Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №580/12751/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/12751/24 Суддя (судді) першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11 грудня 2024 року № 971010182485 про відмову у перерахунку пенсії з урахуванням стажу трудової діяльності за межами України в Лівії та зобов`язати відповідача з 11 грудня 2024 року здійснити перерахунок і виплату пенсії по інвалідності з урахуванням страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, за період роботи в Лівії з 16 березня 2002 року по 15 червня 2006 року згідно з довідками № 373/2-3 та № 374/2-3 від 18 червня 2006 року.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що між Україною та Лівією укладено Угоду про співробітництво у сфері праці та працевлаштування від 14 жовтня 2003 року, ратифіковану Законом України № 1774-IV, а стаття 24-1 Закону № 1058-IV дозволяє зараховувати періоди роботи за межами України, якщо це передбачено міжнародним договором, тоді як роботу позивачки підтверджено легалізованими довідками лівійського органу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що період роботи за кордоном підлягає зарахуванню до страхового стажу на підставі формулярів про підтвердження стажу, одержаних від компетентного органу відповідної іноземної держави, тоді як зарахування такого періоду лише на підставі документів, поданих особою, не здійснюється. Вказує, що станом на час розгляду заяви окремого міжнародного договору про пенсійне забезпечення між Україною та Лівією не укладено, у зв`язку з чим, на думку апелянта, правові підстави для перерахунку пенсії відсутні. Крім того, апелянт вважає безпідставним покладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області обов`язку щодо здійснення виплати пенсії, оскільки її виплату за місцем проживання особи здійснює Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Позивачем направлено до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апелянта просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, з 11 серпня 2011 року позивачка отримує пенсію по інвалідності третьої групи відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області. 11 грудня 2024 року вона звернулася із заявою № 22304 про перерахунок пенсії, а саме про додавання до стажу періоду роботи лікарем-терапевтом за контрактом у Великій Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамагірії з 16 березня 2002 року по 15 червня 2006 року.

Заяву опрацьовано за принципом екстериторіальності, і рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11 грудня 2024 року № 971010182485 у перерахунку відмовлено з тієї підстави, що між Україною та Лівією окремого договору про пенсійне забезпечення не укладено.

Колегія суддів, переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист. Водночас за пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку та виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

За частинами першою та другою статті 4 цього Закону законодавство про пенсійне забезпечення складається, поряд із національними законами, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; якщо міжнародним договором встановлено інші норми, ніж передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, застосовуються норми міжнародного договору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" № 3674-IX, який набув чинності 23 червня 2024 року, Закон № 1058-IV доповнено статтею 24-1, за частиною першою якої періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, спір зводиться до того, чи є Угода про співробітництво у сфері праці та працевлаштування від 14 жовтня 2003 року тим міжнародним договором, який у розумінні статті 24-1 Закону № 1058-IV передбачає зарахування набутого в Лівії стажу до страхового стажу позивачки.

Колегія суддів зазначає, що Угода про співробітництво у сфері праці та працевлаштування за своїм предметом і змістом не є договором про пенсійне (соціальне) забезпечення.

За частинами першою та другою статті 7 цієї Угоди до громадян, які переїздять до держави працевлаштування, застосовуються такі самі умови винагородження та праці й соціальні гарантії, що передбачені законодавством держави працевлаштування.

Отже, Угода гарантує права за законодавством держави, на території якої виконується робота, і на період такої роботи, а не покладає на Україну обов`язок зарахувати цей стаж до української пенсії.

Угода не містить ні механізму взаємного визнання трудового стажу для цілей пенсійного забезпечення, ні принципу територіальності чи пропорційності, ні порядку підтвердження стажу формулярами компетентних органів Сторін.

Оскільки Угода зарахування стажу для пенсії не передбачає, не виконується сама умова статті 24-1 Закону № 1058-IV, за якої закордонний період міг би бути зарахований, – наявність міжнародного договору, що таке зарахування передбачає.

Наведений висновок узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду. У постанові від 3 листопада 2025 року у справі № 560/129/24 Верховний Суд зазначив, що зарахування набутого за кордоном стажу здійснюється на підставі міжнародних договорів, які передбачають взаємне визнання трудового стажу та його врахування при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

У постанові від 26 квітня 2021 року у справі № 348/2180/16-а Верховний Суд визнав можливим зарахування періоду роботи в Монголії, проте за наявності Угоди про співробітництво в галузі соціального забезпечення, стаття 4 якої прямо передбачала зарахування трудового стажу при призначенні пенсії, та за підтвердження стажу компетентним органом Монголії.

У постанові від 14 серпня 2025 року у справі № 300/2075/23 Верховний Суд наголосив, що обчислення стажу здійснюється за законодавством держави, на території якої відбувалася трудова діяльність, а обов`язковою умовою врахування періоду роботи є сплата страхових внесків до пенсійного фонду відповідної держави.

Між Україною та Лівією договору про пенсійне (соціальне) забезпечення, який передбачав би зарахування трудового стажу, не укладено. А отже, правова підстава для зарахування лівійського періоду до страхового стажу позивачки відсутня.

Не змінюють цього висновку й надані позивачкою довідки № 373/2-3 та № 374/2-3 від 18 червня 2006 року. Перша з них підтверджує сплату прибуткових податків, друга – факт роботи терапевтом за контрактом; натомість сплати страхових (пенсійних) внесків до пенсійного фонду Лівії ці довідки не підтверджують і не є підтвердженням стажу, наданим компетентним органом пенсійного забезпечення Лівії. За викладеною вище практикою Верховного Суду такого підтвердження для зарахування закордонного стажу недостатньо.

Колегія суддів окремо зазначає, що ані стаття 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ані стаття 9 Конституції України, ані Європейська соціальна хартія (переглянута) чи Віденська конвенція про право міжнародних договорів наведеного висновку не спростовують. Зазначені норми не створюють самостійного механізму зарахування набутого за кордоном стажу за відсутності двостороннього договору, що таке зарахування передбачає. Навпаки, пункт 4 статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) зобов`язує держави вживати заходів шляхом укладення відповідних угод для забезпечення збереження прав на соціальне забезпечення, тобто сам виходить із необхідності міжнародного договору, а не замінює його.

Не дає підстав для зарахування й та обставина, що частина спірного періоду передує набранню чинності Законом № 1058-IV. Частина четверта статті 24 цього Закону, за якою періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах раніше чинного законодавства, стосується періодів, що враховувалися до стажу за законодавством України; для роботи за межами України зарахування в будь-якому разі залежить від наявності міжнародного договору, що його передбачає, незалежно від того, до чи після 1 січня 2004 року таку роботу виконувано.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11 грудня 2024 року № 971010182485 про відмову у перерахунку пенсії прийнято відповідачем правомірно, а висновок суду першої інстанції про його протиправність і про зобов`язання зарахувати лівійський стаж не відповідає наведеним нормам матеріального права.

За таких обставин довід апеляційної скарги про те, що обов`язок здійснити виплату неправомірно покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, вирішення не потребує, оскільки в задоволенні позову відмовляється по суті й обов`язку здійснити перерахунок чи виплату в жодного з органів Пенсійного фонду України не виникає.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував статті 4 та 24-1 Закону № 1058-IV, його рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі – скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)