Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №580/10312/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/10312/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.08.2025 № 232350008359 про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути її заяву, зарахувавши до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 01.09.2002 по 29.02.2024 у Комунальному некомерційному підприємстві "Черкаський обласний центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям Черкаської обласної ради", та призначити їй з 18.07.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.08.2025 № 232350008359 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 стаж роботи з 01.09.2002 до 29.02.2024, а також прийняти рішення про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 18.07.2025.

Не погодившись із цим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на неналежність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області як відповідача, оскільки заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, тоді як черкаський орган лише прийняв документи та повідомив про результат, у зв`язку з чим публічно-правовий спір між ними відсутній. Скаржник наголошує на необхідності підтвердження права на пільгову пенсію результатами атестації робочих місць та невідповідності довідки від 24 червня 2025 року № 437 вимогам до уточнюючих довідок через незазначення підстав зміни назви посади. Крім того, на думку апелянта, існує колізія між статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка має вирішуватися на користь пізнішого закону, а суд першої інстанції порушив вимоги статті 242 КАС України щодо обґрунтованості рішення та протиправно втрутився в дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, перебравши на себе його функції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 18.07.2025 ОСОБА_1 досягла 55 років. Заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, тобто до органу за місцем обліку позивача.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснило Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке рішенням від 25.08.2025 № 232350008359 у призначенні пенсії відмовило.

Цим рішенням орган визнав, що вік позивача становить 55 років, а страховий стаж з урахуванням кратності – 40 років 7 місяців 22 дні.

Відмова мотивована двома обставинами: незарахуванням до пільгового стажу періодів роботи за довідкою від 24.06.2025 № 437 через невідповідність довідки встановленим вимогам та відсутністю у ній відомостей про зміну назви посади.

За записами трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.09.2002 зарахована на посаду сестри медичної групової; з 02.01.2008 у зв`язку зі змінами, внесеними до Класифікатора професій ДК 003-05, назву професії змінено на сестру медичну стаціонарну; з 11.08.2009 Черкаський обласний Будинок дитини перейменовано на Комунальний заклад "Черкаський обласний спеціалізований Будинок дитини" Черкаської обласної ради, який з 06.11.2023 реорганізовано шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство "Черкаський обласний центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям Черкаської обласної ради"; з 29.02.2024 позивача звільнено за статтею 38 Кодексу законів про працю України. Записи містять посилання на відповідні накази, завірені підписами повноважних осіб і печатками, не мають виправлень і підчисток.

Довідкою Комунального некомерційного підприємства "Черкаський обласний центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям Черкаської обласної ради" від 24.06.2025 № 437 підтверджено, що позивач з 01.09.2002 до 29.02.2024 виконувала роботи з обслуговування хворих дітей на посадах "сестра медична групова" та "сестра медична стаціонару", що передбачено Списком № 2, розділ XXIV, згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36 та від 24.06.2016 № 461. Тривалість спірного періоду становить 21 рік 6 місяців.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, – після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Позивач досягла 55 років, її страховий стаж становить 40 років 7 місяців 22 дні, а спірний період роботи – 21 рік 6 місяців, тобто перевищує потрібні 10 років більш ніж удвічі. А отже, єдиним питанням, від якого залежить право на пенсію, є правомірність незарахування спірного періоду до пільгового стажу.

Розділом XXIV "Охорона здоров`я та соціальна допомога" Списку № 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461, право на пенсію за віком на пільгових умовах надано працівникам, які безпосередньо обслуговують хворих у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини, – молодшим спеціалістам з медичною освітою, молодшим медичним сестрам/молодшим медичним братам, молодшим медичним сестрам/молодшим медичним братам з догляду за хворими, сестрам-господиням/працівникам з господарської діяльності закладу охорони здоров`я. Тотожну за змістом норму містила позиція 24в розділу XXIV Списку № 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, чинного до 24.06.2016: право на пенсію за віком на пільгових умовах мали молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині та молодші спеціалісти з медичною освітою, які безпосередньо обслуговують хворих у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини. Обидві редакції Списку № 2 називають дві різні за кваліфікаційним рівнем групи посад: молодших спеціалістів з медичною освітою, посади яких заміщуються особами, що здобули медичну освіту, і молодших медичних сестер та сестер-господинь, тобто молодший медичний персонал, для якого медична освіта не вимагається. Посади "сестра медична групова" і "сестра медична стаціонарна", які обіймала позивач, належать до першої з цих груп: професійна назва роботи "сестра медична" віднесена Класифікатором професій до фахівців і заміщується особами, які здобули медичну освіту, тоді як молодша медична сестра (санітарка) такої освіти не потребує, а тому ототожнювати ці посади неприпустимо. Зміна назви посади з 02.01.2008 відбулася в межах тієї самої групи посад і зумовлена змінами до Класифікатора професій ДК 003-05, на що прямо вказує запис трудової книжки. Заклад, у якому працювала позивач, є будинком дитини і прямо названий у Списку; перетворення його 06.11.2023 в Комунальне некомерційне підприємство "Черкаський обласний центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям Черкаської обласної ради" характеру виконуваної позивачем роботи не змінило, а зміна найменування закладу сама по собі набутого права працівника не припиняє. Виконувана позивачем робота полягала у безпосередньому обслуговуванні хворих дітей, що підтверджено довідкою від 24.06.2025 № 437. Таким чином, посада і характер роботи позивача охоплюються Списком № 2 у редакціях, чинних упродовж спірного періоду.

Довід апелянта про неналежність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області як відповідача є безпідставним. У постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 580/6600/24 Верховний Суд у правовідносинах, де заяву було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, а розглянуло її за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке й ухвалило рішення про відмову, скасував постанову суду апеляційної інстанції та постановив: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування і виплату позивачці". Отже, за екстериторіального розгляду заяви вимога про скасування відмови адресується органу, який відмовив, а обов`язок призначити пенсію покладається на орган за місцем обліку особи. Суд першої інстанції розподілив обов`язки саме так: рішення про відмову скасовано щодо Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а зарахування стажу і прийняття рішення про призначення пенсії покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. Постанова Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23, на яку посилається апелянт, ухвалена у справі, де пенсію особі було вже призначено з 11.02.2013 і спір стосувався її нарахування; у цій справі пенсія не призначалася, тому наведений висновок до спірних правовідносин не застосовується. А отже, публічно-правовий спір між позивачем і Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області існує, і цей орган є належним відповідачем за вимогою про зобов`язання вчинити дії.

Довід апелянта про обов`язковість атестації робочих місць спростовується практикою Верховного Суду, на яку посилається сам апелянт. Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи, а до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року. Водночас у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду зазначила: "непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника". Ця позиція залишається чинною: у постанові від 12 лютого 2026 року у справі № 120/2002/23 Верховний Суд зазначив: "на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці".

До того ж відсутність результатів атестації робочих місць взагалі не була мотивом спірного рішення від 25.08.2025 № 232350008359: орган відмовив із двох підстав, пов`язаних виключно з оформленням довідки від 24.06.2025 № 437. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Доказів того, що на підприємстві атестація робочих місць проводилася і за її результатами право позивача на пільгове пенсійне забезпечення не підтверджено, апелянт не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Таким чином, цей довід є не оцінкою конкретних доказів, а загальним посиланням на нормативну вимогу, яку сам апелянт не перевіряв під час розгляду заяви.

Доводи про невідповідність довідки від 24.06.2025 № 437 встановленим вимогам і про незазначення підстав зміни назви посади також не заслуговують на увагу. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Уточнююча довідка є додатковим, а не основним засобом доказування, і потрібна лише за відсутності трудової книжки або потрібних записів у ній. Трудова книжка позивача містить безперервний ланцюг записів за весь спірний період із посиланням на накази, а підстава зміни назви посади з 02.01.2008 прямо зазначена в самій трудовій книжці – зміни, внесені до Класифікатора професій ДК 003-05. Отже, обставина, відсутність якої орган поставив позивачу за докір, у матеріалах справи наявна.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Обов`язок перевірки обґрунтованості видачі та достовірності документів закон покладає на пенсійний орган, а не на пенсіонера, а сумніви органу щодо оформлення довідки самі по собі не можуть бути підставою для незарахування підтвердженого періоду роботи, на що суд першої інстанції правильно послався, застосувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 березня 2019 року у справі № 243/4816/17 та від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17.

Правильність цього підходу підтверджує і висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а, за яким "особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць". Позивач не має і не мала важелів впливу на повноту оформлення роботодавцем кадрових документів, а тому наслідки недоліків такого оформлення не можуть бути покладені на неї.

Таким чином, спірний період роботи з 01.09.2002 до 29.02.2024 підтверджений трудовою книжкою і уточнюючою довідкою та підлягав зарахуванню до пільгового стажу за Списком № 2, а відмова у призначенні пенсії з мотивів непідтвердження такого стажу є протиправною.

Довід апелянта про колізію між статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є безпредметним. Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, що підлягає застосуванню за пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 і за результатами атестації робочих місць: жінки – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Позивач має 55 років, страховий стаж 40 років 7 місяців 22 дні і пільговий стаж 21 рік 6 місяців, тобто відповідає умовам як цієї норми, так і пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". А отже, результат вирішення справи не залежить від того, яка з двох норм буде застосована, і потреби вирішувати колізію немає. Наведене в цій частині скарги твердження про право жінок на пільгову пенсію у віці 50 років за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" суперечить і тексту статті 114 цього Закону, і власній позиції апелянта.

Довід про недотримання судом першої інстанції статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України не знаходить підтвердження. Рішення від 17.11.2025 містить перелік установлених обставин із посиланням на конкретні докази – трудову книжку серії НОМЕР_1 і довідку від 24.06.2025 № 437, нормативне обґрунтування та мотиви, з яких суд відхилив заперечення органу, а також висновки Верховного Суду, врахування яких є обов`язковим за частиною п`ятою статті 242 цього Кодексу. Наведені апелянтом критерії обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, сформульовані у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2023 року у справі № 420/14943/21, у цій справі працюють проти самого апелянта: спірне рішення від 25.08.2025 № 232350008359 не містить правової оцінки записів трудової книжки позивача, хоча саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж.

Не заслуговує на увагу і довід про втручання в дискреційні повноваження. За частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Орган Пенсійного фонду України розглянув заяву позивача по суті, самостійно встановив її вік і страховий стаж та відмовив із єдиної правової підстави – відсутності пільгового стажу. Після спростування цієї підстави жодного альтернативного законного варіанту поведінки в органу не залишається: усі три умови, передбачені пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виконано. До того ж суд першої інстанції пенсію позивачу не призначав, а зобов`язав орган зарахувати стаж і прийняти рішення про призначення пенсії, тобто діяв у межах наданих йому повноважень. Посилання апелянта на перебирання судом повноважень щодо проведення індексації пенсії предмета цієї справи не стосується, оскільки вимог про індексацію пенсії позивач не заявляла.

Дата, з якої суд першої інстанції зобов`язав призначити пенсію, в апеляційній скарзі не оскаржується, а тому за частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України перегляду не підлягає.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області – залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)