Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 14 вересня 2026 р.
Справа: №640/39436/21
Суддя: Парінов Андрій Борисович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/39436/21 Суддя (судді) першої інстанції: Врона Олена Віталіївна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Кравченко Є.Д.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Пенсійного фонду України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі поданих документів та зобов`язати Пенсійний фонд України здійснити перерахунок його пенсії з урахуванням довідки № 149 від 21.04.2020 про заробітну плату, довідок № 337, № 338 та № 339 від 21.04.2021, з дня настання права на пенсію, з урахуванням виплачених сум та з виплатою різниці між фактично отриманою і перерахованою пенсією.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Пенсійного фонду України щодо покладених на нього Положенням про Пенсійний фонд України завдань з координації і контролю роботи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та скерування документів ОСОБА_1 для розгляду до належного територіального органу – Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві; Пенсійний фонд України зобов`язано направити заяву ОСОБА_1 від 21.07.2021 разом із зазначеними довідками до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для проведення перерахунку і виплати пенсії; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Пенсійний фонд України подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади не наділений повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій, оскільки такі функції належать до компетенції територіальних органів, які є окремими юридичними особами публічного права та мають власну компетенцію. Зазначає, що листи Пенсійного фонду України, надіслані у відповідь на звернення громадянина, не є управлінськими рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказує на невідповідність резолютивної частини рішення його мотивувальній частині, оскільки, визнавши протиправними дії щодо ненаправлення документів «для розгляду», суд водночас зобов`язав направити їх «для проведення перерахунку і виплати», чим, на думку апелянта, вирішив питання про права та обов`язки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке не було залучене до участі у справі, та втрутився у його дискреційні повноваження. Крім того, апелянт посилається на незастосування судом положень частин третьої та четвертої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України щодо залучення належного відповідача та зазначає, що позивач не звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії, у зв`язку з чим зобов`язання направити документи саме «для перерахунку і виплати» є передчасним.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Колегія суддів встановила такі обставини. ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою (довідка від 27.04.2015 № 3006-8287) із зареєстрованим місцем проживання в м. Макіївка Донецької області та фактичним проживанням у м. Києві.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.07.2020 у справі № 640/24482/19 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов`язано зарахувати позивачу до пільгового стажу періоди роботи з 18.01.1988 по 04.06.1989 та з 12.08.1991 по 11.11.1993 і призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах.
При призначенні пенсії Головне управління не врахувало довідку про заробітну плату за ці періоди № 149 від 21.04.2020, а також довідки № 337, № 338 та № 339 від 21.04.2021, видані філією підприємства, розташованою на тимчасово окупованій території.
21.07.2021 позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про врахування цих довідок для обчислення розміру пенсії.
Листом від 18.08.2021 № 24628-23609/Л-03/8-2800/21 Пенсійний фонд України повідомив, що документи, видані на тимчасово окупованій території, є недійсними і не можуть бути враховані, чим фактично відмовив у врахуванні поданих довідок.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції застосував так звані "намібійські винятки" – підходи Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, сприйняті у практиці Верховного Суду (зокрема у постанові від 31.10.2019 у справі № 711/10426/16-а), – і дійшов висновку, що документи, видані закладами на тимчасово окупованій території, підлягають врахуванню як докази, оскільки відмова у їх визнанні призвела б до обмеження гарантованого позивачу права на пенсійне забезпечення за роботу зі шкідливими умовами праці. Цей висновок ґрунтується на статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у системному зв`язку зі статтями 22, 46 Конституції України, є правильним та апелянтом по суті не оспорюється.
Водночас колегія суддів погоджується з доводом апелянта про те, що Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, не наділений повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії. Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, та Положенням про головні управління Пенсійного фонду України, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, призначення (перерахунок) і виплату пенсій здійснюють саме головні управління, які є окремими юридичними особами публічного права з власною компетенцією. У постанові від 18.05.2022 у справі № 640/19528/19 Верховний Суд зазначив, що Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади не наділений повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії.
З огляду на це зобов`язання Пенсійного фонду України направити документи до Головного управління саме "для проведення перерахунку і виплати пенсії … з урахуванням висновків суду" є помилковим. По-перше, воно не узгоджується з визнаним судом порушенням, яке полягає у ненаправленні документів для розгляду, а не у відмові провести перерахунок. По-друге, перерахунок і виплата пенсії належать до дискреційних повноважень Головного управління, яке не залучено до участі у справі; визначивши в резолютивній частині, що документи направляються саме для перерахунку і виплати та з урахуванням висновків суду, суд першої інстанції наперед вирішив результат розгляду заяви органом, який його не здійснював, і фактично втрутився в дискрецію цього органу. Суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень і визначати результат розгляду там, де відповідний орган рішення по суті не ухвалював та має дискрецію (частина четверта статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України). А отже, абзац третій резолютивної частини рішення підлягає зміні.
Разом з тим вимога апелянта про відмову в позові повністю задоволенню не підлягає. Звернення позивача від 21.07.2021 Пенсійний фонд України розглянув у порядку Закону України "Про звернення громадян", про що свідчить і посилання самого відповідача на статтю 8 цього Закону. Відповідно до статті 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не належать до повноважень органу, до якого воно надійшло, таке звернення в строк не більше п`яти днів пересилається за належністю відповідному органу, про що повідомляється громадянину. Перерахунок пенсії належить до повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, на обліку якого перебуває позивач, а не Пенсійного фонду України. Замість того щоб переслати заяву позивача за належністю до Головного управління, Пенсійний фонд України надав відповідь по суті й у врахуванні документів відмовив. Така бездіяльність щодо непересилання заяви за належністю є протиправною, тому висновок суду першої інстанції про протиправність дій відповідача та про необхідність направлення заяви позивача до належного територіального органу є правильним. Не спростовує наведеного й довід апелянта про те, що листи Пенсійного фонду України є лише відповіддю на звернення громадянина і не є управлінським рішенням суб`єкта владних повноважень: предметом судового контролю в цій справі є не лист від 18.08.2021 № 24628-23609/Л-03/8-2800/21 як акт індивідуальної дії, а протиправна бездіяльність відповідача, який замість пересилання заяви за належністю розглянув її по суті поза межами власної компетенції, а тому правова природа самого листа для вирішення спору визначального значення не має.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (статті 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України), а такий захист може здійснюватися й у спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав (пункт 10 частини другої статті 245, частина друга статті 9 цього Кодексу).
Належним способом захисту в цій справі є зобов`язання Пенсійного фонду України направити заяву позивача з доданими довідками до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для розгляду по суті; за результатами такого розгляду Головне управління в межах своєї компетенції ухвалить відповідне рішення, а в разі незгоди з ним позивач не позбавлений права на судовий захист. Незалучення Головного управління до участі у справі такому захисту не перешкоджає і підставою для відмови в позові не є, оскільки обов`язок переслати заяву за належністю покладено саме на Пенсійний фонд України, а компетенція та дискреція Головного управління при цьому зберігаються. З цих же мотивів безпідставним є й довід апелянта про незастосування судом першої інстанції частин третьої та четвертої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України: належним відповідачем за вимогою про пересилання заяви за належністю є саме Пенсійний фонд України, на який такий обов`язок покладено законом, а тому підстав для заміни неналежного відповідача або залучення другого відповідача суд не мав.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з частково неправильним застосуванням норм права в частині обраного способу захисту.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з частиною другою цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За частиною четвертою цієї статті зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відтак, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення абзацу третього його резолютивної частини в новій редакції; в іншій частині рішення є законним та обґрунтованим і залишається без змін, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 245, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Пенсійного фонду України – задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року – змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції:
"Зобов`язати Пенсійний фонд України направити заяву ОСОБА_1 від 21.07.2021 разом з довідкою № 149 від 21.04.2020 про заробітну плату, яка враховується при обчисленні розміру пенсії у період з 18.01.1988 по 04.06.1989 та з 12.08.1991 по 11.11.1993, довідкою № 338 від 21.04.2021, довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідного запису в ній № 337 від 21.04.2021, довідкою № 339 від 21.04.2021 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для розгляду по суті в установленому законодавством порядку."
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
Є.Д. Кравченко
(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)
Оригінал: reyestr.court.gov.ua