Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №580/8315/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/8315/25 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення Комісії, оформлене протоколом від 26 березня 2025 року № 46, у частині відмови в наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та зобов`язати Комісію прийняти рішення про надання за його заявою від 17 березня 2025 року відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на відстрочку у зв`язку з постійним доглядом за батьками, проте Комісія протиправно відмовила в її наданні з єдиної підстави - неподання чинного військово-облікового документа, тоді як такий документ переліком документів, що подаються для відстрочки, не передбачений, а доступ до нього має сам відповідач.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції виходив із того, що з метою реалізації права на відстрочку особа повинна надати військово-обліковий документ та інші документи; позивач такого документа не надав і не довів, що перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому відповідач не мав підстав для прийняття позитивного рішення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та додаткові пояснення з доказами, в яких просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що перелік документів для отримання відстрочки (додаток 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560) не містить військово-облікового документа, а тому його неподання не може слугувати підставою для відмови. Скаржник наголошує на наявності підстави для відстрочки згідно з пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та відповідних висновків лікарсько-консультативної комісії щодо догляду за батьками, а також зазначає, що пред`явлення військово-облікового документа відповідно до пункту 58 Порядку № 560 ним виконано, тоді як пункти 59 і 60 дозволяють оформлювати відстрочку автоматично з використанням реєстрів. Крім того, апелянт звертає увагу на непослідовність дій відповідача, який відмовив у відстрочці за заявою, поданою поштою, але надав її за аналогічною заявою через центр надання адміністративних послуг, на неповноту дослідження судом першої інстанції обставин справи, порушення принципу належного врядування та норм матеріального права, що підпадає під підстави для скасування рішення за статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу в цих межах, колегія суддів дійшла таких висновків.

Із матеріалів справи вбачається, що 17 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

До заяви апелянт додав, зокрема, посвідчення особи з інвалідністю I групи щодо свого батька і висновок лікарсько-консультативної комісії від 10 жовтня 2024 року № 895, посвідчення особи з інвалідністю III групи щодо своєї матері і висновок лікарсько-консультативної комісії від 21 лютого 2025 року № 91, свідоцтво про народження, копії паспортів і реєстраційних номерів облікових карток платника податків, витяги з реєстру територіальної громади, заяви батьків про здійснення за ними догляду та письмове пояснення.

Рішенням Комісії, оформленим протоколом від 26 березня 2025 року № 46, у наданні відстрочки відмовлено з тієї підстави, що позивачем не надано чинного військово-облікового документа. Інших підстав для відмови рішення Комісії не містить; законність підстав для надання відстрочки за суттю заявленого догляду Комісія не оцінювала. Водночас висновки лікарсько-консультативної комісії від 10 жовтня 2024 року № 895 щодо батька позивача і від 21 лютого 2025 року № 91 щодо його матері були додані до заяви від 17 березня 2025 року, що підтверджується змістом самої заяви та описом вкладення у цінний лист; будь-яких зауважень до цих документів рішення Комісії не містить.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України; громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Водночас відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, визначені статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, "зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю …, які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я … потребують постійного догляду". Отже, право на відстрочку за цією підставою закон пов`язує з двома обставинами: здійсненням постійного догляду за батьком чи матір`ю і наявністю висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії про потребу таких осіб у постійному догляді. Інших умов, зокрема подання чи пред`явлення військово-облікового документа, ця норма не встановлює.

Порядок підтвердження та оформлення відстрочки визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. Відповідно до абзацу першого пункту 58 цього Порядку "за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані … особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5". Абзац другий пункту 58 Порядку № 560 встановлює: "Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі)".

Отже, військово-обліковий документ не належить до документів, що додаються до заяви на підтвердження права на відстрочку за переліком згідно з додатком 5, а лише пред`являється під час подання заяви для встановлення особи заявника. Перелік документів згідно з додатком 5 до Порядку № 560 військово-облікового документа не містить - ні для підстави за пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ні для будь-якої іншої підстави. А отже неподання військово-облікового документа не стосується наявності або відсутності самої підстави для відстрочки і не є тією неповнотою підтвердних документів, з якою закон пов`язує можливість відмови.

Більше того, абзац перший пункту 60 Порядку № 560 покладає на комісію такий обов`язок: "Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів". Пунктом 59 Порядку № 560 передбачено можливість автоматичного оформлення та надання відстрочки на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів, без окремого подання військово-облікового документа.

Військово-обліковий документ, про неподання якого зазначила Комісія, ведеться та видається самим територіальним центром комплектування та соціальної підтримки: згідно з пунктом 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, такі центри ведуть військовий облік та оформлюють і видають військово-облікові документи. Відомості про перебування особи на військовому обліку та про її військово-обліковий документ містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, доступ до якого має відповідач. Таким чином, відомості, на відсутність яких послалася Комісія, перебували в її власному розпорядженні, і за потреби Комісія мала можливість перевірити їх у порядку абзацу першого пункту 60 Порядку № 560. За таких умов питання про те, чи пред`являвся військово-обліковий документ під час надсилання заяви засобами поштового зв`язку, на вирішення спору не впливає: непред`явлення цього документа з наведених вище мотивів самостійною підставою для відмови у наданні відстрочки бути не може.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні одночасно встановив, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним і перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , і поставив цей факт під сумнів, зазначивши про недоведеність перебування позивача на такому обліку. Ці висновки є взаємно суперечливими, а перший із них спростовує саму підставу відмови Комісії. До того ж до позовної заяви позивач додав військово-обліковий документ в електронній формі, сформований 16 червня 2025 року, а до додаткових пояснень - такий самий документ, сформований 18 грудня 2025 року; обидва підтверджують перебування ОСОБА_1 на військовому обліку саме в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок. Перекладення на заявника наслідків неотримання органом відомостей, які цей орган веде самостійно, суперечить наведеному підходу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України "в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача". Правомірності відмови, оформленої протоколом від 26 березня 2025 року № 46, Комісія не довела.

Довід апелянта про непослідовність відповідача знайшов підтвердження: за заявою, поданою 17 листопада 2025 року через центр надання адміністративних послуг без військово-облікового документа, відстрочку надано 21 листопада 2025 року, що додатково свідчить про неістотність цього документа для вирішення питання по суті. Відповідні докази подані на стадії апеляційного перегляду. За частиною четвертою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України "докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього". Оскільки ці документи створені 17 листопада і 18 грудня 2025 року, тобто вже після ухвалення оскаржуваного рішення від 19 вересня 2025 року, подати їх суду першої інстанції позивач об`єктивно не міг, а тому колегія суддів приймає їх до розгляду.

Таким чином, відмова Комісії, оформлена протоколом від 26 березня 2025 року № 46, ґрунтується на підставі, не передбаченій законодавством, ухвалена без оцінки законності підстав для відстрочки по суті та за наявності у відповідача відомостей, на відсутність яких він послався. А отже така відмова є протиправною і підлягає скасуванню.

Щодо вимоги зобов`язати Комісію прийняти рішення про надання відстрочки колегія суддів зважає на таке.

Оцінка законності підстав для надання відстрочки, дослідження підтвердних документів і встановлення факту постійного догляду віднесені пунктом 60 Порядку № 560 до повноважень Комісії, яка цих дій по суті не вчиняла. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень і вирішувати замість нього питання, віднесені законом до його компетенції. Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, "якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд". Натомість абзац другий частини четвертої цієї статті приписує: "У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні".

У постанові від 19 травня 2026 року у справі № 420/29744/25 Верховний Суд зазначив, що належним способом захисту є не зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити конкретну дію на користь заявника, а зобов`язання повторно розглянути його заяву; аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2025 року у справі № 240/23748/23. За таких обставин належним і достатнім способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Комісії повторно розглянути його заяву від 17 березня 2025 року з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, а не зобов`язання надати відстрочку. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до пунктів 1, 3 і 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною другою цієї статті визначено, що "неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню".

Суд першої інстанції не застосував пункт 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", який підлягав застосуванню, а натомість послався на положення статті 23 цього Закону щодо військовозобов`язаних, які мають одного зі своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, тобто на іншу підставу відстрочки, ніж заявлена позивачем; дійшов взаємно суперечливих висновків щодо перебування позивача на військовому обліку і не перевірив, чи належить військово-обліковий документ до документів, неподання яких дає комісії право відмовити у наданні відстрочки.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 245, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 26 березня 2025 року № 46, у частині відмови ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Зобов`язати Комісію при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 березня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)