Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/38150/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/38150/21 Суддя (судді) першої інстанції: Сластьон Анна Олегівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо непроведення з ним повного розрахунку при звільненні; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2021 по 29.11.2021 з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення 08.02.2019, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 09.02.2019 по 29.11.2021.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2021 до 29.11.2021 у сумі 80 000,00 грн; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за період з 09.02.2019 до 29.11.2021 у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обчислив повний розмір середнього заробітку за 159 днів затримки у сумі 110 565,52 грн і зменшив його до 80 000,00 грн, урахувавши, що вимоги щодо індексації позивач ініціював лише у березні 2021 року, що опосередковано вплинуло на збільшення періоду нарахування середнього заробітку, та що відповідач в умовах війни виконує критично важливі функції із забезпечення обороноздатності держави.

Не погодившись із цим рішенням, Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на: неправильне застосування статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, оскільки підставами відповідальності за цією нормою є нарахування належних працівникові сум, відсутність спору про їх розмір і невиплата в день звільнення, тоді як розрахунок 2019 року позивач не оскаржував і до суду звернувся лише через два роки, щомісяця ознайомлюючись протягом 2016-2018 років під особистий підпис із розрахунковими відомостями; незастосовність статті 117 Кодексу законів про працю України у випадку, коли спірним є не розмір виплати, а саме право особи на неї, тоді як право позивача на індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січня 2008 року визнано судом у справі № 640/6104/21; незастосовність статті 117 Кодексу законів про працю України до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення, з посиланням на постанови Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 807/1502/15, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, від 18.11.2019 у справі № 0940/1532/18, від 04.12.2019 у справі № 825/742/16, від 28.01.2020 у справі № 822/2663/15 та на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України"; непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, оскільки військова служба є державною службою особливого характеру, а грошове забезпечення не тотожне заробітній платі; наявність протилежної судової практики, а саме рішень Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.01.2022 у справі № 380/5811/21, Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2022 у справі № 640/29759/21 та Одеського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі № 640/32862/20, і порушення принципу правової визначеності; протиправність зобов`язання нарахувати компенсацію втрати частини доходів, оскільки підстави донарахування індексації визначено іншим судовим рішенням, а протилежна практика є наслідком недосконалості законодавчої бази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 1994 року. Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 25.01.2019 № 29 його звільнено у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а наказом від 08.02.2019 № 34 виключено зі списків особового складу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2021 у справі № 640/6104/21 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із врахуванням базового місяця січня 2008 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2021 у справі № 640/18588/21 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2019 по 23.06.2021.

30.11.2021 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 82 370,85 грн на виконання рішення у справі № 640/6104/21, що відповідач не заперечує. Саме ця дата є датою остаточного розрахунку відповідача з позивачем. Отже, затримка виплати належної позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення тривала з 24.06.2021, тобто з наступного дня після періоду, охопленого рішенням у справі № 640/18588/21, до 29.11.2021, що становить 159 днів. За наявним у справі розрахунком середньоденний заробіток позивача становить 695,38 грн (грошове забезпечення за грудень 2018 року - 17 061,70 грн та за січень 2019 року - 26 051,61 грн, поділені на 62 дні); повний розмір середнього заробітку за 159 днів затримки суд першої інстанції обчислив у сумі 110 565,52 грн і зменшив його до 80 000,00 грн. Ані розрахунок середньоденного заробітку, ані кількість днів затримки апелянт не оспорює.

Оцінюючи довід апелянта про непоширення норм трудового законодавства на військовослужбовців, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Пунктом 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Таким чином, спеціальне законодавство встановлює обов`язок повного розрахунку з військовослужбовцем на день виключення зі списків особового складу, проте не встановлює відповідальності за порушення цього обов`язку.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 320/4309/21 Верховний Суд зазначив: "Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не установлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то до спірних правовідносин слід застосовувати положення статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. З огляду на викладене, безпідставними є доводи відповідача про нерозповсюдження положень статей 116-117 КЗпП України на спірні правовідносини". Тотожний підхід викладено у постанові від 29 травня 2026 року у справі № 280/758/24: "Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України".

А отже, довід апелянта про непоширення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на військовослужбовців суперечить усталеній практиці Верховного Суду і відхиляється.

Інші доводи апелянта, а саме про незастосовність статті 117 Кодексу законів про працю України у спорі про саме право на виплату та про її незастосовність до правовідносин з виконання судового рішення, ґрунтуються на одному припущенні: якщо належна при звільненні сума виплачена на виконання судового рішення, ухваленого через два роки після звільнення, відповідальність за цією статтею не настає. Це припущення прямо суперечить частині другій статті 117 Кодексу законів про працю України, яка регулює саме випадок спору про належні звільненому працівникові суми і пов`язує обов`язок сплатити відшкодування з вирішенням такого спору на користь працівника. У постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 320/4309/21 Верховний Суд зазначив: "Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення".

Зазначену постанову ухвалено за касаційною скаргою Міністерства оборони України, яка містила ті самі посилання на постанови Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17 та від 18.11.2019 у справі № 0940/1532/18, на які посилається апелянт у цій справі, і Верховний Суд визнав правильним стягнення середнього заробітку за весь період затримки з 27.12.2017 по 02.04.2021, тобто і за час після ухвалення 27.05.2020 судового рішення, яким було донараховано належну при звільненні суму. Так само у постанові від 30 січня 2025 року у справі № 320/26833/23, ухваленій у спорі про несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, здійснену на виконання судових рішень, Верховний Суд зазначив: "на виконання рішень Київського окружного адміністративного суду у справах № 320/12640/21, № 320/12995/21 відповідачем було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки … та індексацію грошового забезпечення … у зв`язку із чим останній має право на застосування статті 117 КЗпП України у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку".

До того ж кошти в сумі 82 370,85 грн виплачено позивачу 30.11.2021 добровільно, до завершення апеляційного перегляду справи № 640/6104/21, тобто поза процедурою примусового виконання судового рішення, на яку апелянт посилається як на підставу незастосування статті 117 Кодексу законів про працю України. Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Довід апелянта про те, що позивач протягом 2016-2018 років щомісяця ознайомлювався з розрахунковими відомостями і не оскаржував нарахувань, а вимоги щодо індексації заявив лише у березні 2021 року, є обґрунтованим по суті, проте суд першої інстанції його вже врахував. У постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 320/4309/21 Верховний Суд, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зазначив, що, зменшуючи розмір відшкодування, необхідно ураховувати "розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум … період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум … ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника … інші обставини справи".

Суд першої інстанції встановив, що, звертаючись до суду у вересні 2019 року, позивач заявив вимоги виключно щодо компенсації за додаткову відпустку учасника бойових дій, а вимоги щодо індексації ініціював лише у березні 2021 року, і така поведінка опосередковано вплинула на збільшення періоду нарахування середнього заробітку; зіставив суму виплаченої індексації 82 370,85 грн із повним розміром середнього заробітку 110 565,52 грн; урахував, що відповідач в умовах війни виконує критично важливі функції із забезпечення обороноздатності держави, і зменшив розмір відшкодування до 80 000,00 грн. Підстав для подальшого зменшення колегія суддів не встановила: період затримки становить 159 днів, тобто менший за шестимісячну межу, яку законодавець згодом закріпив у частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, а визначена судом сума не перевищує розміру фактичної заборгованості перед позивачем. А отже, цей довід апеляційної скарги реалізовано в оскаржуваному рішенні і самостійною підставою для його скасування він не є.

Посилання апелянта на протилежну судову практику також не заслуговує на увагу. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 380/5811/21, Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/29759/21 та Одеського окружного адміністративного суду у справі № 640/32862/20 висновками в розумінні цієї норми не є. Крім того, право позивача на індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року встановлене рішенням у справі № 640/6104/21, ухваленим між тими самими сторонами і виконаним відповідачем 30.11.2021.

Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, доводи апелянта про існування протилежної практики щодо самого права на індексацію спрямовані на перегляд обставин, встановлених судовим рішенням, що набрало законної сили, і відхиляються.

Щодо компенсації втрати частини доходів колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 цього Закону визначено, що під доходами у ньому слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші зазначені у цій статті виплати. Згідно зі статтею 4 Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Із наведених норм випливає, що право на компенсацію виникає за сукупності двох умов: порушення встановлених строків виплати нарахованого доходу і фактичної виплати заборгованості. Індексація грошового забезпечення прямо охоплюється статтею 2 Закону, а заборгованість перед позивачем погашено 30.11.2021. А отже, обидві умови настали, вимога позивача не є передчасною, і суд першої інстанції правильно зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити компенсацію. Довід апеляційної скарги в цій частині зведено до недосконалості законодавчої бази та до того, що підстави донарахування індексації визначено іншим судовим рішенням, проте жодна із цих обставин відповідача від обов`язку, встановленого статтею 1 Закону, не звільняє. У постанові від 29 травня 2026 року у справі № 280/758/24 Верховний Суд прямо вказав, що "у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати"".

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів проведення з позивачем повного розрахунку в день виключення зі списків особового складу або пізніше, ніж 30.11.2021, відповідач не надав, а сам факт затримки виплати індексації визнає.

Таким чином, суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, дав правильну правову оцінку спірним правовідносинам і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)