Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №580/13023/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/13023/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Національної поліції України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Виконавчий комітет Руськополянської сільської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, у якому в редакції позовної заяви від 14 січня 2025 року просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Черкаській області та Міністерства внутрішніх справ України щодо невиключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових і зобов`язати ці органи клопотати перед виконавчим комітетом Руськополянської сільської ради про виключення вказаної квартири з числа службових для забезпечення сім`ї позивача постійним житлом шляхом її подальшої приватизації. Національну поліцію України позивач зі складу відповідачів виключив, вимог до неї не заявляв.

Позов мотивовано тим, що у 2010 році позивачу як працівникові органів внутрішніх справ на підставі ордера надано спірну квартиру, де він разом із сім`єю проживає дотепер, сплачуючи житлово-комунальні послуги; іншого житла позивач і члени його сім`ї не мають. Квартира перебуває в державній власності в особі Національної поліції України, на праві оперативного управління закріплена за Головним управлінням Національної поліції в Черкаській області. Звернення представника позивача до Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної поліції в Черкаській області про виключення квартири з числа службових для подальшої приватизації залишені без задоволення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо нерозгляду звернення представника позивача про виключення квартири з числа службового житла; зобов`язано Національну поліцію України розглянути це звернення та прийняти за наслідками розгляду відповідне клопотання; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, пославшись на необхідність ефективного захисту прав позивача, вийшов за межі позовних вимог.

Не погодившись із рішенням, Національна поліція України подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, задовольнивши вимоги до Національної поліції України, яку позивач виключив зі складу відповідачів та до якої позовних вимог не заявляв, чим, на думку апелянта, порушив статтю 9 та частину третю статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначає, що виключення житла з числа службового та внесення відповідного клопотання є правом, а не обов`язком уповноваженого органу і належить до його дискреційних повноважень, у зв`язку з чим суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень та зобов`язувати його реалізувати дискреційні повноваження у визначений спосіб. Також апелянт вказує, що самі по собі звільнення особи зі служби та тривале проживання у квартирі не є достатніми підставами для виключення такого житла з числа службового.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Міністерство внутрішніх справ України у відзиві на апеляційну скаргу підтримало доводи апелянта, вважає скаргу обґрунтованою і просить рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, зазначивши, що вихід за межі позовних вимог є правомірним і відповідає частині другій статті 9 та частині четвертій статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України; Національна поліція України брала участь у справі та подавала відзив; постанови Верховного Суду, на які посилається апелянт, ухвалені в неподібних правовідносинах. Позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзивів у межах, встановлених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що у 2010 році на підставі ордера спірну квартиру надано ОСОБА_1 як працівникові органів внутрішніх справ. Квартира перебуває в державній власності в особі Національної поліції України та на праві оперативного управління закріплена за Головним управлінням Національної поліції в Черкаській області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та листом Департаменту управління майном Національної поліції України від 30 жовтня 2024 року № 96824-2024.

Упродовж 2024 року представник позивача неодноразово звертався до органів системи Міністерства внутрішніх справ України з вимогою виключити квартиру з числа службового житла для подальшої приватизації.

Листом від 08 квітня 2024 року № 66/05/31-2024 Головне управління Національної поліції в Черкаській області повідомило про відсутність правових підстав для розгляду цього питання.

Листами Департаменту майна та ресурсів Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2024 року № 848/25-2024 та від 09 жовтня 2024 року № 1959/25-2024 позивача поінформовано про відсутність у Міністерства правових підстав для прийняття управлінських рішень щодо квартири, у тому числі щодо її виключення з числа службових, із пропозицією звернутися до Національної поліції України як уповноваженого органу управління майном.

За резолюцією заступника Голови Національної поліції України розгляд звернення доручено Головному управлінню Національної поліції в Черкаській області, що підтверджується листом від 11 жовтня 2024 року № 43058-2024.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Житловим кодексом України та Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (стаття 118 Житлового кодексу України). Згідно з пунктом 3 Положення № 37 жиле приміщення виключається з числа службових рішенням виконавчого комітету відповідної ради за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. Відповідно до пункту 6 Положення № 37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні; виключення провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації, у сфері управління якого перебуває це приміщення.

Наказом Національної поліції України від 15 вересня 2016 року № 854 встановлено, що виключення жилих приміщень державної власності, які належать до сфери управління Національної поліції, з числа службових здійснюється з дотриманням установленого законодавством порядку за погодженням з Головою Національної поліції України або із заступником Голови Національної поліції України.

За пунктом 7 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, функції управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Національної поліції, здійснює саме цей орган.

З наведених норм є очевидним, що вирішення питання про виключення квартири з числа службових належить до повноважень органу, у сфері управління якого перебуває майно, - Національної поліції України, а ініціювання такого виключення шляхом подання відповідного клопотання є правом цього органу, а не його обов`язком.

Закон пов`язує виключення з відпаданням потреби у використанні приміщення як службового, оцінку якої здійснює орган управління майном з урахуванням потреби інших працівників, які теж потребують службового житла. Подання клопотання про виключення є дискреційним повноваженням, тобто таким, що реалізується органом із власного розсуду шляхом вибору між кількома юридично допустимими варіантами поведінки.

Завдання адміністративного суду полягає в перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; поза межами цієї перевірки суд не втручається у дискреційний розсуд органу і не вирішує за нього питання, віднесені до його компетенції.

Колегія суддів встановила, що за зверненнями представника позивача органи системи Міністерства внутрішніх справ України надали відповіді, якими у виключенні квартири з числа службового житла фактично відмовлено.

Отже, звернення розглянуто, а рішення за наслідками його розгляду - у межах дискреційного повноваження - ухвалено. Перевіряти доцільність такого розсуду, тобто оцінювати, чи мав орган виключити квартиру з числа службових, суд не вправі.

А отже висновок суду першої інстанції про допущення Національною поліцією України протиправної бездіяльності щодо нерозгляду звернення не відповідає обставинам справи. Невчинення органом дискреційної дії - неподання клопотання про виключення квартири з числа службових - не утворює протиправної бездіяльності, оскільки подання такого клопотання є правом, а не обов`язком органу, тоді як протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає в невчиненні дії, яку він зобов`язаний вчинити в силу закону. За таких умов вимога про визнання бездіяльності протиправною задоволенню не підлягала.

Безпідставною є й заявлена позивачем вимога зобов`язати органи клопотати перед виконавчим комітетом про виключення квартири з числа службових.

За частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише тоді, коли для його прийняття виконано всі визначені законом умови і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки подання клопотання про виключення квартири з числа службових є дискреційним повноваженням, зобов`язання органу подати таке клопотання означало б реалізацію судом дискреції замість органу та підміну його, що суперечить наведеній нормі.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд: у постанові від 29 липня 2025 року у справі № 346/3843/22 зазначено, що належним способом захисту за таких умов є зобов`язання органу повторно розглянути заяву, а не вирішення судом питання, віднесеного до повноважень органу. Таким чином, і ця вимога задоволенню не підлягала.

Окремо колегія суддів зазначає, що, задовольнивши позов, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог із порушенням процесуального закону. У редакції позовної заяви від 14 січня 2025 року позивач виключив Національну поліцію України зі складу відповідачів і вимог до неї не заявляв, а вимоги адресував Головному управлінню Національної поліції в Черкаській області та Міністерству внутрішніх справ України. Всупереч цьому, суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність саме Національної поліції України та зобов`язав цей орган вчинити дії, змінивши при цьому й зміст вимоги - з ініціювання клопотання на розгляд звернення з прийняттям клопотання. За частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог лише тоді, коли це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів, щодо яких подано позов; ця норма не дозволяє суду формулювати за позивача нову вимогу і покладати обов`язок на особу, до якої позов не звернений. А отже, рішення ухвалене з порушенням принципу диспозитивності адміністративного судочинства. Не спростовують цього висновку й доводи відзиву позивача про те, що Національна поліція України брала участь у справі та подавала відзив, а наведені апелянтом постанови Верховного Суду ухвалені в неподібних правовідносинах: сама лише участь особи у справі не замінює звернених до неї позовних вимог, а висновки колегії суддів ґрунтуються на безпосередньому застосуванні наведених норм права до встановлених обставин справи.

Висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на приватизацію спірної квартири є передчасним. Жиле приміщення, віднесене в установленому порядку до числа службових, не підлягає приватизації, доки воно у визначений законом спосіб не виключене зі складу службового. Саме лише тривале проживання позивача у квартирі, сплата ним житлово-комунальних послуг і відсутність іншого житла не породжують обов`язку органу управління майном виключити квартиру з числа службових, а тому й не свідчать про набуття позивачем права на її приватизацію.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 317 цього Кодексу порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Національної поліції України - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)