Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №642/3909/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

15 вересня 2026 року

Справа № 642/3909/26

Провадження № 2/642/1853/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08 вересня 2026 року Холодногірський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді- Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря- Степанової А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 47545-04/2025 від 21.04.2025 у сумі 51 000 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 20 000 грн, заборгованості за сумою відсотків у розмірі 21 600 грн, заборгованості за комісією у розмірі 2000 грн. та заборгованість за штрафом в розмірі - 7400грн.

В обґрунтування позову представник позивача вказує, що 21.04.2025 між ОСОБА_1 та ТОВ «Стар Файненс Груп» був укладений договір про надання фінансового кредиту № 47545-04/2025, згідно з умовами якого відповідач отримав 20 000 грн на умовах сплати відсотків за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. ТОВ «Стар Файненс Груп» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на вказану суму. Відповідач та ТОВ «Стар Файненс Груп» уклали кредитний договір у вигляді електронного документа, відповідно до ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після цього укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.

Представник позивача зазначає у позовній заяві, що 19.06.2025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 19062025 відповідно до умов якого ТОВ «Стар Файненс Груп», з-поміж іншого, відступлено право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № 47545-04/2025 від 21.04.2025 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права вимоги до відповідача.

Представник позивача вказує, що відповідачем не виконані належним чином зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у останнього наявна заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 51 000 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 20 000 грн, заборгованості за сумою відсотків у розмірі 21 600 грн, заборгованості за комісією у розмірі 2000 грн. та заборгованість за штрафом в розмірі - 7400грн.

Окрім того представник позивача просить стягнути з відповідача понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та понесені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн.

Також представником позивача разом із позовною заявою подано до суду клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 27 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

11.06.2026 відповідачем поданий відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що не визнає позовні вимоги, оскільки надані позивачем копії договору не містять жодних підписів обох сторін, кредитний договір з додатками, надані позивачем суду у копіях, не був укладений ні в якій формі: ні в паперовій ні в електронній, тому що відсутні підписані обома сторонами у дату укладання оригінали, яких у даній суду редакції не існує в природі, у тому числі відсутні вони у позивача і первісного кредитора; Також відповідачем не підписані умови кредитування, які йому не надавались, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін. Первісний кредитор коштів по договору не переказував, позивачем не доведено факту видачі позики первісним кредитором, а відтак у нього не виникло прав, які він міг передати позивачу. Розрахунки Позивача суперечать наданим ним текстам та вимогам спеціального законодавства і правовим висновкам Верховного Суду. Має місце недоведеність позовних вимог з точки зору процесуального права, а всі сумніви мають тлумачитись на захист прав споживача кредитних послуг. Також відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

26.06.2026 представником позивача надані письмові пояснення щодо відзиву, в яких зазначено, що заперечення Відповідача про те, що договір не був підписаний, повністю спростовуються умовами самого правочину та електронними ідентифікаторами, твердження про відсутність доказів реєстрації та надсилання пароля спростовуються матеріалами справи, договір укладено з повним дотриманням процедури, передбаченої Законом України «Про електронну комерцію» та розділом 2 самого Договору, всі дії Відповідача (реєстрація, верифікація картки, введення OTP-коду) свідчать про його свідоме волевиявлення на підписання документа. Лист-підтвердження від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (сервіс iPay.ua) (Вих. №3426_260217121726) фіксує успішне перерахування коштів відповідачу. Нарахування відсотків відповідачу було здійснено у відповідності до умов підписаного сторонами кредитного договору. Комісія в розмірі 2 000,00 грн є частиною загальних витрат за кредитом, які разом із процентами складають 23 600,00 грн, що зафіксовано в Паспорті кредиту та п. 1.4.1 Договору. Процес нарахування штрафів за Договором № 47545-04/2025 від 21.04.2025 року детально прописаний у тексті договору та Паспорті споживчого кредиту. Заперечення Відповідача є безпідставними та спростовуються умовами п. 2.16, 2.17, 7.6 самого Договору, а також технічними даними сервісу «Вчасно» та платіжної системи. Факт свідомого підписання документів та отримання коштів доведений сукупністю взаємопов`язаних електронних доказів.

Ухвалою суду від 08.07.2026 клопотання представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про витребування доказів задоволено, а клопотання відповідача про витребування доказів задоволено частково.

Представник відповідача надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд розглядати справу за його відсутністю та відмовити в задоволенні позову.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, з урахуванням поданого відповідачем відзиву та позивачем пояснень у справі.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 21.04.2025 ОСОБА_1 підписав шляхом накладення електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора анкету-заяву клієнта на отримання фінансового кредиту, в якій надав ТОВ «Стар Файненс Груп» інформацію про себе з метою отримання фінансового кредиту, а також підтвердив, що ввна ознайомлений та погоджується із всіма істотними характеристиками послуги з надання мікрокредиту/споживчого кредиту, опублікованими на веб-сайті ТОВ «Стар Файненс Груп», а також із правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Стар Файненс Груп», які розміщені на веб-сайті товариства.

21.04.2025 між ТОВ «Стар файненс груп» (кредитодавець, товариство) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про надання фінансового кредиту № 47545-04/2025 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 20000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності (далі кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит, комісію за видачу кредиту (в разі застосування) (надалі комісія, комісія за видачу кредиту) та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. (п. 1.1. договору)

Відповідно до п. 1.2. договору- тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби Клієнта, не пов`язані з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 21.04.2025. Наданий кредит Клієнт зобов`язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування, відповідно до графіку платежів. Кінцева дата погашення кредиту 18.08.2025.

За користування кредитом Товариством нараховуються проценти в розмірі 0,90% в день на залишок заборгованості, що є платою за користування кредитом та комісія за видачу кредиту в сумі 2000,00 грн ( що складає 10,00% від суми кредиту). Тип процентної ставки: фіксована. Тип комісії одноразова комісія (нараховується одноразово при видачі Кредиту в дату видачі Кредиту, якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу Кредиту). Денна процентна ставка складає (23600,00/20000,00)/120*100% 0,98% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору. -(п.п. 1.4, 1.4.1 договору)

Пунктом 1.6. встановлено, що кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 4441 - 11xx xxxx 7085 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом та комісія за видачу кредиту здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, в дату платежу, який є невід`ємною частиною цього Договору. ( п. 3.1 договору).

Згідно положень підпункту 4.4.2 пункту 4.4 кредитного договору клієнт зобов`язаний своєчасно повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом в порядку, встановленому договором.

У пункті 5.3 кредитного договору передбачено, що у випадку прострочення клієнтом сплати платежів відповідно до термінів, встановлених в графіку платежів, товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу в розмірі 100 % від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановленого в графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України.

У відповідності до положень пункту 7.6 кредитного договору підписанням договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Стар Файненс Груп», розміщених на веб-сайті товариства.

У додатку № 1 до договору відображено графік платежів, в якому визначена сума кредиту, дати платежів за кредитним договором, відсотки за користування кредитом, комісія за надання кредиту та загальна вартість кредиту.

У паспорті споживчого кредиту, підписаному відповідачем зафіксовані усі умови кредитування, а саме валюта кредиту, строк кредитування, відсоткова ставки та інші істотні умови договору.

Вказаний кредитний договір та додаток до нього підписано позичальником електронним підписом шляхом накладення одноразового ідентифікатора Y795, що відображено у кредитному договорі та підтверджується довідкою про ідентифікацію, виданою директором ТОВ «Стар Файенс груп», паспорт споживчого та анкета-заява клієнта на отримання фінансового кредиту - одноразовим ідентифікатором W499.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 627 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з п. 6 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису за допомогою одноразових ідентифікаторів, які відповідач використав для підписання як паспорту споживчого кредиту, так і кредитного договору та додатку до нього.

Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.

Згідно з копією листа директора ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 17.02.2026 № 3426_260217121726 на виконання договору з ТОВ «Стар файненс груп» № ФК-П-2022/02-3 від 2022-02-22 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» успішно перерахувало кошти на платіжну картку клієнта: 21-04-2025 18:10:06 на суму 20000,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іPay.ua - 718105880, призначення платежу: Зарахування 20000,00 грн на карту № НОМЕР_2 , код авторизації на боці банку №575166. ПІБ клієнта: ОСОБА_1 .

Як вбачається з листа директора Департаменту операційного управління АТ «Універсал Банк» від 02.08.2026 № БТ/Е-33496, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 . На картковий рахунок платіжної картки № НОМЕР_2 був зарахований платіж у сумі 20 000,00 грн у період з 21.04.2025 по 26.04.2025.

Суд критично ставиться до заперечень відповідача про те, що ним не укладався та не підписувався кредитний договір та позивачем не надані докази на підтвердження факт укладення договору, а також до доводів відповідача про відсутність доказів, які свідчать про належне підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором так само, як і доказів належної ідентифікації відповідача з огляду на таке.

Згідно з п. 2.16 Договору, у випадку готовності Клієнта прийняти пропозицію (оферту), Клієнт натискає кнопку «Підписати», після чого йому надсилається код в повідомленні з одноразовим ідентифікатором, або він отримує вхідний дзвінок на номер телефону та вводить отриманий одноразовий ідентифікатор у відповідне поле.

Відповідно до п. 2.17, введення коду на сайті є акцептом пропозиції, і саме в цей момент електронний підпис Клієнта накладається на оригінал Договору. Надана копія Договору містить такий електронний підпис - «Y795».

Пунктом 2.18 встановлено, що Товариство накладає на оригінал Договору та Паспорта споживчого кредиту кваліфікований електронний підпис (КЕП) уповноваженого працівника із кваліфікованою електронною позначкою часу. Згідно з п. 7.1, Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами Сторін.

Пунктом 2.18 передбачено, що оригінал Договору завантажується (надсилається) безпосередньо в Особистий кабінет Клієнта.

Відповідно до п. 2.19, дані Особистого кабінету дають можливість Клієнту завантажити Договір у формі, що унеможливлює зміну його змісту. Датою відправлення Договору вважається момент, коли текст стає доступним Клієнту в Особистому кабінеті.

Клієнт за п. 2.20 має право у будь-який час отримати від Товариства засвідчену копію Договору на папері, виготовлену з електронного документа.

«Довідка про ідентифікацію» підтверджує, що одноразовий ідентифікатор «Y795» був надісланий Клієнту ( ОСОБА_1 ) 21.04.2025 о 18:06:12 на номер телефону НОМЕР_4 , який був вказаний відповідачем як власний у заявці-анкеті.

Отже, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти.

Факт ідентифікація відповідача підтверджується довідкою про ідентифікацію, яка міститься у матеріалах справи, та в якій вказано, що на номер телефону відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Крім того, відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо. Будь-яких доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення Договору від його імені, відповідачем не надані.

У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12.12.2024 у справі №298/825/15-ц (61-998св24) суд зазначив, що «Відсутність виписки за картковим рахунком відповідача або іншого первинного облікового документу не може бути підставою для відмови в позові через його недоведеність, оскільки сукупність інших доказів, що містяться в матеріалах справи, а також процесуальна позиція відповідача, з урахуванням стандарту доказування «balance of probabilities» («баланс ймовірностей»), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, аніж не мав місце, свідчать про те, що заборгованість особи за кредитним договором має місце, у зв`язку із чим позов правомірно задоволений».

Факт зарахування коштів підтверджується листом директора ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 17.02.2026 № 3426_260217121726 та листом директора Департаменту операційного управління АТ «Універсал Банк» від 02.08.2026 № БТ/Е-33496.

З огляду на вказане суд доходить висновку, що між ТОВ «Стар файненс груп» та ОСОБА_1 дійсно був укладений кредитний договір, в якому узгоджені усі обов`язкові умови, а також підтверджено факт перерахування первісним кредитором на рахунок відповідача грошових коштів в узгодженому розмірі на рахунок відповідача, відповідно до умов договору.

Як це унормовано вимогами ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правилами ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Пунктом 4.1.4. кредитного договору передбачено, що товариство має право без згоди Клієнта відступити право вимоги за даним Договором третій особі, в зв`язку, з чим відбудеться заміна сторони кредитодавця за цим Договором, але з обов`язковим повідомленням Клієнта про таке відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення.

19.06.2025 року ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу № 19062025.

П. 1.1 договору визначено, що на умовах, встановлених цим Договором та у відповідності до гл. 73 ЦК України, Фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна договору) за плату, а Клієнт відступає Факторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами (Портфель Заборгованості).

Пунктом 6.1. договору визначено, що у відповідності до умов цього Договору Клієнт передає (відступає) Фактору Права вимоги до Боржників, які виникли у Клієнта внаслідок невиконання Боржниками умов Кредитних договорів, та які входять до Портфелю Заборгованості. Загальний розмір Портфеля Заборгованості Боржників, Права вимоги до яких відступаються, складає 73 671 224,47 (сімдесят три мільйони шістсот сімдесят одна тисяча двісті двадцять чотири гривні сорок сім копійок) станом на дату підписання Сторонами цього Договору.

Пунктом 6.1. Договору, Клієнт передає (відступає) Фактору Права вимоги до Боржників, які виникли у Клієнта внаслідок невиконання Боржниками умов Кредитних договорів, та які входять до Портфелю Заборгованості. Загальний розмір Портфеля Заборгованості Боржників, Права вимоги до яких відступаються, складає 73 671 224,47 (сімдесят три мільйони шістсот сімдесят одна тисяча двісті двадцять чотири гривні сорок сім копійок) станом на дату підписання Сторонами цього Договору.

Відповідно до платіжної інструкції № 11887 від 19.06.2025 ТОВ «Стан файненс груп» сплатило на рахунок ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» грошові кошти у сумі 6 622 433,48 грн, призначення платежу: Оплата Суми Фінансування під відступлення Права Вимоги згідно Договору Факторингу № 19062025 від 19 червня 2025р без ПДВ.

Як вбачається з копії акту приймання-передачі письмового та електронного Реєстру Боржників від «19» червня 2025 року до Договору факторингу№ 19062025 від «19» червня 2025 року, ТОВ «Стан файненс груп» передало, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло реєстр боржників кредитора від 19.06.2025, кількість боржників - 5 374.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 19062025 від 19.06.2025, ТОВ «Кредит Капітал» набуло право грошової вимоги, у тому числі до відповідача за Договором № 47545-04/2025 від 21.04.2025 у сумі 40 200 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 20 000 грн, заборгованості за сумою відсотків у розмірі 10 800 грн, заборгованості за комісією у розмірі 2000 грн. та заборгованість за штрафом в розмірі - 7400грн.

Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Заперечення відповідача, що він не отримував жодної інформації про відступлення прав вимоги та що такі обставини прямо впливають на правомірність проведення процедури відступлення права вимоги за договором та ставлять під сумнів будь які фінансові зобов`язання відповідача перед позивачем, суд не приймає до уваги з таких підстав.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №643/4902/14-ц, від 31.10.2018 у справі №201/8548/16-ц та від 15.08.2018 у справі №190/2119/14-ц.

Заміна стягувача його правонаступником жодним чином не порушує законних прав та інтересів боржника із врахуванням статті 516 ЦК України не залежить від його думки щодо такої заміни. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні […], а не документи, що засвідчують права, які передаються. За таких обставин, у позивача, як нового кредитора, який набув право вимоги в межах сум зазначених у договорах, наявне право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Зважаючи, що умови договору про відступлення права вимоги виконано сторонами, вартість, обумовлена договором, сплачено позивачем, в судовому порядку вказаний правочин не оскаржено, суд вважає, що позивач набув право вимоги до відповідача на законних підставах.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до наданого представником позивача розрахунку заборгованості ОСОБА_1 станом на 18.08.2025 має заборгованість за договором № 47545-04/2025 від 21.04.2025 у сумі 51 000 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 20 000 грн, заборгованості за сумою відсотків у розмірі 21 600 грн, заборгованості за комісією у розмірі 2000 грн. та заборгованість за штрафом в розмірі - 7400грн.

Нарахування заборгованості та відсотків за користування кредитом здійснено з дотриманням умов кредитного договору та сумніву в їх правильності в суду не викликають.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20 000грн та відсотками за користування кредитом у розмірі 21 600грн, а всього 41 600,00грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача комісії (пов`язаної з наданням кредиту) - 2000 грн. та штрафу у розмірі 7 400,00 грн. суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:

- на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/8349/22);

- на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві таперехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі №706/68/23.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд зауважує, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 31 січня 2024 року у справі №183/7850/22.

Указом Президента України №64/2022від 24лютого 2022року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан неодноразово було продовжено та він дії на теперішній час.

З урахуванням викладеного, нарахування штрафу/пені є безпідставним.

В задоволенні стягнення комісії за договором № 47545-04/2025 від 21.04.2025 суд вважає за необхідне відмовити, оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою оплатою позичальника.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: "Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Крім того, згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З цих підстав слід відмовити у задоволені вимоги про стягнення з ОСОБА_1 комісії за надання кредиту в розмірі 2000,00 грн. за договором № 47545-04/2025 від 21.04.2025, оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку.

На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не звертався до позикодавця із заявою про надання роз`яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився зі всіма умовами такого договору.

Також суд звертає увагу, що процесуальна поведінка сторони відповідача у даній справі має ознаки суперечливої поведінки, в контексті доктрини venire contra factum proprium. Так, сторона відповідача, заперечуючи сам факт укладення кредитного договору та факт надання останньому кредитних коштів, водночас заявляє заперечення щодо розміру процентної ставки за цим договором, а також щодо правомірності нарахування комісій та штрафу. Така позиція є внутрішньо несумісною, оскільки заперечення умов договору щодо процентів та інших платежів можливе виключно в межах визнання існування самого договору та факту отримання кредитних коштів. Фактично сторона відповідача формує свою процесуальну позицію, виходячи з презумпції укладеного кредитного договору та надання коштів, але намагається уникнути негативних для себе наслідків, пов`язаних із виконанням договірних зобов`язань, шляхом одночасного заперечення самого юридичного факту виникнення таких зобов`язань. Така поведінка суперечить вимогам добросовісності, закріпленим у статтях 3 та 13 Цивільного кодексу України, а також обов`язку добросовісного користування процесуальними правами, встановленому статтею 44 Цивільного процесуального кодексу України. Одночасне заперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів, з одного боку, і заперечення умов цього ж договору щодо процентів та комісії з іншого, свідчить про наявність суперечливої процесуальної поведінки. Такі доводи відповідача не можуть бути визнані судом послідовними та добросовісними, а відтак підлягають оцінці з урахуванням доктрини естопелю.

За таких обставин, необґрунтованими є доводи відповідача щодо невідповідності засадам розумності та добросовісності розміру нарахованих йому до сплати за користування кредитними коштами (в межах строку дії договору) процентів, оскільки погоджуючись на сплату відповідних процентів при укладенні договору, а на теперішній час стверджуючи, що сума таких процентів є завищеною, відповідач поводиться суперечливо, а отже така позиція не відповідає засадам добросовісності.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що: «Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит Капіта» підлягають частковому задоволенню та стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20 000грн та відсотками за користування кредитом у розмірі 21 600грн, а всього 41 600,00грн.

При зверненні до суду відповідачем сплачений судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст. 141 КПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (81,56%), та стягує з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 2 171,45 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн суд враховує таке.

Відповідно до положень ч. 1 - 3ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.Поряд з цим, відповідно до ч. 5ст. 137 ЦПК Україниу разі недотримання вимог ч. 4ст. 137 ЦПК Українисуд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до умов ч. 6 ст. 137 ЦПК Україниобов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотання від відповідача про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката із зазначенням обґрунтування на спростування співмірності витрат відповідача на правничу допомогу до суду не надходило.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 4-5 та 9 ст. 142 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі N 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, № 33210/07 41866/08) та "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, N 37246/04).

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі N 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі N 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд у справі № 922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

В постанові № 908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (клієнт) та адвокатським об`єднанням «Апологет» (виконавець) в особі адвоката, керуючого партнера Усенка М.І., укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 (далі - договір про надання правничої допомоги), відповідно до умов якого клієнт замовляє приймає та оплачує, а виконавець надає послуги правової (правничої) допомоги, адвокатського захисту, представництва клієнта у всіх судах загальної юрисдикції, а також у відносинах з юридичними особами незалежно від форми власності та надає інші послуги, необхідні для забезпечення належного захисту прав і законних інтересів клієнта (п. 1.1. договору про надання правничої допомоги).

Згідно з п.п. 2, 2.3., 2.4. договору про надання правничої допомоги порядок розрахунків та інші аспекти виконання договору визначаються додатком № 1 до договору. Вартість наданих послуг правничої допомоги за 1 кредитну справу становить 8000 грн без ПДВ. Детальна інформація про справу, обсяг послуг та ціну послуг вказуються в акті наданих послуг.

З копії акту наданих послуг № 265 від 11.05.2026 та детального опису наданих послуг до такого акту, адвокатським об`єднанням надано ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» послуги загальною вартістю 8000 грн щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 7545-04/2025 від 21.04.2025, а саме: усна консультація клієнта; ознайомлення з матеріалами кредитної справи; погодження правової позиції клієнта у справі; складання та подання позовної заяви до суду.

Відповідачем до суду подане клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому зазначив, що витрати на правову допомогу є завищеними та неспівмірними. Зазначив, що поданий позов про стягнення боргу з Відповідача не є індивідуальним, оскільки Позивач відповідно до наданого ним Акту, Реєстру боржників придбав право вимоги до багатьох боржників по споживчим кредитам на схожих умовах тільки по 1 договору факторинга, а адвокат працює з іншими аналогічними справами. Отже зміст позовних заяв та інших документів потребує мінімального індивідуального підходу і мінімальних часових витрат, 1-2 години роботи є достатніми для написання та укомплектування типової позовної заяви у кредитній справі у якій індивідуальними є тільки дати і цифри та персональні дані, а з наданої копії договору та акту вбачається постійне представництво адвокатом Позивача і в інших подібних справах (статті 1, 2 Договору). Спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії типових спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат Позивача витратив значний час. Позовна заява для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які треба було описати у позовній заяві, спірні правовідносини не передбачають, Судом дана справа визнана малозначною.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства,навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витратна професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Підсумовуючи викладене, суд звертає увагу позивача на те, що понесені ним судові витрати повинні бути не лише фактично сплаченими та неминучими, а і обґрунтованими, тобто не завищеними та співмірними з критерієм складності справи.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, яка вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 зазначив: «Суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони».

Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує те, що публічний інтерес до справи відсутній; справа належить до категорії незначної складності; має невелику ціну позову; справу розглянуто у порядку спрощеного провадження; правові позиції у цій категорії справ усталені, а також ту обставину, що адвокатом подано до суду кілька аналогічних позовних заяв, які практично є ідентичними за змістом, обґрунтуванням та викладеними обставинами,; враховуючи критерій оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, часткове задоволення позовних вимог, клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає, що сума витрат у розмірі 8 000 грн є завищеною та дійшов висновку про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 3 000 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, враховуючи кількість справ з аналогічним предметом спору, в яких ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є позивачем, суд вважає, що для підготовки даного позову немає необхідності у значній кількості часу, дослідження великого об`єму нормативно-правових актів, збору та аналізу значної кількості документів, а також значного дослідження практики вирішення судами справ даної категорії.

Суд ураховує, що з 01.02.2052 між ТОВ «ФК «Кредит Капітал» та адвокатом Усенко М.І. діє рамковий договір, який не вимагає усної консультації та попереднього правового аналізу щодо кожної судової справи.

Суд також враховує, що адвокат не брав участь в судовому засіданні.

Враховуючи обставини та результат розгляду даної справи, а також зважаючи на опис правової допомоги, яка надана позивачу за Договором, суд вважає пропорційним розміром витрат на оплату професійної правничої допомоги до предмета спору та складності справи - 3 000,00 грн.

Решта витрат на професійну правничу допомогу покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 12, 76-82, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 277-279, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 41 600 (сорок одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 2 192 (дві тисячі сто дев`яносто дві) гривні 48 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15.09.2026.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», юридична адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий - суддя В.Г. Пашнєв.