Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №620/8796/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/8796/25 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо безпідставного зняття з позивача соціальної пільги як з ветерана органів внутрішніх справ з травня 2025 року та зобов`язати відповідача поновити виплату позивачу соціальної пільги згідно із Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" з 01 червня 2025 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 26 листопада 2010 року є пенсіонером органів внутрішніх справ, отримує пенсію за вислугу років, є ветераном органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 02 грудня 2010 року, і з 2010 року користувався пільгою у вигляді 50-відсоткової знижки плати за користування житлом та комунальні послуги. Позивач зазначав, що припинення відповідачем нарахування і виплати цієї пільги з травня 2025 року є протиправним, оскільки Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" не може обмежувати обсяг його прав, а Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 389, на осіб, які мають право на пільги за Законом № 203/98-ВР, не поширюється.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що абзацом четвертим статті 7 Закону № 203/98-ВР передбачено надання пільги за умови неперевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї, Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право визначати порядок надання пільги, Законом про Державний бюджет пільгу не скасовано і не зупинено, а дії відповідача щодо припинення виплати пільги через перевищення позивачем граничної величини доходу відповідають вимогам законодавства. Суд першої інстанції також послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 440/14216/23 та Верховного Суду у справі № 600/7719/23.

Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX не можуть обмежувати його право на отримання відповідної пільги, оскільки, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, законом про Державний бюджет не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися їх дія чи скасовуватися їх положення. Зазначає, що відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Вказує, що дія Порядку № 389 не поширюється на осіб, які мають право на пільги відповідно до Закону № 203/98-ВР, оскільки пункт 2 цього Порядку не містить посилання на зазначений Закон. Крім того, апелянт посилається на гарантоване статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на ефективний засіб юридичного захисту та на аналогічні правові позиції, викладені у судовій практиці, зокрема у справі № 826/1792/18.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 02 грудня 2010 року, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Як отримувач пільги за пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" позивач користувався 50-відсотковою знижкою плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги; рішення про призначення пільги діяло по 30 квітня 2025 року.

З травня 2025 року відповідач припинив позивачу нарахування і виплату цієї пільги.

25 червня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про відновлення пільги, а листом від 18 липня 2025 року № 8375-7846-к-02/8-2500/25 відповідач у відновленні пільги відмовив, пославшись на те, що середньомісячний дохід у розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (у 2025 році – 4 240,00 грн).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає статус ветеранів органів внутрішніх справ та основні засади державної політики щодо їх соціального захисту, є Закон № 203/98-ВР.

Відповідно до статті 3 Закону № 203/98-ВР держава гарантує кожному ветерану військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України рівні з іншими громадянами України можливості в економічній, соціальній, політичній сферах щодо задоволення різноманітних життєвих потреб, а також надає різні види допомоги шляхом, зокрема, надання пільг, компенсацій та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності та заслуженого відпочинку.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР ветеранам органів внутрішніх справ надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством.

Наведена норма жодних додаткових умов надання пільги, зокрема пов`язаних із розміром доходу сім`ї пільговика, не встановлює.

Висновок суду першої інстанції про те, що така умова закріплена абзацом четвертим статті 7 Закону № 203/98-ВР, ґрунтується на нормі, яка втратила чинність. Пунктом 82 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" статтю 7 Закону № 203/98-ВР було доповнено новою частиною четвертою, за якою пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пунктів 36– 100 розділу II Закону № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України, а положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. А отже, частина четверта статті 7 Закону № 203/98-ВР втратила чинність 22 травня 2008 року.

Викладення статті 7 Закону № 203/98-ВР у новій редакції згідно з пунктом 5 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 28 січня 2021 року № 1150-IX "Про Бюро економічної безпеки України" зі збереженням у тексті абзацу про умову доходу чинності неконституційній нормі не повернуло. Таким чином, станом на час виникнення спірних правовідносин стаття 7 Закону № 203/98-ВР положення, яке встановлювало б додаткову умову для отримання пільги, передбаченої пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, не містила.

Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX установлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

На виконання наведеного припису Кабінет Міністрів України постановою від 31 грудня 2024 року № 1553 доповнив Порядок № 389 пунктом 1-1, яким установив, що у 2025 році пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою; це положення застосовується, зокрема, після закінчення опалювального сезону 2024/25 року для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 року включно.

Отже, законом про Державний бюджет та підзаконним актом запроваджено умову надання пільги, якої спеціальний закон не встановлює.

Такий підхід суперечить сталим юридичним позиціям Конституційного Суду України. У Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України". У Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України наголосив, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. Аналогічні висновки викладені у Рішеннях від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 та від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.

Наявна колізія долається за принципом пріоритетності спеціального закону над загальним (lex specialis derogat generali): застосуванню підлягають норми Закону № 203/98-ВР, тоді як положення Закону № 4059-IX є загальними. Зміни до Закону № 203/98-ВР у частині, яка регламентує спірні правовідносини, не вносилися.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Оскільки норми Порядку № 389 у частині надання пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, лише за умови неперевищення доходу не відповідають цьому Закону, який такої умови не містить, застосуванню підлягають норми Закону № 203/98-ВР.

Наведені висновки узгоджуються з рішенням Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у зразковій справі № 440/11441/25 (провадження № Пз/990/15/25). Ознаками типових справ Верховний Суд визначив: позивачі є особами зі статусом ветерана служби відповідно до Закону № 203/98-ВР та мають право на виплату пільги для оплати житлово-комунальних послуг; позовні вимоги заявлені до територіального органу Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебувають позивачі; спірні правовідносини стосуються припинення із 01 травня 2025 року виплат зазначеним особам пільг для оплати житлово-комунальних послуг на підставі пункту 7 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX через перевищення розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї; позивачі заявили тотожні позовні вимоги. Ця справа всім переліченим ознакам відповідає.

Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Згідно з частиною п`ятою статті 242 цього Кодексу при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги в частині неможливості обмеження законом про Державний бюджет обсягу прав, пільг і гарантій, передбачених спеціальним законом, а також щодо непоширення на позивача умови про дохід, знайшли своє підтвердження і є обґрунтованими з наведених вище мотивів. Довід апелянта про непоширення на нього пункту 2 Порядку № 389 також є правильним по суті: цей пункт переліку законів, за якими особи мають право на пільги за соціальною ознакою, Закону № 203/98-ВР не містить, а запроваджена пунктом 1-1 цього Порядку умова застосуванню не підлягає як така, що звужує спеціальний закон.

Посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23 та постанову Верховного Суду від 18 червня 2025 року у справі № 600/7719/23 є безпідставними, оскільки предметом розгляду в цих справах була щорічна разова грошова виплата до Дня Незалежності України, передбачена статтями 12, 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тобто інший вид виплати за іншим законом, зміни до якого вносилися безпосередньо спеціальним Законом України від 20 березня 2023 року № 2983-IX. У цій же справі зміни до спеціального Закону № 203/98-ВР не вносилися, а додаткову умову запроваджено законом про Державний бюджет та постановою Кабінету Міністрів України.

Не заслуговує на увагу і мотив суду першої інстанції про допустимість обмеження права на соціальний захист в умовах воєнного стану. Статтею 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, визначено вичерпний перелік конституційних прав і свобод, які можуть обмежуватися на період дії воєнного стану, а саме передбачених статтями 30– 34, 38, 39, 41– 44, 53 Конституції України. Право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, до цього переліку не входить, а тому в період дії воєнного стану не обмежується.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач правомірності припинення позивачу виплати пільги не довів, оскільки застосував умову, яка спеціальним законом не встановлена.

Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення з травня 2025 року надання ОСОБА_1 пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, є протиправними, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

А отже, рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Пунктом 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 242, 291, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення з травня 2025 року надання ОСОБА_1 пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з 01 червня 2025 року виплату пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940) судовий збір у розмірі 3028 (три тисяч двадцять вісім ) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)