Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №580/7580/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/7580/25 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та несплати за нього єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як за непрацюючу працездатну особу, яка за період з 01 вересня 2014 року по теперішній час здійснювала догляд за особою, яка досягла пенсійного віку та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, і зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити зазначений внесок за цей період.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області щодо ненарахування та несплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка здійснювала догляд за особою, яка досягла пенсійного віку та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду. Зобов`язано Управління нарахувати та сплатити зазначений внесок за ОСОБА_1 за період з 07 січня 2025 року по 02 липня 2025 року. Позовні вимоги за період з 01 вересня 2014 року по 06 січня 2025 року залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 01 вересня 2014 року по 06 січня 2025 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить у цій частині рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, зобов`язавши відповідача нарахувати та сплатити єдиний внесок за весь період, починаючи з 01 вересня 2014 року.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне визначення судом першої інстанції початку перебігу шестимісячного строку звернення до адміністративного суду. Зазначає, що про порушення свого права дізнався не з моменту отримання допомоги, а після звернення до органу Пенсійного фонду України та отримання листів-відповідей від 16.05.2025, 26.05.2025 та 16.06.2025. Вказує, що єдиний внесок йому не виплачується, а відомості про його нарахування та сплату відображаються виключно в системі персоніфікованого обліку, у зв`язку з чим об`єктивно не міг дізнатися про його несплату раніше без отримання відповідної інформації. Крім того, апелянт зазначає, що через постійний догляд за матір`ю не мав об`єктивної можливості своєчасно з`ясувати стан сплати за нього єдиного внеску, а бездіяльність відповідача має триваючий характер. Також вважає, що поняття «престаріла особа» та «особа похилого віку» є тотожними, а Закон України від 19.04.2016 № 1109-VIII лише уточнив відповідне правове регулювання, не запровадивши нових категорій застрахованих осіб.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання нарахувати і сплатити єдиний внесок за період з 07 січня 2025 року по 02 липня 2025 року, а також висновок суду про належність ОСОБА_1 до осіб, за яких сплачується єдиний внесок, сторонами не оскаржуються. Предметом апеляційного перегляду є правомірність залишення без розгляду позовних вимог за період з 01 вересня 2014 року по 06 січня 2025 року з підстав пропуску строку звернення до суду.

Судом встановлено, що з 01 вересня 2014 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області та отримує щомісячну грошову допомогу на догляд відповідно до статті 5 Закону України "Про психіатричну допомогу" згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2000 року № 1192, у зв`язку зі здійсненням догляду за матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка досягла пенсійного віку, є особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу (встановлено довічно 28 березня 1994 року) та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду. Ці обставини підтверджені довідкою відповідача від 24 червня 2025 року № 296/06/5, якою засвідчено термін призначення допомоги з 01 вересня 2014 року по теперішній час, і відповідачем не заперечуються.

14 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо сплати за нього єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Листами від 16 травня 2025 року № 912/01-07, від 26 травня 2025 року № 938/01-07 та від 16 червня 2025 року № К-35/01-02 відповідач повідомив про відсутність підстав для сплати такого внеску, зазначивши, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню не підлягають особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю II групи та отримують допомогу на догляд за нею. За відомостями про застраховану особу за формою ОК-5 від 03 червня 2025 року єдиний внесок за ОСОБА_1 за спірний період не нараховувався та не сплачувався. Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 02 липня 2025 року.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 11 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.

Наведена норма пов`язує обов`язок сплати внеску з двома альтернативними ознаками особи, за якою здійснюється догляд. Група інвалідності має значення лише для першої з них - догляду за особою з інвалідністю I групи. Для другої ознаки вирішальними є досягнення особою пенсійного віку та висновок закладу охорони здоров`я про потребу в постійному сторонньому догляді, а сама по собі наявність у такої особи інвалідності II групи внаслідок психічного розладу застосування норми не виключає. Отримання ж позивачем щомісячної грошової допомоги за постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2000 року № 1192 є не перешкодою, а прямо передбаченою законом умовою виникнення в органу соціального захисту населення обов`язку сплачувати за нього єдиний внесок. А отже, позиція відповідача, викладена в листах від 16 травня 2025 року, від 26 травня 2025 року та від 16 червня 2025 року, ґрунтується на тлумаченні, якого закон не містить.

Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема щодо непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства. Нарахування та сплата єдиного внеску за таких осіб здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення в порядку, визначеному Порядком нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року № 178.

За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Таким чином, обов`язок нараховувати та сплачувати за ОСОБА_1 єдиний внесок покладено законом на відповідача як на орган соціального захисту населення, і цей обов`язок існував протягом усього періоду здійснення ОСОБА_1 догляду, тобто з 01 вересня 2014 року.

Та обставина, що до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення правових норм, що врегульовують питання визначення категорій осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню" від 19 квітня 2016 року № 1109-VIII відповідні норми вживали термін "престарілим, який", висновку колегії суддів не змінює. Названий Закон прийнято саме з метою усунення неоднозначного тлумачення норм, які встановлюють критерії визначення категорій осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, тобто він уточнив чинне регулювання, а не запровадив нову категорію застрахованих осіб. Термін "престаріла особа" законодавчого визначення не мав, а за наявності кількох можливих тлумачень застосуванню підлягає підхід, найбільш сприятливий для особи. Крім того, і попередня, і чинна редакції норми пов`язують обов`язок сплати внеску з альтернативною ознакою - потребою в постійному сторонньому догляді за висновком медичного закладу або досягненням 80-річного віку. ОСОБА_1 , 1945 року народження, станом на 01 вересня 2014 року досягла 69 років і за висновком закладу охорони здоров`я потребувала постійного стороннього догляду, тобто перша з альтернативних ознак була наявна з першого дня спірного періоду. А отже, довід апеляційної скарги про тотожність понять "престаріла особа" і "особа похилого віку" знайшов підтвердження.

Вирішуючи питання про додержання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 123 цього Кодексу, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначив: "Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду".

Залишаючи частину позовних вимог без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, розмір якого відомий особі, яка його отримує, а тому з дня отримання виплати особа повинна була дізнатися про порушення свого права (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а). З огляду на це суд визнав пропущеним строк звернення за період, що передує шести місяцям до дати подання позову.

Проте колегія суддів вважає такий висновок помилковим, оскільки наведена правова позиція до спірних правовідносин застосована бути не може.

Предметом цього спору є не пенсійна чи інша виплата, яку позивач особисто отримує, а єдиний внесок, який за позивача зобов`язаний нараховувати та сплачувати відповідач до Пенсійного фонду України для формування страхового стажу позивача. Цей внесок позивачу не виплачується, його розмір у жодному документі, що надходить позивачу, не відображається, а відомості про нарахування та сплату внеску містяться виключно в системі персоніфікованого обліку, у відомостях про застраховану особу за формою ОК-5. А отже, обґрунтування початку перебігу строку звернення обізнаністю особи з розміром виплати, яку вона отримує, до правовідносин зі сплати єдиного внеску незастосовне: на відміну від отримувача пенсії, особа, за яку має сплачуватися єдиний внесок, не має об`єктивної можливості дізнатися про його несплату із самого лише факту отримання нею допомоги на догляд.

Таким чином, момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про несплату за нього єдиного внеску, пов`язується не з отриманням допомоги, а з отриманням ним відомостей про стан такої сплати. Матеріалами справи підтверджено, що про порушення свого права позивач дізнався після звернення до органу Пенсійного фонду України та отримання листів-відповідей відповідача від 16 травня 2025 року № 912/01-07, від 26 травня 2025 року № 938/01-07 і від 16 червня 2025 року № К-35/01-02, якими у сплаті єдиного внеску було відмовлено. Колегія суддів враховує також, що позивач протягом усього спірного періоду здійснював постійний догляд за особою, яка за станом здоров`я не здатна до самообслуговування, що об`єктивно обмежувало його можливості з`ясовувати стан персоніфікованого обліку. Із позовом до суду позивач звернувся 02 липня 2025 року, тобто в межах шестимісячного строку з дня, коли він дізнався про порушення свого права.

Колегія суддів також враховує, що бездіяльність відповідача має триваючий характер: обов`язок нараховувати та сплачувати за позивача єдиний внесок існував протягом усього періоду здійснення догляду і не був виконаний відповідачем.

У постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 990/29/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила: "бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим", а також: "протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває".

А отже, позивач довів, що не міг дізнатися про порушення свого права раніше, і строк звернення до адміністративного суду за захистом права за весь період, починаючи з 01 вересня 2014 року, ним не пропущено. За таких обставин підстав для застосування частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та залишення частини позовних вимог без розгляду у суду першої інстанції не було.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач правомірності невиконання протягом спірного періоду обов`язку нараховувати та сплачувати за позивача єдиний внесок не довів.

Крім того, відсутність відомостей про сплату страхових внесків не може позбавляти особу відповідних прав, оскільки виконання обов`язку зі сплати внесків покладено не на застраховану особу, а на страхувальника, і неналежне виконання останнім свого обов`язку не може мати наслідком звуження обсягу прав застрахованої особи. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17 та від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити за нього єдиний внесок за період з 01 вересня 2014 року по 06 січня 2025 року підлягали задоволенню нарівні з рештою заявлених вимог, а рішення суду першої інстанції в частині залишення цих вимог без розгляду є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 01 вересня 2014 року по 06 січня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог; в іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасуванню чи зміні не підлягає.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року в частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Управління соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 вересня 2014 року по 06 січня 2025 року - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка здійснювала догляд за особою, яка досягла пенсійного віку та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, за період з 01 вересня 2014 року по 06 січня 2025 року.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)