Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №580/11002/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/11002/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу містобудування, архітектури та кадастру Уманської міської ради зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу містобудування, архітектури та кадастру Уманської міської ради, в якому з урахуванням заяви про усунення недоліків від 07 жовтня 2025 року просив визнати дії відповідача щодо відмови у погодженні вивіски протиправними та зобов`язати повторно розглянути заяву про погодження розміщення вивіски.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що до заяви про погодження розміщення вивіски додано лише комп`ютерний макет місця без ескізу рекламного засобу з конструктивним рішенням, що унеможливлює перевірити виконання вимог і підрахунок площі, зазначених у пункті 48 Типових правил, а також з того, що будівля є пам`яткою архітектури місцевого значення.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на: відсутність у суду першої інстанції правової оцінки того, що предметом спору є процесуальна протиправність дій відповідача під час розгляду заяви, яка полягає у відсутності належного обґрунтування прийнятого рішення та роз`яснення порядку його оскарження; порушення відповідачем статей 15 і 19 Закону України "Про звернення громадян" та статей 8, 18 Закону України "Про адміністративну процедуру"; помилковий висновок суду першої інстанції щодо правової природи спірного об`єкта, який за характеристиками та місцем розташування відповідає критеріям вивіски, оскільки конструкція з написом "Адвокат ОСОБА_1" не містить закликів до придбання товарів чи послуг і не призначена формувати інтерес до особи серед широкого кола споживачів; безпідставність застосування до вивіски пункту 36 Типових правил, що регулює дозвільний характер розміщення саме зовнішньої реклами на пам`ятках архітектури; безпідставність посилання суду на пункт 9 Типових правил у частині недодання ескізу рекламного засобу з конструктивним рішенням, оскільки ця вимога стосується виключно процедури отримання дозволу на зовнішню рекламу; розширювальне тлумачення норм права судом першої інстанції, який поширив обмеження, встановлені для рекламних засобів, на інформаційні вивіски; відсутність автоматичної заборони на розміщення вивісок через статус будівлі як пам`ятки архітектури місцевого значення і ненаведення відповідачем жодних конкретних доказів того, як саме запропонована вивіска порушує цілісність пам`ятки.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу від 15 червня 2026 року, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що: апеляційна скарга не спростовує встановленого судом першої інстанції факту неподання ескізу конструкції з конструктивним рішенням, а ця підстава є самостійною і достатньою; апелянт наводить доводи, які не були викладені у позовній заяві і не були предметом дослідження суду першої інстанції; за відсутності відомостей про конструктивне виконання відповідач був позбавлений можливості встановити спосіб кріплення конструкції до фасаду, наявність втручання у конструктивні елементи будівлі, фактичні розміри конструкції та її відповідність технічним вимогам; повторний розгляд заяви з тим самим комплектом документів об`єктивно не міг призвести до іншого результату, а тому обраний спосіб захисту не є ефективним; суд першої інстанції правомірно врахував статус будівлі як пам`ятки архітектури місцевого значення; навіть якщо вважати об`єкт вивіскою, ця обставина сама по собі не свідчить про незаконність рішення суду першої інстанції; формальні недоліки акта суб`єкта владних повноважень не можуть бути самостійною підставою для його скасування, якщо під час судового розгляду підтверджено наявність законних підстав для прийняття відповідного рішення.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом, позивач є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧК № 001506, виданим на підставі рішення Ради адвокатів Черкаської області від 15 січня 2024 року № 673, і здійснює професійну діяльність у кабінеті 224 за адресою: м. Умань, вул. Небесної Сотні, 4/2.

Заявою вихідний номер 202 від 23 вересня 2025 року позивач звернувся до відповідача з проханням погодити розміщення вивіски з інформацією про здійснення професійної діяльності на фасаді будівлі між вікнами кабінету 224, справа від входу, за адресою: м. Умань, вул. Небесної Сотні, 4/2, поверх 2, кабінет 224. У тій самій заяві позивач просив у разі відмови надати письмове обґрунтування такого рішення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства. До заяви додано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та візуалізації вивіски. У позовній заяві датою звернення зазначено 05 вересня 2025 року, проте наявна в матеріалах справи заява має вихідний номер 202 і датована 23 вересня 2025 року, і саме на неї відповідач надав відповідь, що дає підстави вважати датою звернення 23 вересня 2025 року.

Листом від 26 вересня 2025 року № 761/20-06 за підписом начальника Відділу містобудування, архітектури та кадастру Уманської міської ради позивачу відмовлено у погодженні вивіски. Відмову мотивовано трьома доводами. Перший: спеціальний закон, який регулює питання розміщення вивісок, відсутній; правила, які регулюють правові відносини між органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами у зв`язку з встановленням і розміщенням вивісок у м. Умань, також відсутні, а єдиним загальнонаціональним актом у цій сфері є Типові правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, після чого відтворено визначення вивіски чи таблички з пункту 2 цих Типових правил. Другий: розташування рекламного засобу, зазначеного на фотокартці, знаходиться в межах ДІАЗ "Стара Умань", а згідно з пунктом 13.2.4 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" у межах історичних ареалів населених місць необхідно зберігати історично цінні архітектурно-містобудівні якості традиційного характеру середовища. Третій, наведений безпосередньо перед резолюцією про відмову: у зв`язку з недопущенням перенасиченості будинків (будівель), споруд рекламними засобами в межах історичного ареалу міста.

Предметом спору у цій справі є правомірність дій відповідача під час розгляду заяви позивача від 23 вересня 2025 року № 202, а безпосереднім об`єктом судової перевірки - відмова, оформлена листом від 26 вересня 2025 року № 761/20-06.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України "Про адміністративну процедуру" від 17 лютого 2022 року № 2073-IX адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом; адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.

Статтею 15 Закону України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР передбачено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

У постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 160/21238/24 Верховний Суд зазначив: "Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття". У тій самій постанові Верховний Суд вказав, що акт, у якому не зазначено конкретних підстав, "не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії, породжує їх неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов`язку позивача".

Вимоги до змісту мотивувальної частини конкретизовано частиною другою статті 72 Закону № 2073-IX, за якою в мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються, зокрема, фактичні обставини справи, зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи, посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу, а також детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин. Оцінюючи відмову від 26 вересня 2025 року № 761/20-06 за наведеними критеріями, колегія суддів дійшла таких висновків щодо кожного з трьох мотивів, покладених відповідачем в її основу.

Перший мотив зводиться до констатації відсутності спеціального закону про розміщення вивісок і місцевих правил у м. Умань та до відтворення визначення вивіски з пункту 2 Типових правил. Відсутність правового регулювання не є підставою для відмови, а навпаки: за частиною першою статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відтворивши визначення вивіски, відповідач не зазначив жодної ознаки цього визначення, якій запропонований позивачем об`єкт не відповідає. А отже перший мотив не містить ані фактичної, ані юридичної підстави відмови.

Другий мотив - розташування в межах ДІАЗ "Стара Умань" з посиланням на пункт 13.2.4 ДБН Б.2.2-12:2019. Наведена норма має загальний характер і встановлює вимогу зберігати історично цінні архітектурно-містобудівні якості традиційного характеру середовища. Відповідач не зазначив, яку саме історично цінну архітектурно-містобудівну якість порушує розміщення вивіски позивача, не навів жодної характеристики конструкції (розміри, матеріал, спосіб кріплення, підсвічування), яка суперечила б цій вимозі, і не пояснив, чому візуалізація вивіски, долучена до заяви, не дала змоги зробити такий висновок. Абстрактне посилання на державні будівельні норми без співвіднесення їх з конкретними характеристиками конкретного об`єкта не є мотивуванням у розумінні частини третьої статті 8 Закону № 2073-IX і статті 15 Закону № 393/96-ВР. Таким чином, другий мотив також не є вмотивованою підставою відмови.

Третій мотив - недопущення перенасиченості будинків, споруд рекламними засобами в межах історичного ареалу міста. Відповідач не навів у відмові жодних відомостей про кількість рекламних засобів, розміщених на фасаді будівлі за адресою вул. Небесної Сотні, 4/2, або в межах відповідної частини історичного ареалу, і не встановив, що додавання однієї конструкції призводить до перенасиченості. Крім того, цей мотив оперує поняттям "рекламний засіб" щодо об`єкта, який позивач просив погодити як вивіску, тоді як розмежування вивіски й реклами відповідач не провів взагалі. А отже і третій мотив є декларативним.

Питання правової природи спірного об`єкта має для цієї справи визначальне значення, оскільки саме від нього залежить, які вимоги законодавства до нього застосовні.

Частиною шостою статті 9 Закону України "Про рекламу" від 03 липня 1996 року № 270/96-ВР передбачено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, комерційне (фірмове) найменування, торговельну марку, що правомірно використовується цією особою, належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, на якому розміщено власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу до такого приміщення, не вважається рекламою.

Відповідно до пункту 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

Позивач є адвокатом. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

У постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 1.380.2019.000656 Верховний Суд щодо особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, зазначив: "Приватний нотаріус є уповноваженою державою фізичною самозайнятою особою, яка не має і не може мати статусу фізичної особи-підприємця, і на якого не може поширюватися дія Закону України "Про рекламу" та Типових правил". У тій самій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що напис, який ідентифікує робоче місце такої особи, "не містить закликів до придбання конкретного товару чи отримання послуг, інформація не формує та не підтримує обізнаність споживачів реклами та їх інтересу щодо юридичної особи чи конкретного товару (послуг), що поставляється/надається, а тому не є рекламою і не потребує спеціального дозволу на розміщення зовнішньої реклами".

Наведений висновок застосовний до спірних правовідносин, оскільки адвокат, як і приватний нотаріус, є самозайнятою особою, що провадить незалежну професійну діяльність, а не суб`єктом господарювання. Напис "Адвокат ОСОБА_1" містить лише інформацію про особу і вид її діяльності, не індивідуалізує жодного товару чи послуги та не містить закликів їх придбати.

Колегія суддів враховує і межу застосування цієї практики. У постанові від 02 травня 2023 року у справі № 380/11494/20 Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, розмежував ситуації і зазначив: "Між тим, з обставин, які аналізувалися у справах № 640/20482/18 і № 1.380.2019.000656 вбачається, що відповідна вивіска розміщувалася на фасаді будівлі, де здійснював свою професійну діяльність нотаріус". У справі № 380/11494/20 вивіску було розміщено на огорожі поряд з рекламними носіями, тоді як позивач у цій справі просив погодити розміщення саме на фасаді будівлі, у якій розташований його кабінет 224. Таким чином, спірні правовідносини відповідають тим, у яких Верховний Суд визнав інформаційну конструкцію самозайнятої особи такою, що не є рекламою.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" від 06 вересня 2005 року № 2807-IV до елементів (частин) об`єктів благоустрою відносяться, зокрема, малі архітектурні форми; мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою, і до малих архітектурних форм належать, зокрема, інформаційні стенди, дошки, вивіски; розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.

Частиною третьою статті 34 Закону № 2807-IV встановлено, що правила не можуть передбачати обов`язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.

Згідно з пунктом 48 Типових правил вивіски чи таблички повинні розміщуватися без втручання у несучі конструкції, легко демонтуватися, щоб не створювати перешкод під час робіт, пов`язаних з експлуатацією та ремонтом будівель і споруд, на яких вони розміщуються; не повинні відтворювати зображення дорожніх знаків; не повинні розміщуватися на будинках або спорудах - об`єктах незавершеного будівництва; площа поверхні не повинна перевищувати 3 квадратних метрів. Цим же пунктом встановлено, що забороняється вимагати від суб`єктів господарювання будь-які документи для розміщення вивісок чи табличок, не передбачені законодавством.

У постанові від 29 травня 2026 року у справі № 320/16943/24 Верховний Суд зазначив: "Отже, чинним законодавством не передбачено подання суб`єктом господарювання повідомлення про розміщення вивіски, як передбачається у розділі III Порядку розміщення вивісок у місті Києві, що, в свою чергу, породжує нові документи дозвільного характеру або адміністративні послуги". У тій самій постанові Верховний Суд визнав протиправними положення місцевого порядку, які вимагали подання разом з повідомленням, зокрема, ескізу вивіски з габаритними розмірами, відстанями від місць кріплення та матеріалами, вказавши, що "у відповідача не має повноважень встановлювати додаткові обов`язки для суб`єктів господарювання, ніж ті, що визначені нормою закону".

З наведеного випливає, що пункт 9 Типових правил, який визначає перелік документів для одержання дозволу і передбачає подання ескізу рекламного засобу з конструктивним рішенням, регулює процедуру одержання дозволу на розміщення зовнішньої реклами і на вивіски не поширюється. Вимагати такий ескіз для розміщення вивіски прямо заборонено абзацом другим пункту 48 Типових правил. Ця заборона встановлена щодо суб`єктів господарювання, а тому тим більше поширюється на самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність і на яку, за наведеною вище позицією Верховного Суду, Типові правила не поширюються взагалі. А отже висновок суду першої інстанції про те, що недодання позивачем ескізу рекламного засобу з конструктивним рішенням є підставою для відмови у позові, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права: до інформаційної конструкції самозайнятої особи застосовано вимоги, встановлені для рекламних засобів. Наведене стосується і доводу апелянта про безпідставність застосування до вивіски пункту 36 Типових правил: цей пункт, як і Типові правила в цілому, регулює розміщення зовнішньої реклами, а тому до інформаційної конструкції самозайнятої особи не застосовується.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що жоден з двох мотивів, покладених судом першої інстанції в основу рішення, не фігурував у відмові від 26 вересня 2025 року № 761/20-06. Довід про недодання ескізу та довід про статус будівлі як пам`ятки архітектури вперше наведено відповідачем у відзиві на позовну заяву від 11 листопада 2025 року, тобто вже під час судового розгляду. Більше того, засвідчену копію рішення виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів від 19 квітня 1990 року № 76 відповідач одержав лише на підставі листа Державного архіву Черкаської області від 19 листопада 2025 року № 396-р/05-08, а тому фізично не міг покласти цю обставину в основу рішення, ухваленого 26 вересня 2025 року.

Вимога обґрунтувати адміністративний акт, встановлена частиною третьою статті 8 Закону № 2073-IX, і вимога викласти мотиви відмови у самому письмовому рішенні, встановлена статтею 15 Закону № 393/96-ВР, означають, що фактичні та юридичні підстави рішення мають міститися в ньому самому. А отже правомірність рішення суб`єкта владних повноважень перевіряється судом виходячи з тих фактичних і юридичних підстав, які покладено в його основу самим органом, і не може бути підтверджена мотивами, наведеними згодом під час судового розгляду. Ухваливши рішення на підставах, яких відмова не містила, суд першої інстанції фактично добудував мотивувальну частину акта замість органу, що його прийняв. Таким чином, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Довід наведений у відзиві на апеляційну скаргу про те, що апелянт не спростував самостійної підстави відмови у позові - неподання ескізу конструкції, - відхиляється, оскільки неподання ескізу не було підставою відмови відповідача, а вимога такого ескізу для розміщення вивіски суперечить абзацу другому пункту 48 Типових правил і частині третій статті 34 Закону № 2807-IV. З тих самих підстав відхиляється і довід про те, що визнання спірного об`єкта вивіскою саме по собі не свідчить про незаконність рішення суду першої інстанції: правова кваліфікація об`єкта визначає, які саме вимоги законодавства до нього застосовні, а рішення суду першої інстанції ґрунтується на застосуванні до вивіски вимог, встановлених для рекламних засобів.

Довід відповідача про те, що формальні недоліки акта суб`єкта владних повноважень не можуть бути самостійною підставою для його скасування, якщо під час судового розгляду підтверджено наявність законних підстав для прийняття відповідного рішення, ґрунтується на змісті частини третьої статті 87 Закону № 2073-IX, за якою порушення адміністративним органом передбаченої законом адміністративної процедури, якщо воно не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті, не спричиняє протиправності адміністративного акта. Це застереження застосовується лише тоді, коли рішення органу є правильним по суті. У цій справі така умова відсутня: підстав, за яких відповідач мав право відмовити позивачу у погодженні вивіски, під час судового розгляду не підтверджено, а вимога документа, подання якого для вивісок прямо заборонено законодавством, правомірною бути не може. А отже недоліки відмови від 26 вересня 2025 року № 761/20-06 не є суто формальними: вони позбавили позивача можливості зрозуміти фактичні й юридичні підстави відмови та усунути перешкоди, якщо такі існують.

Довід про неефективність обраного способу захисту через те, що повторний розгляд заяви з тим самим комплектом документів не міг би призвести до іншого результату, відхиляється. Результат повторного розгляду залежить не від комплекту документів, а від правильної правової кваліфікації об`єкта: за умови, що конструкція є вивіскою самозайнятої особи, ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням не належить до документів, які відповідач вправі вимагати.

Довід про те, що суд першої інстанції правомірно врахував статус будівлі як пам`ятки архітектури місцевого значення, відхиляється з підстав, наведених вище: ця обставина не була мотивом відмови і не могла ним бути станом на 26 вересня 2025 року.

Водночас колегія суддів наголошує, що визнання відмови протиправною не є висновком про те, що позивач має безумовне право розмістити вивіску на фасаді будівлі, яка є пам`яткою архітектури місцевого значення. Частиною другою статті 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08 червня 2000 року № 1805-III забороняється змінювати призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. Відповідач у цій справі - Відділ містобудування, архітектури та кадастру Уманської міської ради, тоді як у структурі Уманської міської ради діє окремий Відділ охорони культурної спадщини, що підтверджується його запитом № 6/11/2025-22 від 06 листопада 2025 року, наведеним у матеріалах справи.

Під час повторного розгляду заяви відповідач не позбавлений права і зобов`язаний врахувати вимоги законодавства про охорону культурної спадщини, проте має навести конкретні фактичні та юридичні підстави свого рішення і роз`яснити позивачу порядок його оскарження, а за потреби - порядок звернення до уповноваженого органу охорони культурної спадщини.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач цього обов`язку не виконав: правомірності жодного з трьох мотивів відмови від 26 вересня 2025 року № 761/20-06 він не довів.

Таким чином, дії відповідача щодо відмови у погодженні розміщення вивіски є протиправними, а належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання повторно розглянути його заяву.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Такий спосіб захисту не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки суд не вирішує питання про погодження чи відмову у погодженні по суті, а зобов`язує орган розглянути заяву з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За наведених обставин рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - задоволенню.

Керуючись статтями 77, 245, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Відділу містобудування, архітектури та кадастру Уманської міської ради щодо відмови у погодженні розміщення вивіски, оформленої листом від 26 вересня 2025 року № 761/20-06.

Зобов`язати Відділ містобудування, архітектури та кадастру Уманської міської ради повторно розглянути заяву адвоката ОСОБА_1 від 23 вересня 2025 року № 202 про погодження розміщення вивіски з урахуванням правової оцінки, наданої судом апеляційної інстанції у цій постанові.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу містобудування, архітектури та кадастру Уманської міської ради (ЄДРПОУ 45451686) судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві ) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)