Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №320/29038/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/29038/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н.П.

Суддів: Беспалова О.О., Кобаля М.І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року, суддя Жукова Є.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «Трест Київміськбуд-1», Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказів та свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив:

- визнати недійсним та скасувати Наказ Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (Код ЄДРПОУ 24378016) № 582-С/КІ від 14 квітня 2009 р. про видачу свідоцтв про право власності, в тій частині, якою передбачено оформлення та видача свідоцтва про право власності інвестору ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності від 05 травня 2009 року серії НОМЕР_2 видане Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (Код ЄДРІІОУ 24378016), яке посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 , складається з 2 кімнат, жилою площею 39,40 кв.м., загальною площею 88,60 кв.м., дійсно належать ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на праві приватної власності;

- скасувати державну реєстрацію прав власності з одночасним припиненням речових прав, на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), проведену Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське бюро технічної інвентаризації» (Код ЄДРПОУ: 03359836) 18 травня 2009 року (реєстровий номер 45693, у реєстровій книзі: 588-126) на підставі свідоцтва про право власності від 05 травня 2009 року серії НОМЕР_2 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) (Наказ № 582-С/КІ від 14 квітня 2009 р.), загальною площею 88,60 кв.м., та будь-які похідні від права власності речові права на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 , обтяження таких прав, в тому числі, але не обмежуючись забороною, орендою та іпотекою.

Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справ та роз`яснено, що даний спір віднесений до юрисдикції місцевого загального суду та розглядається в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з ухвалою Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2025 відкрито провадження у справі та витребувано від Київського окружного адміністративного суду справу № 320/29038/25.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 призначено розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 296 КАС України, апеляційна скарга може містити клопотання особи про розгляд справи за її участі. За відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає брати участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі скаржник не просив суд розглядати справу за його участі.

Таким чином, відповідно до приписів ч. 3 ст. 296 КАС України, суд дійшов висновку, що скаржник не бажає брати участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, а тому колегією суддів прийнято ухвалу про призначення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Щодо поданого клопотання ОСОБА_3 від 15.09.2026 про розгляд справи за участі всіх учасників справи, то воно не підлягає задоволенню, оскільки судом призначено розгляд справи у порядку письмового провадження, а підстав для переходу у відкрите судове засідання колегією суддів не встановлено.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, позивач оскаржує накази та рішення відповідача, якими оформлене право власності за третьою особою - ОСОБА_2 .

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги позивачем заявлено про поновлення порушених його майнових прав, а тому такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як убачається з позовної заяви, позивач зазначає, що є власником групи нежитлових приміщень № 78, співвласником багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 .

У зв`язку з виданням незаконних наказів відповідачем, третя особа ОСОБА_2 неправомірно створив аварійну ситуацію з квартирою АДРЕСА_4 , зокрема щодо технічних умов, які не відповідають проектній документації, тобто вчинив самочинне перепланування та реконструкцію квартири АДРЕСА_4 , чим порушив його права та права співвласників багатоквартирного будинку.

Тому, позивач вважає, що накази, видані Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київради (КМДА) про видачу свідоцтв про право власності в частині оформлення та видачі свідоцтва про право власності інвестору ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності є недійними і підлягають скасуванню разом з державною реєстрацією права власності.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Разом з тим, позивач зазначає, що спірні рішення, порушують права власності як позивача, так і третіх осіб, а отже, у даному спорі наявний спір про право - порушено цивільні права.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, суть та характер вказаних спірних правовідносин, їхній суб`єктний склад, спрямованість заявлених вимог і механізми (засоби) їх задоволення в своїй сукупності підводять до того, що справжнім предметом спору у цій справі є вимоги про захист права власності на нерухоме майно або захист житлових прав, або/та захист кожним із цього складу учасників справи свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цього права можна здійснити одним із способів, передбачених цивільним законом, за правилами цивільного судочинства.

Спір про захист права конкретної особи на майно чи житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних правовідносин, але їхня участь у цих відносинах не змінює характеру (суті) спірних правовідносин, не перетворює такий спір на публічно-правовий і не дозволяє поширювати на них положення адміністративної юрисдикції.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі № 826/15287/17.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, підстави для її скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Беспалов О.О.

Кобаль М.І.