Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/21612/18 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/21612/18 Суддя (судді) першої інстанції: Куденков К.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СавВАТС`до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СавВАТС" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.09.2018 № 0046021409.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0046021409 від 05.09.2018.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що штрафну санкцію застосовано на підставі абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", який не підлягав застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки після прийняття Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ці правовідносини врегулював законодавчий орган.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове – про відмову в задоволенні позову повністю.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції порушено частину третю статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме не з`ясовано всі обставини, докази та твердження, надані контролюючим органом; що фактичну перевірку проведено з дотриманням вимог підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, статті 80, пункту 80.7 статті 80, пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України; що перевіркою доведено порушення позивачем пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме неоприбуткування готівкових коштів у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскального звітного чеку реєстратора розрахункових операцій, унаслідок чого податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що 14 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у Миколаївській області проведено фактичну перевірку складу-магазину філії № 1 "Металоцентр СавВАТС" Товариства з обмеженою відповідальністю "СавВАТС" за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 1-А, за результатами якої складено акт від 17.08.2018 № 0201/14/29/14/16305477.

Актом перевірки встановлено порушення пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, а саме неоприбуткування готівкових коштів у книзі обліку розрахункових операцій № 2658014523Р/14 за 21.05.2016 у сумі 19 696,81 грн та у книзі обліку розрахункових операцій № 2658014523Р/15 за 18.11.2016 у сумі 74 709,58 грн; загальна сума неоприбуткованої готівки склала 94 406,39 грн.

На підставі акта перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.09.2018 № 0046021409, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 472 031,95 грн на підставі абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".

Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності застосування до позивача штрафної санкції за неоприбуткування готівки, обчисленої за нормою Указу № 436/95.

Відповідно до пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункових книжок оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстраторів розрахункових операцій (даних розрахункових книжок).

Отже, порушення, поставлене позивачу за акт перевірки, стосується саме моделі оприбуткування готівки із застосуванням реєстратора розрахункових операцій, тобто обліку коштів у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків, а не касової дисципліни підприємства, що веде касову книгу.

Відповідно до абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" у разі порушення юридичними особами всіх форм власності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки – у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Питання застосовності зазначеної норми до правовідносин, що виникли після набрання чинності Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", вирішене на рівні Великої Палати Верховного Суду. У постанові від 20 травня 2020 року у справі № 1340/3510/18 Верховний Суд зазначив: "об`єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу № 436/95, так і того, що визначене пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", фактично полягає у одних і тих самих діях".

У цій же постанові Верховний Суд зазначив: "Оскільки шляхом прийняття Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися".

Наведений висновок Великої Палати Верховного Суду є усталеним і послідовно застосовується касаційним судом у справах з тотожною фабулою. У постанові від 23 березня 2026 року у справі № 826/14271/17, ухваленій за наслідками перегляду справи про застосування штрафу за несвоєчасний облік готівки у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскального звітного чеку, Верховний Суд зазначив: "абзац 3 статті 1 Указу № 436/95 не застосовується у правовідносинах, які виникли після набрання чинності Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"". До аналогічного висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 30 грудня 2025 року у справі № 820/1539/18.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у 2016 році, тобто після набрання чинності Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (06 липня 1995 року). А отже, абзац третій статті 1 Указу № 436/95, на підставі якого обчислено штраф за податковим повідомленням-рішенням від 05.09.2018 № 0046021409, застосуванню до цих правовідносин не підлягав.

Суд першої інстанції правильно встановив, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивача притягнуто до відповідальності із застосуванням фінансової санкції на підставі норми, яка припинила дію для відповідної категорії правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про протиправність цього рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи про порушення судом першої інстанції частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та про неповне з`ясування обставин справи є безпідставними. Обставина неоприбуткування готівки, на якій наполягає апелянт, судом першої інстанції під сумнів не ставилася; підставою для скасування податкового повідомлення-рішення стала не недоведеність порушення, а застосування контролюючим органом норми, що не підлягала застосуванню. Таким чином, повнота дослідження фактичних обставин щодо руху готівки на результат вирішення спору не впливає.

Доводи про дотримання порядку проведення фактичної перевірки, передбаченого підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, статтею 80, пунктом 80.7 статті 80 та пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, а також про доведеність порушення пункту 2.6 глави 2 Положення № 637, також не спростовують висновків суду першої інстанції. Навіть за умови правомірності призначення і проведення перевірки та доведеності самого факту несвоєчасного оприбуткування готівки, податкове повідомлення-рішення залишається протиправним, оскільки фінансову санкцію обчислено за нормою, яка на час виникнення спірних правовідносин не підлягала застосуванню. А отже, ці доводи не мають правового значення для перегляду рішення.

Колегія суддів окремо зазначає, що фактичну перевірку проведено посадовими особами Головного управління ДФС у Миколаївській області, а не Головного управління ДПС у м. Києві, що підтверджено актом фактичної перевірки та відзивом самого відповідача. Ця розбіжність самостійного значення для вирішення спору не має.

Жодного доводу, який би спростовував головний мотив рішення суду першої інстанції – незастосовність абзацу третього статті 1 Указу № 436/95, – апеляційна скарга не містить. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Належних доказів того, що фінансову санкцію застосовано на підставі норми, яка підлягала застосуванню, відповідач суду не надав.

Таким чином, суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, дав правильну правову оцінку спірним правовідносинам і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)