Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/22016/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/22016/20 Суддя (судді) першої інстанції: Коренев Андрій Олексійович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київдніпро» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Київдніпро" до Київської митниці: визнано протиправними та скасовано рішення Київської митниці Держмитслужби від 20 серпня 2020 року № UA100060/2020/000042/2 про коригування митної вартості товарів і картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100060/2020/00791.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що митний орган не зазначив, які саме складові митної вартості залишилися непідтвердженими і чому подані документи унеможливлюють їх обчислення; що відсутність витребуваних додаткових документів не впливає на правильність визначення вартості за основним методом, підтвердженої наданими документами; а застосувавши резервний метод, відповідач не навів порівняння характеристик оцінюваного товару з характеристиками товару, ціна якого взята за основу, чим порушив частину другу статті 55 Митного кодексу України.

Не погодившись із рішенням, Київська митниця подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове – про відмову в позові.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на поверхове дослідження судом першої інстанції обставин справи, нез`ясування всіх обставин, що мають значення для її вирішення, та невитребування необхідних доказів, чим, на його думку, порушено вимоги статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та не враховано практику Європейського суду з прав людини. Зазначає, що подані декларантом документи не містили всіх необхідних відомостей щодо числових значень складових митної вартості, а ненадання інвойсу від 07 липня 2020 року № 16 унеможливило підтвердження митної вартості за основним методом, передбаченим частиною другою статті 58 Митного кодексу України. Вказує на невідповідність номенклатури товарів, зазначеної у рахунку на передоплату, задекларованій, а також на ненадання декларантом витребуваних додаткових документів, що, з урахуванням висновків Верховного Суду у справах № 1440/2007/18, № 140/1713/19, № 804/148/16 та № 810/2463/17, могло бути підставою для визначення митної вартості за другорядним методом. Крім того, апелянт зазначає, що визначення митної вартості за резервним методом не передбачає обов`язкового порівняння з ідентичними чи подібними товарами, оскільки таке порівняння властиве другому та третьому методам, а детальна інформація про використані джерела та значення митної вартості надається декларанту за його окремим зверненням відповідно до частини четвертої статті 64 Митного кодексу України. Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не надав оцінки всім доводам, викладеним у відзиві на позов.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

Як встановив суд першої інстанції, 19 серпня 2020 року Товариство на підставі контракту від 27 січня 2020 року № 18 та специфікації до нього подало до митного оформлення електронну митну декларацію № UA100060/2020/388650, у якій заявило митну вартість текстильної продукції (тканина бавовняна та полотно холстопрошивне) у розмірі 505 769,40 грн за основним методом – за ціною договору.

На підтвердження заявленої вартості декларант подав контракт, специфікацію, додаткову угоду від 15 липня 2020 року № 1, рахунок-фактуру (інвойс) від 08 серпня 2020 року № 172, міжнародну товарно-транспортну накладну від 08 серпня 2020 року № 00000657, платіжне доручення в іноземній валюті від 09 липня 2020 року № 4, договір про надання послуг митного брокера, сертифікат про походження товару, копію митної декларації країни відправлення та висновок Державного підприємства "Укрпромзовнішекспертиза" від 13 серпня 2020 року № 1735 про вартісні характеристики товару, а на вимогу митного органу додатково – рахунок на передоплату від 07 липня 2020 року № 16.

За результатами контролю Київська митниця 20 серпня 2020 року прийняла рішення № UA100060/2020/000042/2, яким визначила митну вартість товару за резервним методом (стаття 64 Митного кодексу України) на підставі цінової інформації двох митних декларацій – від 17 серпня 2020 року № UА807170/2020/41419 (4,51 долара США за кілограм) та від 02 травня 2019 року № UА125110/2019/407912 (4,58 долара США за кілограм), – та оформила картку відмови № UA100060/2020/00791. Підставою коригування митний орган зазначив дві розбіжності: по-перше, за пунктом 4 додаткової угоди від 15 липня 2020 року № 1 умовами оплати визначено 70 відсотків передоплати, при цьому у платіжному дорученні від 09 липня 2020 року № 4 містилося посилання на інвойс від 07 липня 2020 року № 16, який під час митного оформлення не подавався; по-друге, у наданому декларантом рахунку на передоплату від 07 липня 2020 року № 16 номенклатура товарів (рушники махрові та полотно холстопрошивне) не відповідала номенклатурі товарів, що декларувалися (тканина бавовняна та полотно холстопрошивне).

Переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Митною вартістю товарів є вартість, що базується на ціні, фактично сплаченій або такій, що підлягає сплаті за ці товари (статті 49, 50 Митного кодексу України); декларант визначає митну вартість самостійно і подає документи, перелік яких наведено в частині другій статті 53 цього Кодексу, тоді як вимагати інші документи заборонено (частина п`ята статті 53).

Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України додаткові документи витребовуються лише тоді, коли подані документи містять розбіжності, що впливають на правильність визначення митної вартості, мають ознаки підробки або не містять усіх відомостей про числові значення її складових.

Обґрунтований сумнів є імперативною умовою витребування, а митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, що його викликали, та вказати, надання яких саме документів цей сумнів усуне.

Доводи апелянта про ненадання інвойсу від 07 липня 2020 року № 16 колегія суддів відхиляє. Цей інвойс становив рахунок під передоплату, тоді як фактичну поставку оформлено інвойсом від 08 серпня 2020 року № 172, поданим до митного оформлення; на дату поставки сторони уклали додаткову угоду від 15 липня 2020 року № 1, унаслідок чого рахунок-проформа від 07 липня 2020 року втратив значення розрахункового документа поставки. Порядок і строки оплати за своєю природою не належать до числових значень складових митної вартості. У постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 300/784/24 Верховний Суд зазначив: "Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються". У постанові від 08 травня 2025 року у справі № 380/25301/23 Верховний Суд наголосив, що фактична оплата за поставлений товар, спосіб її здійснення та часові рамки (передоплата, післяплата, відстрочка) на ціну товару, передбачену контрактом, не впливають. А отже, посилання на інвойс-проформу в платіжному дорученні не породжує розбіжності, яка впливала б на митну вартість, заявлену за ціною договору і підтверджену контрактом, специфікацією, інвойсом № 172 та висновком експертизи № 1735.

Не може бути підставою для коригування і невідповідність номенклатури в рахунку на передоплату. Цей рахунок є документом авансового платежу, а не документом фактичної поставки; вартість задекларованого товару підтверджено самостійними документами – інвойсом № 172, специфікацією та висновком Державного підприємства "Укрпромзовнішекспертиза" № 1735, – зміст яких митний орган не спростував. Відповідач не зазначив, яким чином ця розбіжність впливає на числове значення митної вартості саме оцінюваного товару, тоді як за частиною третьою статті 53 Митного кодексу України значення мають лише розбіжності, що впливають на правильність її визначення. Таким чином, наведені митним органом обставини не позбавляли його можливості визначити митну вартість за основним методом. Не є самостійною підставою для коригування і ненадання декларантом витребуваних додаткових документів, на яке посилається апелянт. Обов`язок надати додаткові документи виникає лише за наявності обґрунтованого сумніву, викликаного розбіжностями, що впливають на правильність визначення митної вартості, ознаками підробки або відсутністю відомостей про числові значення її складових; за відсутності таких обставин ненадання додаткових документів саме по собі переходу до другорядного методу не виправдовує, а наведена апелянтом практика Верховного Суду стосується випадків, коли обґрунтований сумнів у митного органу дійсно виник.

Безпідставними є й доводи апеляції щодо застосування резервного методу. Те, що порівняння цін ідентичних і подібних (аналогічних) товарів властиве другому і третьому методам, не звільняє митний орган від обов`язку обґрунтувати коригування за резервним методом. Згідно з пунктом 2.1 глави 2 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, у разі визначення митної вартості за резервним методом у графі 33 рішення зазначаються докладна інформація та джерела, що використовувалися митним органом. Рішення про коригування є обґрунтованим у розумінні частини другої статті 55 Митного кодексу України лише тоді, коли містить не лише дату та номер митної декларації, взятої за основу, а й порівняння характеристик оцінюваного товару з характеристиками товару, ціна якого використана для коригування. Такого порівняння оскаржуване рішення не містить – митний орган обмежився посиланням на дві митні декларації та рівень вартості 4,51 і 4,58 долара США за кілограм, не пояснивши коригувань на обсяг партії, умови поставки та комерційні умови. Цей висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 640/29559/20, від 27 лютого 2025 року у справі № 300/784/24 та від 08 травня 2025 року у справі № 380/25301/23. А отже, визначення митної вартості за резервним методом здійснено з порушенням наведених вимог. Та обставина, що детальна інформація надається декларантові за його зверненням (частина четверта статті 64 Митного кодексу України), обов`язку митного органу належно мотивувати рішення не скасовує.

Доводи апелянта про неповне дослідження судом першої інстанції обставин справи та залишення без оцінки аргументів відзиву колегія суддів вважає необґрунтованими. Суд першої інстанції надав оцінку всім доводам, що мали значення для вирішення спору; обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати докладну відповідь на кожен аргумент, що відповідає висновку, викладеному в пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів. Посилання апелянта на те, що суд не витребував доказів у відповідача, не враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності рішення покладено на такого суб`єкта (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України), а тому саме митний орган мав довести наявність підстав для коригування. Цього відповідач не зробив.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та повному з`ясуванні обставин справи, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)