Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №750/5366/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 750/5366/26 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Григор`єв Р.Г., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Кузьменка В.В.,

при секретарі Литвин С.В.

за участю:

представника позивача: Хоменко М.А.,

представника відповідача: Федоренка О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 травня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ДСА України) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, Управління ДМС України в Чернігівській області) в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Вікторії Бабак про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 7401100100000772 від 30.04.2026 щодо примусового видворення з України громадянина Еквадору ОСОБА_1 та постанову серії ПН МЧГ 002040 від 01.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за ч.1 ст. 203 КУпАП, та накладення стягнення у виді штрафу у сумі 3740 гривень, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 травня 2026 року зазначений позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.02.2026 УДМС в Чернігівській області прийнято рішення за № 740112000007172 про відкликання посвідки, виданої громадянина Еквадору ОСОБА_1 на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , на підставі п.п. 3 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 322.

19.02.2026 громадянином Еквадору ОСОБА_1 був укладений контракт строком на 3 роки про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу та з 20.02.2026 він зарахований до Військової частини НОМЕР_2 (а.с.20-21).

31.03.2026 уповноваженою особою ДМС України - головним спеціалістом Управління ДМС в Чернігівській області Галепою О.М. був складений протокол серії ПР МЧГ № 002032 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 203 КУпАП відносно громадянина Еквадору ОСОБА_1 (а.с.80).

01.04.2026 Управлінням ДМС України в Чернігівській області розглянуто протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності, за ч.2 ст. 203 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3570,00 грн. (а.с.79).є

Рішенням головного спеціаліста Управління ДМС України в Чернігівській області Галепи О.М. про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 7401130100020946 від 31.03.2026 вирішено: примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Еквадору ОСОБА_1 та зобов`язано його покинути територію України у термін до 29.04.2026.

Позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення № 7401130100020946 від 31.03.2026 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЧГ № 002018.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.05.2026 у справі №7505/5147/26 визнано протиправним і скасовано рішення Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області про примусове повернення громадянина Еквадору ОСОБА_1 , до країни походження або третьої країни № 7401130100020946 від 31.03.2026.

Також, судом скасовано постанову Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЧГ № 002018 від 01.04.2026 про притягнення громадянина Еквадору ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП. Закрито провадження в справі про притягнення громадянина Еквадору ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

30.04.2026 працівниками Управління ДМС України в Чернігівській області громадянин Еквадору ОСОБА_1 був затриманий в адміністративному порядку та, як вбачається з протоколу про адміністративне затримання МЧГ № 000048, метою затримання було з`ясування обставин правопорушення, а саме того, що рішення про примусове повернення не виконано та для вирішення питання про примусове видворення.

30.04.2026 головним спеціалістом Управління ДМС України в Чернігівській області Галепою О.М. був складений протокол серії ПР МЧГ № 002053 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 203 КУпАП відносно громадянина Еквадору ОСОБА_1 .

Після складання протоколу про адміністративне правопорушення громадянина Еквадору ОСОБА_1 було доставлено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України.

01.05.2026 перший заступник начальника Управління ДМС України в Чернігівській області Кран Ю.О. розглянула протокол про адміністративне правопорушення стосовно позивача та винесла постанову про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина Еквадору ОСОБА_1 , за ч.1 ст. 203 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3570,00 грн. (далі по тексту - оскаржувана постанова).

01.05.2026 після з`ясування та підтвердження обставин проходження позивачем військової служби його було звільнено з місць утримання.

Рішенням начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Вікторії Бабак про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства №7401100100000772 від 30.04.2026 вирішено: примусово видворити з України громадянина Еквадору ОСОБА_1 (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Вважаючи оскаржувані постанову та рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанова та рішення є незаконним та підлягають скасуванню, оскільки відповідач обмежився формальним посиланням на невиконання позивачем рішення про примусове повернення та не надав належної оцінки тому, що на момент винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП та рішення про видворення, позивач уже мав спеціальний правовий статус іноземця-військовослужбовця Збройних Сил України, відповідно, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначення правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також встановлення порядку в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб регламентовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до п.6 ч.1 ст. 1 даного Закону іноземцем - є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином Еквадору та проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України, а саме: у Військовій частині НОМЕР_2 .

Зазначене підтверджується контрактом про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 19.02.2026, укладеного строком на 3 роки, між Міністерством оборони України в особі ТВО командира Військової частини НОМЕР_2 майором ОСОБА_2 та громадянином Еквадору ОСОБА_1 , довідкою Військової частини НОМЕР_2 форми 5 від 31.03.2026 № 563\1040, довідкою щодо військовослужбовця Збройних Сил України, а також витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 49 ДСК.

Отже, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та особою, яка в умовах воєнного стану виконує публічно значиму функцію із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Відповідно до ч. 19 ст. 4 Закону від 22 вересня 2011 року № 3773-VI іноземці, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України, на період дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України та протягом трьох місяців після його припинення (розірвання). Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується військово-обліковим документом (службовим посвідченням) військовослужбовців, форма, порядок оформлення (створення) та видачі якого визначаються відповідно Міністерством оборони України та Міністерством внутрішніх справ України.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець прямо пов`язує законність тимчасового проживання іноземця на території України не з наявністю посвідки на тимчасове проживання, а за фактом укладення в установленому порядку контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України.

Таким чином, після укладення 19.02.2026 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, громадянин Еквадору ОСОБА_1 набув спеціального правового статусу іноземця, який на законних підставах тимчасово проживає на території України.

Доводи відповідача про те, що станом на 12.02.2026 посвідку позивача на тимчасове проживання було відкликано, не спростовують наведеного висновку суду, оскільки предметом розгляду у цій справі є правомірність рішень, прийнятих рішення від 30.04.2026 та постанови від 01.05.2026, які прийнято відповідачем після укладення позивачем контракту про проходження військової служби.

Щодо періоду з 12.02.2026 до 19.02.2026 незаконного перебування позивача на території України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказана обставина не є визначальною під час розгляду даної справи, адже не є предметом спору, разом з тим, оскаржувані постанова та рішення про примусове видворення були прийнято відповідачем в момент проходження позивачем військової служби за контрактом у Збройних Силах України.

У свою чергу, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів того, що контракт позивача про проходження військової служби був визнаний недійсним, припинений, розірваний або укладений не в установленому порядку.

Також представником відповідача не доведено в судовому порядку, що Військової частини НОМЕР_2 не мала повноважень укладати вказаний контракт або ж позивач не був фактично зарахований до списків особового складу.

Окрім того, матеріали справи підтверджується, що після направлення відповідачем, як контролюючим органом, запитів та підтвердження обставин проходження громадянином Еквадору ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 , і отримання відповідного підтвердження, позивача було звільнено з місця утримання 01.05.2026.

Вказані обставини свідчить про те, що вже після прийняття оскаржуваного рішення про примусове видворення громадянина Еквадору ОСОБА_1 з території України, відповідач фактично отримав підтвердження обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення питання про правовий статус позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що належна перевірка вказаних обставин повинна була бути проведена до прийняття оскаржуваного рішення про примусове видворення позивача та до винесення постанови про накладення адміністративного стягнення на останнього, а не після фактичного затримання позивача та поміщення його до пункту тимчасового перебування.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове видворення іноземця або особи без громадянства є виключним заходом, який застосовується у визначених законом випадках, зокрема якщо іноземець не виконав у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо існують обґрунтовані підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання такого рішення.

Як вбачається з правового висновку, викладеного у постанові Верховним Судом від 25 квітня 2024 року у справі № 461/2622/23 примусовому видворенню іноземця повинні передувати дві обставини: прийняття компетентним органом рішення про примусове повернення та ухилення від виїзду після такого рішення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що особа ухилятиметься від його виконання.

Примусове видворення можливе у разі ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк або коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання такого рішення; при цьому процедурі видворення передує рішення про примусове повернення, яке може бути оскаржене до суду.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що для прийняття рішення про примусове видворення позивача недостатньо лише констатувати факт невиконання рішення про примусове повернення, оскільки Управління ДМС в Чернігівській області повинно було встановити, що таке невиконання відбулося без поважних причин, а також те, що були відсутні інші обставини, які свідчать про законність перебування позивача в Україні або про неможливість виконання рішення про примусове повернення.

Отже, в даному випадку, відповідачем не доведено, що громадянином Еквадору ОСОБА_1 без поважних причин не виконано рішення про примусове повернення до країни походження або до третьої країни і те, що станом на момент прийняття оскаржуваних рішення та постанови (30.04.2026 та 01.05.2026), останній не мав законних підстав для перебування в Україні.

У свою чергу, є помилковими доводи відповідача, за яким факт попереднього відкликання посвідки на тимчасове проживання автоматично нівелює подальше набуття позивачем спеціального статусу іноземця-військовослужбовця, оскільки такий підхід не відповідає змісту ч. 19 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», так як ця норма не ставить законність тимчасового проживання іноземця-військовослужбовця у залежність від чинності попередньо виданої посвідки.

Окрім того, позивач проходить військову службу в умовах воєнного стану, тобто виконує функцію, безпосередньо пов`язану із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Примусове видворення такої особи без належної перевірки її військово-службового статусу є непропорційним втручанням у її права та водночас створює правову суперечність між рішеннями різних органів державної влади.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, з одного боку, держава в особі Міністерства оборони України та Військова частина НОМЕР_2 уклала з громадянином Еквадору ОСОБА_1 контракт про проходження військової служби та включила його до особового складу військової частини. З іншого боку, орган ДМС фактично визнав цю ж особу такою, що незаконно перебуває на території України і підлягає видворенню. Така ситуація не відповідає принципам правової визначеності, належного урядування, добросовісності та розсудливості діяльності суб`єкта владних повноважень.

Суд наголошує, що Управління ДМС в Чернігівській області, як суб`єкт владних повноважень, не може обирати найбільш обтяжливий для особи захід без належної оцінки менш обтяжливих альтернатив, фактичного статусу особи та правових наслідків такого рішення. Примусове видворення є крайнім заходом міграційного реагування, який повинен застосовуватися лише за наявності чітких, переконливих та доведених підстав.

З урахуванням вище зазначених правових висновків, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване рішення начальника відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Вікторії Бабак про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства № 7401100100000772 від 30.04.2026 щодо примусового видворення з України громадянина Еквадору ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові серії ПН МЧГ 002040 від 01.05.2026 про притягнення громадянина Еквадору ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, відповідно до ч.1 ст. 203 КУпАП, та накладення стягнення у вигляді штрафу у сумі 3740 гривень, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, ч. 1 статті 203 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів, а так само недодержання ними встановлених законодавством вимог транзитного проїзду через територію України або вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування).

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, передбачає наявність факту порушення правил перебування іноземця в Україні. Водночас, якщо особа відповідно до прямої норми закону вважається такою, що на законних підставах тимчасово проживає на території України, відсутній обов`язковий елемент складу правопорушення протиправність перебування.

Як вже вище зазначалося судом, станом на 30.04.2026 та 01.05.2026, громадянин Еквадору ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, а саме: Військовій частині НОМЕР_2 .

Таким чином, відповідно до ч. 19 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», позивач на законних підставах тимчасово проживає на території України.

Посилання відповідача на невиконання позивачем рішення про примусове повернення не може автоматично утворювати склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП, оскільки таке невиконання має оцінюватися з урахуванням усіх обставин, у тому числі правового статусу особи, наявності поважних причин та реальної можливості виконання такого рішення.

Факт проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України є обставиною, що виключає висновок про його безпідставне ухилення від виїзду з України. Особа, яка перебуває у правовому зв`язку з Міністерством оборони України та Військовою частиною НОМЕР_2 , виконує обов`язки військової служби, підпорядковується командуванню та перебуває у складі військової частини, не може одночасно без додаткової правової оцінки розглядатися як така, що незаконно ухиляється від виїзду з України.

Відповідно до вимог статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

За змістом статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до положень статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Саме на відповідача при розгляді справи про адміністративне правопорушення покладається обов`язок дотримання приписів ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП щодо повного, всебічного й об`єктивного з`ясування обставини справи, встановлення наявності або відсутності події та складу адміністративного правопорушення, винності особи, обставин, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, чи виключають відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Проте, в даному випадку, відповідач обмежився формальним посиланням на невиконання позивачем рішення про примусове повернення та не надав належної оцінки тому, що на момент винесення оскаржуваної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 мав спеціальний правовий статус іноземця-військовослужбовця Збройних Сил України.

З урахуванням вище зазначених правових висновків, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувана постанова серії ПН МЧГ 002040 від 01.05.2026 про притягнення громадянина Еквадору ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, відповідно до ч.1 ст. 203 КУпАП, та накладення стягнення у вигляді штрафу у сумі 3740 гривень, є протиправною та підлягає скасуванню.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та постанови Управління ДМС України в Чернігівській області.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо заяви представника позивача Хоменко М.А. від 07.09.2026 року про стягнення на користь позивача понесених судових витрат пов`язаних із розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 17 250,00 грн., колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу представником позивача Хоменко М.А. просила суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати пов`язані із розглядом даної справи у Шостому апеляційному адміністративному суді.

До відзиву представником позивача Хоменко М.А. додано:

- копію Договору № 2606264 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 26.06.2026;

- копію рахунку № 123 від 26.06.2026;

- копію квитанції про сплату послуг за надання професійної правничої допомоги;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 00130;

- ордер адвоката СВ № 1178447;

- квитанцію про надсилання стороні відповідача.

10.07.2026 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшли заперечення Управління ДМС України в Чернігівській області проти стягнення на користь позивача судових витрат пов`язані із розглядом даної справи у Шостому апеляційному адміністративному суді.

Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд апеляційної інстанції зазначає, що вимоги позивача про відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17 250,00 грн. в суді апеляційної інстанції є неспівмірними, оскільки отримана позивачем правнича допомога у вигляді написання відзиву на апеляційну скаргу.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про часткове задоволення вимог позивача та стягнення на користь останнього витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 242, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 травня 2026 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 37804450) шляхом їх безспірного списання витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

В.В. Кузьменко

Повний текст виготовлено 15.09.2026 року