Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №580/11653/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/11653/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 08.09.2025 № 231550004118 про відмову в призначенні пенсії за віком, а також зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити їй пенсію за віком з 20.05.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 02.04.1984 по 30.10.1989 та з 11.11.1989 по 01.04.1991.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначені періоди підтверджені записами трудової книжки, а незарахування їх з мотивів наявності у книжці виправлень і неточностей є протиправним, оскільки працівник не відповідає за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежне ведення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 08.09.2025 № 231550004118 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 02.04.1984 по 30.10.1989 та з 11.11.1989 по 01.04.1991 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.01.1984; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неврахування судом першої інстанції положень пунктів 1, 24 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, відповідно до яких трудовий стаж за відсутності належних записів у трудовій книжці підтверджується іншими документами, виданими на підставі первинних документів. Зазначає, що позивачкою не надано уточнюючих довідок щодо спірних періодів роботи, а записи у трудовій книжці внесено з порушенням установленого порядку, зокрема щодо періоду з 11 листопада 1989 року по 01 квітня 1991 року наявна розбіжність між датами звільнення та наказу про звільнення, а щодо періоду з 02 квітня 1984 року по 30 жовтня 1989 року відсутні відомості про перейменування підприємства. У зв`язку з цим апелянт вважає, що страховий стаж позивачки становить 29 років 1 місяць 17 днів при необхідних 32 роках, а тому є недостатнім для призначення пенсії. На підтвердження своєї позиції посилається на постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 155/1180/17 та від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 щодо умов підтвердження періодів роботи та правових наслідків недоліків оформлення трудової книжки.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.09.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, розглянувши цю заяву в порядку екстериторіальності, рішенням від 08.09.2025 № 231550004118 відмовило в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.

Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 09.01.1984 містить записи про її трудову діяльність, зокрема за періоди з 02.04.1984 по 30.10.1989 та з 11.11.1989 по 01.04.1991, які мають посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів та завірені підписом повноважної особи і печатками.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року – не менше 32 років.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Обидва спірні періоди – з 02.04.1984 по 30.10.1989 та з 11.11.1989 по 01.04.1991 – мали місце до набрання чинності Законом № 1058-IV, тобто до 01.01.2004, а отже, зараховуються за правилами раніше чинного законодавства.

Частиною першою статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, обидві норми, на які спирається апелянт, побудовані за однаковою конструкцією: трудова книжка є основним документом, а інші документи приймаються за її відсутності або за відсутності в ній відповідних записів. Цю конструкцію Верховний Суд підтвердив у постанові від 15 травня 2026 року у справі № 160/34344/23: "основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами".

У цій справі трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 09.01.1984 наявна, і записи про обидва спірні періоди в ній є. Отже, підстава для переходу до субсидіарного шляху підтвердження стажу відсутня, а вимога апелянта про надання уточнюючих довідок як умови зарахування періодів не ґрунтується на нормі, яку він цитує. А отже, доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції пункту 1 Порядку № 637 і про ненадання позивачкою уточнюючих довідок є безпідставними.

Пункт 24 Порядку № 637, на який також посилається апелянт, встановлює вимоги до змісту довідок, що подаються для підтвердження стажу, і не регулює доказової сили записів трудової книжки. До спірних правовідносин, у яких стаж підтверджено самою трудовою книжкою, ця норма не застосовна.

Колегія суддів окремо зазначає, що не застосовні до цього спору і норми про підтвердження спеціального (пільгового) стажу. Пункт 20 Порядку № 637 вимагає уточнюючих довідок у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років. Предметом же цього спору є загальний страховий стаж для пенсії за віком на загальних підставах за статтею 26 Закону № 1058-IV, а не пільговий стаж за Списками № 1 і № 2. Тому вимога уточнюючих довідок, розрахована на іншу категорію справ, механічно перенесена бути не може.

Наявність у записах технічних дефектів – розбіжності між датою звільнення та датою наказу про звільнення, відсутності запису про перейменування підприємства – не змінює наведеного висновку.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Ця норма розширює коло допустимих доказів на користь особи, а не встановлює для неї додаткового обов`язку, невиконання якого тягне втрату стажу. Виявивши в записах неточності, пенсійний орган зобов`язаний був вжити заходів до перевірки, а не обмежитися відмовою.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Матеріали справи не містять доказів того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зверталося до підприємств, установ, організацій чи архівних установ за додатковими документами або в інший спосіб перевіряло достовірність відображених у трудовій книжці відомостей. Відмова побудована виключно на констатації формальних дефектів записів.

У постанові від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23 Верховний Суд, розглядаючи спір, у якому пенсійний орган не зарахував період роботи саме через виправлення дати звільнення та дати наказу в підставах внесення запису, зазначив: "на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком". У цій же постанові Верховний Суд вказав: "хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист". Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2024 року у справі № 440/4164/23.

Розподіл відповідальності за ведення трудової книжки визначений законом однозначно. Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Обов`язку працівника контролювати правильність заповнення роботодавцем його трудової книжки трудове законодавство не встановлює. А отже, негативні наслідки порушення порядку заповнення трудової книжки не можуть покладатися на працівника, який до цих порушень непричетний.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на постанову Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 155/1180/17 колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини тієї справи істотно відмінні від обставин цієї справи.

У справі № 155/1180/17 трудова книжка не була оформлена як документ узагалі: записи не були засвідчені печаткою роботодавця, і печатка була відсутня також на титульній сторінці книжки, тобто не було виконано вимог щодо її первинного заповнення. Крім того, у тій справі існувала друга трудова книжка того самого позивача, засвідчена печаткою та підписом роботодавця, яка містила відомості про його роботу на тому самому підприємстві (його правонаступнику) за 2005 рік, але не містила спірного періоду, і позивач цієї суперечності не пояснив; він також не довів, що вживав заходів для отримання інших документів, а факт ліквідації підприємства, який унеможливлював би одержання таких документів, судами встановлений не був. Пенсійний орган, навпаки, самостійно надіслав запити до підприємства і до трудового архіву.

У цій справі, трудова книжка ОСОБА_1 заповнена 09.01.1984, записи про спірні періоди містять посилання на накази, завірені підписом повноважної особи та печатками; інших трудових книжок чи документів, які суперечили б цим записам, апелянт не наводить; доказів звернення пенсійного органу до підприємств або архівних установ матеріали справи не містять. Розбіжність між датою звільнення та датою наказу і відсутність запису про перейменування підприємства є технічними дефектами ведення документації, які самого факту роботи не спростовують і не роблять запис об`єктивно недостовірним. Таким чином, правовий висновок, сформульований для конфігурації "книжка не оформлена в установленому порядку, а достовірність її записів ставить під сумнів інший документ того самого роботодавця, чого позивач не пояснив", на цю справу не поширюється.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 також не спростовує висновків суду першої інстанції, а підтверджує їх. Саме з цієї постанови походить наведена вище правова позиція про неприпустимість перекладення на особу тягаря доведення правдивості чи достовірності даних трудової книжки, на якій ґрунтується стала практика Верховного Суду 2024– 2026 років.

Не спростовує рішення суду першої інстанції і довід про недостатність страхового стажу. За розрахунком самого апелянта наявний страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 1 місяць 17 днів при необхідних 32 роках. Тривалість спірних періодів становить: з 02.04.1984 по 30.10.1989 – 5 років 6 місяців 29 днів, з 11.11.1989 по 01.04.1991 – 1 рік 4 місяці 22 дні.

А отже, зарахування спірних періодів усуває дефіцит стажу, на який пенсійний орган послався як на єдину підставу відмови, причому цей результат настає і в разі зарахування лише першого з них. Наведене підтверджує, що виявлені формальні дефекти записів безпосередньо вплинули на обсяг пенсійних прав позивачки.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області правомірності рішення від 08.09.2025 № 231550004118 не довело.

Колегія суддів погоджується і з обраним судом першої інстанції способом захисту. Суд першої інстанції пенсію позивачці не призначив, а зобов`язав пенсійний орган зарахувати спірні періоди та повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду. Отже, дискреційні повноваження органу щодо остаточної оцінки права на пенсію, обчислення стажу і визначення дати призначення пенсії збережені, а обраний спосіб захисту є ефективним і не потребує повторного звернення особи до суду.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив про заяву позивачки від 01.09.2025, а в резолютивній – про заяву від 15.01.2025. Ця розбіжність є опискою, яка усувається в порядку статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України судом, що ухвалив рішення, і на законність та обґрунтованість рішення по суті спору не впливає.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, дав правильну правову оцінку спірним правовідносинам і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області – залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)