично зареєстровані та проживають з 13.12.2018: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 .

Згідно з витягом Державної прикордонної служби України № 8721/26 від 10 лютого 2026 року, у період з 08 листопада 2017 року по 18 лютого 2026 року ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , 08 квітня 2019 року о 22:37 год востаннє перетнула кордон України через пункт пропуску "Устилуг" в напрямку - виїзд, відомостей про її повернення не зазначено.

Відповідно до довідки № 158 від 17 квітня 2025 року, виданої Ліцеєм № 10 Олександрійської міської ради, ОСОБА_5 , навчається у 2-Б класі Ліцею № 10. Зазначено, що навчанням та вихованням займається бабуся ОСОБА_1 . Мати ОСОБА_2 не цікавиться успішністю та поведінкою сина. На батьківські збори жодного разу не з`явилася. На контакт із сином не виходить. Батько ОСОБА_3 на даний час знаходиться за кордоном на заробітках, вихованням та опікою сина займається бабуся ОСОБА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки № 166 від 25 березня 2026 року, виданої Ліцеєм № 10 Олександрійської міської ради, адміністрація Ліцею № 10 Олександрійської міської ради повідомляє, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , учень 3-Б класу, навчається в закладі з 01 вересня 2023 року. За роки освітнього процесу ОСОБА_2 , мати учня, жодного разу не зверталася до закладу та педагогічного колективу, не виявляла зацікавленості в навчальних успіхах і досягненнях свого сина ОСОБА_11 . Не брала участі у шкільних заходах та батьківських зборах, у батьківських групах класу не перебуває. Вихованням, навчанням дитини займається бабуся, ОСОБА_1 , яка регулярно взаємодіє з педагогічними працівниками, надає необхідну інформацію, створює всі належні умови для навчання та розвитку дитини. ОСОБА_12 перебуває в батьківських групах класу, підтримує постійний зв`язок із класним керівником.

Згідно з випискою № 83 із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , соматично здоровий, на прийом до сімейного лікаря неодноразово приходив з бабусею. Дотримується всіх рекомендацій лікаря.

Відповідно до довідки-розрахунку Новоукраїнського відділу державної виконавчої служби в Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з часу подання виконавчого листа на стягнення аліментів існує заборгованість ОСОБА_2 за аліментами, яка станом на 01 квітня 2024 року становить 99 709,40 грн.

Згідно довідки-розрахунку Новоукраїнського відділу державної виконавчої служби в Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з часу подання виконавчого листа на стягнення аліментів, існує заборгованість ОСОБА_2 за аліментами, яка станом на лютий 2026 року становить 135 976,40 грн.

Згідно з скріншотами про банківські операції, ОСОБА_13 здійснює перекази грошових коштів в різних сумах на ім`я ОСОБА_14 на картку "ПриватБанк".

На підставі договору на невизначений термін, укладеного 23 лютого 2026 року у м. Лодзь, ОСОБА_13 працевлаштувався на посаду брукувальника до роботодавця ОСОБА_15 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 20 серпня 2025 року №326/9/10/3 зазначено, що вважається недоцільним позбавити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У висновку зазначено, що під час розгляду даного питання на засідання комісії було встановлено, що малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , наказом служби у справах дітей від 27 лютого 2024 року тимчасово влаштований до родини бабусі ОСОБА_16 , у зв`язку з тим, що мати дитини ОСОБА_2 не виконує належним чином свої батьківські обов`язки, вихованням та утриманням дитини не займається, має заборгованість по аліментам, дитиною не цікавиться, місце знаходження даної громадянки невідоме, шлюб між батьками розірвано, батько дитини ОСОБА_3 засобами електронного зв`язку надав погодження на тимчасове влаштування сина в родину бабусі у зв`язку з тим, що перебуває за межами України, однак з дитиною систематично спілкується та підтримує матеріально. Заслухавши бабусю дитини та її представника відомо, що батьки дитини не виконують свої обов`язки. Мати дитини ОСОБА_2 повністю самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, з дитиною не спілкується з березня 2019 року, не надає матеріальної допомоги на утримання, за інформацією довідки Новоукраїнського відділу ДВС у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) має борг по сплаті аліментів станом на 01 квітня 2024 року становить 99 709,40 грн. Батько дитини ОСОБА_3 три роки знаходиться за кордоном на заробітках, присилає кошти на утримання сина, посильно приймає участь в житті дитини, з сином та своєю матір`ю постійно спілкується засобами зв`язку. На засідання комісії батько дитини не з`явися, але на електронну адресу служби у справах дітей надійшла заява від батька дитини ОСОБА_3 про те, що він кохає та спілкується зі своїм сином за допомогою засобів зв`язку, незважаючи на те, що знаходиться та працює за кордоном, здійснює його виховання та в повному обсязі утримує, надаючи матеріальну допомогу, має намір найближчим часом після закінчення контракту по роботі повернутися в Україну та в повному обсязі виконувати свої батьківські обов`язки. Мати дитини ОСОБА_2 на засідання комісії теж не з`явилася, хоча була запрошена на засідання комісії належним чином, однак у відповідь було отримано листа від ОСОБА_17 , яка проживає за вказаною адресою та яка повідомила про те, що ОСОБА_2 за цією адресою не проживає ще з грудня 2016 року та місце проживання і знаходження їй невідомі. За інформацією навчального закладу Ліцею №10 Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 22 лютого 2024 року та від 17 квітня 2025 року, в якому навчається ОСОБА_7 відомо, що дитина проживає з бабусею, мати дитини ОСОБА_2 не цікавиться успішністю та поведінкою сина, на батьківські збори жодного разу не з`явилася. Батько дитини ОСОБА_3 знаходиться за кордоном на заробітках, займається навчанням та вихованням дитини. За інформацією навчального закладу Ліцею №10 Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 17 квітня 2025 року батько дитини ОСОБА_3 знаходиться за кордоном на заробітках, мати дитини ОСОБА_2 не цікавиться успішністю та поведінкою сина, на батьківські збори жодного разу не з`явилася, навчанням та вихованням дитини займається бабуся ОСОБА_1 .

Враховуючи вищезазначене, керуючись ч. 2 ст. 164 СК України, комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Олександрійської міської ради вважає за недоцільне щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Також відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 21 листопада 2025 року №433/9/10/3 зазначено, що вважається недоцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У висновку зазначено, що під час розгляду даного питання на засідання комісії було встановлено, що на виконання ухвали Олександрійського міськрайонного суду від 01 липня 2025 року (справа №398/2750/25) органом опіки та піклування Олександрійської міської ради вже розглядалося питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та було надано висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , врахувавши отриману електронною поштою заяву батька дитини ОСОБА_3 про те, що він «кохає» та спілкується зі своїм сином за допомогою засобів зв`язку, незважаючи на те, що знаходиться та працює за кордоном, здійснює його виховання та в повному обсязі утримує, надаючи матеріальну допомогу, має намір найближчим часом після закінчення контракту по роботі повернутися в Україну та в повному обсязі виконувати свої батьківські обов`язки. Мати дитини ОСОБА_2 на засідання комісії не з`явилася, та місце проживання й знаходження її невідомі. Оскільки ОСОБА_2 не була присутня на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Олександрійської міської ради, і членам комісії невідома адреса проживання матері дитини, це унеможливлює отримати пояснення щодо виконання нею батьківських обов`язків та не дозволяє всебічне й об`єктивне з`ясування обставин справи. Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги що неможливо заслухати ОСОБА_2 , керуючись ст. 164-166 СК України, орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради вважає за недоцільне щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В судовому засіданні в суді першої інстанції малолітній ОСОБА_5 повідомив, що живе з бабусею, маму не пам`ятає, вона йому не телефонує, не піклується про нього, не забезпечує коштами, з батьком часто спілкується по телефону, батько піклується про нього, купує йому необхідні речі і подарунки, хотів би жити з батьком.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні повідомила, що перебуває у дружніх стосунках з ОСОБА_1 , оскільки її дитина вчиться в одному класі та дружить з онуком ОСОБА_19 , ОСОБА_9 . Зазначила, що бабуся постійно самостійно виховує онука, водить його до школи, на прогулянки, вони разом проживають. Свідку відомо, що батько ОСОБА_9 спілкується з ним засобами зв`язку, допомагає матеріально, мати хлопчика не проживає в Україні, свідок намагалася контактувати з нею через соціальні мережі, щоб відновити спілкування матері з ОСОБА_9 , однак налагодити зв`язок з нею не вдалося.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснила, що вона працює секретарем квартального комітету за адресою місця проживання ОСОБА_1 , зазначила, що їй відомо, що ОСОБА_1 проживає разом зі своїм онуком ОСОБА_8 , самостійно займається його вихованням, водить його до школи, проводить з ним час, матері дитини вона ніколи не бачила, дитиною займається бабуся.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. (ч. 1, 3 ст. 9 Конвенції про права дитини).

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини).

Статтею 27 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.

Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган, серед іншого, визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб`єктів батьківської відповідальності (п. а ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей).

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися при вирішенні питань, що безпосередньо стосуються дитини з причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Частини 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 5 Сімейного кодексу України встановлено, що держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Частинами 6-10 ст. 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно зі ст. 141, 150, 151, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. (ч. 1-3 ст. 157 СК України).

Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства».

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Сімейним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей і відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Апеляційний суд зауважує, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звідси виходить, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості та його поведінці, позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага (справа «Хант проти України» від 07.12.2006).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України»).

Звертаючись до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , позивачка, посилаючись на ст. 164 СК України, вказувала на те, що мати не цікавиться життям неповнолітнього ОСОБА_5 , не надає жодної матеріальної допомоги, участі у вихованні дитини не приймає, з дитиною не спілкується.

Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 30.05.2018 у справі №553/2563/15-ц, від 23.01.2020 в справі №755/3644/19, від 23.06.2021 в справі №953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №643/7876/18 зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №466/9380/17 при вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29.04.2020 у справі №522/10703/18, від 13.04.2020 у справі №760/468/18, від 11.03.2020 у справі №638/16622/17, від 23.12.2020 у справі №522/21914/14, від 29.07.2021 у справі №686/16892/20, від 03.08.2022 у справі №306/7/20, від 07.12.2022 у справі №562/2695/20, від 11.01.2023 у справі №461/7447/17, від 13.03.2023 у справі №215/3495/21.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Під час розгляду справи, судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , 08.04.2019 о 22:37 год перетнула кордон через пункт пропуску "Устилуг" в напрямку – виїзд (а.с.146 том 1).

Крім того, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що батько ОСОБА_5 також перебуває за кордоном. Дитиною фактично опікується бабуся.

Відповідно до наказу Служби у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області № 36/24-ОД від 27 листопада 2024 року орган опіки та піклування встановив, що ОСОБА_6 залишився без батьківського піклування, оскільки матір ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків, вихованням та утриманням дитини не займається, має заборгованість за аліментами, дитиною не цікавиться більше 5 років, місце знаходження матері невідоме, шлюб між батьками розірвано. Батько дитини ОСОБА_3 з січня 2022 року перебуває за межами України, з дитиною систематично спілкується та підтримує матеріально. Засобами електронного зв`язку батько надав погодження на тимчасове влаштування сина в родину бабусі. Малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тимчасово влаштовано у родину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 та покладено на останню відповідальність за збереження життя, здоров`я та розвиток дитини.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивачка пояснила, що онук перебуває під її опікою ще з 2016 року, оскільки мати дитини періодично виїзжала за кордон для працевлаштування, батько дитини також був працевлаштований у іншому місті. Фактично, позивачка займалась вихованням онука. Відповідачка ОСОБА_2 з 2016 року по 2019 рік періодично приїздила до них, у цей час вони проживали разом, цікавилась дитиною.

За весь цей період питання щодо позбавлення відповідачки батьківських прав не порушувалось.

У висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 20 серпня 2025 року №326/9/10/3 зазначено, що вважається недоцільним позбавити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Крім того, згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 21 листопада 2025 року №433/9/10/3 зазначено, що вважається недоцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зокрема, комісією установлено, що мати дитини ОСОБА_2 на засідання комісії не з`явилася, та місце проживання й знаходження її невідомі. Оскільки ОСОБА_2 не була присутня на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Олександрійської міської ради, і членам комісії невідома адреса проживання матері дитини, це унеможливлює отримати пояснення щодо виконання нею батьківських обов`язків та не дозволяє всебічне й об`єктивне з`ясування обставин справи. Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги що неможливо заслухати ОСОБА_2 , керуючись ст. 164-166 СК України, орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради вважала за недоцільне щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Колегія суддів наголошує, що обставин, які свідчать про необхідність застосування позбавлення батьківських прав відносно матері ОСОБА_2 , висновок органу опіки та піклування не містить.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник органу опіки та піклування ОСОБА_21 повідомив суду, що він не підтримує наявний у матеріалах справи висновок про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки під час його затвердження думки членів комісії розділились.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що все ж таки висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 21 листопада 2025 року №433/9/10/3 про недоцільність відповідачки позбавлення батьківських прав, затверджений заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, заступником голови комісії з питань захисту прав дитини І. Чемерис (а.с.95 том 1).

Колегія суддів також враховує, що орган опіки та піклування у цій справі двічі на вимогу суду першої інстанції надавав висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв`язку з тим, що місце проживання й знаходження матері дитини ОСОБА_2 невідомі, що унеможливлює отримати пояснення від матері дитини щодо виконання нею батьківських обов`язків та не дозволяє всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи.

Органом опіки не зазначено, чи вживались ним якісь заходи щодо розшуку місцезнаходження чи перебування відповідачки.

Позивачка наполягала на тому, щоб суд узяв до уваги думку малолітнього ОСОБА_5 , який був заслуханий в судовому засіданні в суді першої інстанції і повідомив, що живе з бабусею, маму не пам`ятає, вона йому не телефонує, не піклується про нього, не забезпечує коштами, з батьком часто спілкується по телефону, батько піклується про нього, купує йому необхідні речі і подарунки, тому хотів би жити з батьком.

Колегія суддів зазначає, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц, від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).

Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Загалом матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка має виключно негативну характеристику, веде асоціальний чи аморальний спосіб життя.

Апеляційний суд зауважує, що сам лише факт несплати аліментів за рішенням суду не може бути підставою для позбавлення матері батьківських прав щодо дитини.

Відтак, матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили про свідоме ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання сина.

Відтак, колегія суддів вважає, що позбавлення відповідачки батьківських прав на даний час та за вказаних обставин, що, до того ж, є крайнім заходом впливу, не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У постанові від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Інші доводи, викладені у апеляційній скарзі спростовуються встановленими судом обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК – відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 11.09.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник