Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №580/6713/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/6713/25 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Ключкович В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Головного управління ДПС у Черкаській області та ОСОБА_1 на рішення на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним і скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області, у якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 квітня 2025 року № 0032581-2410-2313-UA71040070000034468, яким йому визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 7 742,55 грн, та стягнути на його користь 25 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року позов задоволено частково: податкове повідомлення-рішення від 16 квітня 2025 року № 0032581-2410-2313-UA71040070000034468 визнано протиправним і скасовано; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що належний позивачу матеріальний склад площею 363,5 кв.м віднесений до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271), в оренду, лізинг чи позичку не передається, а тому не є об`єктом оподаткування спірним податком; у стягненні моральної шкоди суд відмовив з огляду на недоведеність факту її заподіяння та розміру.

Не погодившись із рішенням, Головне управління ДПС у Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині задоволення позову та ухвалити нове - про відмову в позові повністю.

На обґрунтування скарги апелянт послався на те, що позивач з 22 квітня 2021 року не є фізичною особою-підприємцем, а тому не належить до сільськогосподарських товаровиробників у розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та під дію підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не підпадає; позивач не надав доказів безпосереднього використання об`єкта у сільськогосподарській діяльності саме за 2024 рік, не реалізовував продукцію, не подавав податкову звітність і не сплачував податки за цей період; судові рішення, на які посилається позивач, стосуються інших податкових (звітних) періодів; суд першої інстанції дійшов взаємовиключних висновків, оскільки, з одного боку, вказав на відсутність доказів статусу товаровиробника, а з іншого - задовольнив позов.

ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу - в частині відмови у стягненні моральної шкоди, в якій просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове про задоволення цієї вимоги.

На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що упродовж чотирьох років Головне управління ДПС безпідставно нараховувало йому податок на той самий об`єкт, рішення про що щоразу визнавалися протиправними; систематичне позбавлення пільги він розцінює як дискримінацію за майновою ознакою щодо особи похилого віку; складання позовних заяв спричинило погіршення зору та головні болі, а сама ситуація - стан невизначеності та стресу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС, у якому проти доводів скарги заперечив, зазначивши, що вони тотожні запереченням, наданим у суді першої інстанції, та спростовані судовими рішеннями, ухваленими у спорах щодо того самого об`єкта нерухомості.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, дійшла таких висновків.

Відносини з оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, регулює стаття 266 Податкового кодексу України. Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 цієї статті платниками податку є фізичні та юридичні особи - власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Звільнення об`єкта від оподаткування за цією нормою настає за сукупності двох умов: власник є сільськогосподарським товаровиробником, а сам об`єкт віднесений до класу 1271 і не передається власником в оренду, лізинг чи позичку. У постанові від 15 травня 2026 року у справі № 160/32965/24 Верховний Суд зазначив: "умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку". А отже, після 1 січня 2019 року безпосереднє використання об`єкта у сільськогосподарській діяльності випливає із самого класу будівлі, а окремого доведення фактичного використання за кожний конкретний рік не вимагається.

Доводи апелянта про те, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником через припинення 22 квітня 2021 року підприємницької діяльності, є безпідставними. У зазначеній постанові від 15 травня 2026 року у справі № 160/32965/24 Верховний Суд звернув увагу, що визначення "сільськогосподарський товаровиробник", закріплене у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, має чітко обмежену сферу застосування - глава 1 розділу XIV "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", тоді як для податку на нерухоме майно субсидіарно застосовуються норми інших законів, зокрема статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" та статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис". Верховний Суд сформулював висновок: "належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець)". Таким чином, відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця сама по собі не позбавляє його права на пільгу.

За статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробниками сільськогосподарської продукції є, зокрема, фізичні особи (домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю та мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 4 березня 2021 року у справі № 500/2782/18, відтвореній у постанові від 29 грудня 2025 року у справі № 260/1487/24: будівлі сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу ДК 018-2000, що належать фізичним особам, які займаються сільськогосподарською діяльністю та мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування за підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач веде особисте селянське господарство та утримує пасіку в кількості 15 бджолосімей, що засвідчено довідкою від 6 червня 2025 року № 03-07/453 і ветеринарно-санітарним паспортом пасіки; у його користуванні перебуває земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,7155 га. Бджільництво є виробництвом продукції тваринництва, а отже, позивач - фізична особа, яка займається сільськогосподарською діяльністю і має у володінні та користуванні як землі сільськогосподарського призначення, так і сільськогосподарських тварин. Отже, позивач є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Належний позивачу на праві власності матеріальний склад площею 363,5 кв.м віднесений до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271), що підтверджено листом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 3 травня 2023 року № 5831/30/10-23 та відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і відповідач не спростував. Доказів передання цього об`єкта в оренду, лізинг чи позичку матеріали справи не містять. А отже, обидві умови звільнення за підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України виконано, і спірний об`єкт не є об`єктом оподаткування.

Доводи апелянта про неподання позивачем податкової звітності, несплату податків та відсутність доказів реалізації меду за 2024 рік висновку про наявність пільги не спростовують. Право на пільгу за підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України Верховний Суд у постанові від 15 травня 2026 року у справі № 160/32965/24 пов`язав із самим фактом провадження особою сільськогосподарської діяльності незалежно від подальшої долі виробленої продукції - її використання у власному господарстві або реалізації. Дохід від продажу власної продукції тваринництва, до якої належить мед, не оподатковується, якщо його сума за рік не перевищує 50 розмірів мінімальної заробітної плати (підпункт 165.1.24 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України), а тому неподання податкової звітності за таких обставин про відсутність у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника не свідчить. Крім того, обов`язок доведення правомірності оскарженого рішення в адміністративній справі покладається на суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України), а належних доказів того, що спірний об`єкт є об`єктом оподаткування, відповідач не надав.

Доводи апелянта про те, що судові рішення, на які посилається позивач, стосуються інших податкових (звітних) періодів, на правильність висновку суду першої інстанції не впливають, оскільки право на пільгу за 2024 рік ґрунтується на наведених нормах Податкового кодексу України та висновках Верховного Суду, а не на цих рішеннях.

Довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов взаємовиключних висновків, підставою для скасування рішення не є. Скасовуючи податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив із віднесення спірного об`єкта до класу будівель сільськогосподарського призначення (код 1271) та відсутності передання його в оренду, лізинг чи позичку - обставин, які відповідач не спростував. Наведене ж у мотивувальній частині застереження щодо недоведеності статусу позивача як сільськогосподарського товаровиробника суперечить самому висновку суду про задоволення позову і не є тією підставою, на якій ґрунтується рішення. На правильність вирішення спору по суті це застереження не впливає, оскільки, як установлено вище, позивач є сільськогосподарським товаровиробником, а спірний об`єкт оподаткуванню не підлягає. Відповідно до частини другої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Черкаській області задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення є правильним.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на відмову у стягненні моральної шкоди колегія суддів зазначає таке.

За статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї; розмір грошового відшкодування визначається залежно від характеру правопорушення, глибини страждань та з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Підставою для відшкодування моральної шкоди є сукупність умов: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням та вина заподіювача.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 Верховний Суд зазначив, що не всі негативні емоції, які виникають у зв`язку з діями суб`єкта владних повноважень, досягають рівня страждання або приниження, що заподіюють моральну шкоду, а оцінка цього рівня залежить від мотивів протиправних дій, їх інтенсивності, тривалості, повторюваності, фізичних або психологічних наслідків та, у деяких випадках, віку і стану здоров`я потерпілого.

У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 Верховний Суд зазначив, що позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. Хоча у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, тягар спростування факту її заподіяння та неадекватності визначеного позивачем розміру покладається на відповідача, це не звільняє позивача від обов`язку довести, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, та підтвердити причинний зв`язок між ними і протиправним рішенням. За недоведеності цих елементів Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2023 року у справі № 120/3823/19-а у стягненні моральної шкоди відмовив.

Позивач належними та допустимими доказами не підтвердив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, та не довів причинного зв`язку між заявленими душевними переживаннями і саме оскарженим податковим повідомленням-рішенням. Надана довідка медико-соціальної експертної комісії засвідчує групу інвалідності позивача, а не заподіяння йому шкоди оскарженим рішенням. Загальне посилання на систематичність прийняття податкових повідомлень-рішень щодо того самого об`єкта факту заподіяння моральної шкоди саме спірним рішенням не доводить, а заявлений розмір відшкодування - 25 000 грн - позивач не обґрунтував. Не знайшов підтвердження і довід про дискримінацію за майновою ознакою щодо особи похилого віку: оскаржене податкове повідомлення-рішення прийнято за загальними правилами статті 266 Податкового кодексу України, які застосовуються до всіх власників нежитлової нерухомості незалежно від віку та майнового стану, а помилковість визначення податкового зобов`язання сама по собі про дискримінаційне ставлення до позивача не свідчить.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, а апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

За наведеного рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни немає, а обидві апеляційні скарги належить залишити без задоволення. Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)