Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/17823/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/17823/22 Суддя (судді) першої інстанції: Чучко В.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо застосування з січня 2020 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, і зобов`язати відповідача перерахувати ці виплати з 1 січня 2020 року із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 16 листопада 2020 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, та зобов`язав відповідача здійснити перерахунок цих виплат із застосуванням зазначеної розрахункової величини і провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із рішенням у частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю. На обґрунтування скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином докази, які містяться в матеріалах справи, чим порушив статті 73-77 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України; що розрахунковою величиною для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням є прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальна заробітна плата, як це випливає з постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 240/1908/20; що примітки до додатків 1, 12, 13 і 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 мають інформаційний характер і не містять норм права; що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника Центру кадрового забезпечення Державної прикордонної служби України та перебував на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 29 жовтня 2020 року № 1057-ос його звільнено з військової служби за скороченням штатів, а наказом від 16 листопада 2020 року № 1109-ос виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16 листопада 2020 року.

Грошове забезпечення за 2020 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу та компенсацію за невикористані дні відпустки відповідач обчислив із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у розмірі 1762 гривні. Цю обставину відповідач не заперечує.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Розміри посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

Пункт 4 цієї постанови в первинній редакції встановлював, що такі оклади визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, за якою розрахунковою величиною став прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, тобто стала величина 1762 гривні.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, пункт 6 постанови № 103 визнано протиправним і скасовано. Скасування цього пункту відновило попередню редакцію пункту 4 постанови № 704, оскільки усунуло внесені ним зміни.

А отже, з 29 січня 2020 року для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням знову застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Станом на 1 січня 2020 року ця величина становила 2102 гривні згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Наведений висновок є усталеним у практиці Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2025 року у зразковій справі № 400/6254/24 зазначила: "оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року". Тих самих висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 21 січня 2026 року у справі № 200/8730/24 щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця та в постанові від 20 травня 2026 року у справі № 260/7001/24.

А отже, обчисливши грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року, відповідач застосував розрахункову величину, яка на той час уже не діяла, і тим самим занизив розмір належних позивачу виплат. Висновок суду першої інстанції про протиправність таких дій є правильним.

Довід апелянта про застосування постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 240/1908/20 висновків суду першої інстанції не спростовує. У цій справі Верховний Суд вирішував інше питання – чи є розрахунковою величиною для обчислення окладів прожитковий мінімум для працездатних осіб або мінімальна заробітна плата – і дійшов висновку, що такою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Спір у тій справі не стосувався того, на яку саме дату береться прожитковий мінімум. Таким чином, наведена апелянтом позиція не лише не суперечить рішенню суду першої інстанції, а навпаки його підтверджує, оскільки відсилає до тієї самої розрахункової величини – прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року.

Не спростовує рішення й довід апелянта про те, що примітки до додатків 1, 12, 13 і 14 постанови № 704 мають інформаційний характер і не містять норм права. Ці примітки лише роз`яснювали механізм обчислення окладів і дублювали формулу пункту 4 постанови № 704, а неузгодженість їх тексту з пунктом 4 Кабінет Міністрів України усунув постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038, виклавши примітки з прямим відсиланням до порядку, встановленого пунктом 4. Проте зміст приміток предмета спору не вирішує: спірним є не значення приміток і не застосування мінімальної заробітної плати, а те, станом на яку дату береться прожитковий мінімум. Незалежно від редакції приміток, розрахунковою величиною за чинною з 29 січня 2020 року редакцією пункту 4 постанови № 704 залишається прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. А отже, і цей довід висновків суду першої інстанції не спростовує.

Безпідставним є й довід про недослідження доказів. Ключова обставина у справі – обчислення відповідачем виплат за прожитковим мінімумом 2018 року – відповідачем не заперечується, а правова кваліфікація цих дій залежить не від обсягу доказів, а від застосування норм права. До того ж за частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності своїх дій покладається на відповідача. Відповідач правомірності застосування скасованої розрахункової величини не довів.

Колегія суддів враховує також, що спірні правовідносини щодо нарахування виплат за 2020 рік виникли до набрання чинності Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, яким частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України доповнено тримісячним строком звернення. До цих відносин застосовується редакція статті 233 цього Кодексу, чинна на час їх виникнення, що не обмежувала тримісячним строком звернення працівника за стягненням належних йому сум. Темпоральне застосування цієї норми підтверджено сталою практикою Верховного Суду. А отже, строк звернення до суду позивач не пропустив.

Таким чином, суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, дав правильну правову оцінку спірним правовідносинам і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)