Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/14874/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/14874/19 Суддя (судді) першої інстанції: Пасечнік О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Ключкович В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій про стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, у якому просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 16 117 грн та 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування вимог зазначала, що її звільнено зі служби цивільного захисту 29 травня 2019 року, проте належну їй одноразову грошову допомогу при звільненні перераховано на рахунок лише 18 червня 2019 року, чим порушено строк остаточного розрахунку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року позов задоволено частково: Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29 травня 2019 року по 18 червня 2019 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що спеціальне законодавство, яке регулює проходження служби цивільного захисту, не встановлює відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України як загальні; несвоєчасність виплати одноразової грошової допомоги свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував норми трудового законодавства до правовідносин щодо проходження служби цивільного захисту, які регулюються спеціальним законодавством, зокрема Кодексом цивільного захисту України та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593. Вказує, що суд безпідставно ототожнив одноразову грошову допомогу при звільненні із заробітною платою, оскільки така допомога є соціальною гарантією, не входить до структури грошового забезпечення та не є виплатою за виконану роботу, з якої обчислюється середній заробіток. Крім того, апелянт зазначає, що судом не встановлено вини Управління у затримці виплати, оскільки як бюджетна установа воно здійснює виплати через органи Державної казначейської служби України в межах відповідних бюджетних асигнувань, а затримка могла бути зумовлена об`єктивними обставинами казначейського обслуговування. Також вважає помилковим застосування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 805/4523/16-а, оскільки правовідносини щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не є тотожними правовідносинам щодо виплати заробітної плати.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 2 жовтня 2006 року перебувала на службі в органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Наказом Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 29 травня 2019 року № 275-к її звільнено зі служби цивільного захисту за станом здоров`я, з 29 травня 2019 року виключено зі списків особового складу. Цим же наказом передбачено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних років служби. Одноразову грошову допомогу перераховано на рахунок ОСОБА_1 18 червня 2019 року, що сторонами не заперечується.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення, колегія суддів виходить із такого.

Спірним у справі є питання відповідальності Управління за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме застосовність до цих правовідносин статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу регулюється Кодексом цивільного захисту України та прийнятими на його виконання підзаконними актами. Проте ці нормативно-правові акти не містять норм, які визначали б строк остаточного розрахунку при звільненні та відповідальність за його порушення. За таких умов до спірних правовідносин застосовуються загальні норми трудового законодавства.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на дату звільнення позивачки) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Довід апелянта про непоширення трудового законодавства на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту є безпідставним. У постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 440/1526/19 Верховний Суд зазначив, що нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати грошового забезпечення особам начальницького складу, у тому числі органів і підрозділів цивільного захисту, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки такого розрахунку, а тому необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 320/4309/21: спеціальне законодавство не встановлює ані дати остаточного розрахунку, ані відповідальності за його несвоєчасність, тому статті 116, 117 Кодексу законів про працю України застосовуються як загальні норми, а доводи про їх непоширення є безпідставними. А отже, суд першої інстанції правильно застосував статті 116, 117 названого Кодексу до спірних правовідносин.

Безпідставним є й довід про неможливість застосування статті 117 Кодексу законів про працю України через те, що одноразова грошова допомога не є заробітною платою.

За змістом статті 116 цього Кодексу в день звільнення виплаті підлягають усі суми, що належать працівникові, а не лише заробітна плата. У наведеній постанові у справі № 440/1526/19 Верховний Суд роз`яснив, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, і застосував це правило саме до одноразової грошової допомоги при звільненні. Одноразова грошова допомога, передбачена наказом про звільнення позивачки, є сумою, належною їй при звільненні, а тому її несвоєчасна виплата охоплюється відповідальністю за статтею 117 Кодексу законів про працю України. Таким чином, правова природа цієї допомоги не звільняє відповідача від обов`язку своєчасного проведення розрахунку.

Не заслуговує на увагу довід про відсутність вини Управління у затримці виплати. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Управління як суб`єкт владних повноважень не надало доказів того, що затримка виплати одноразової грошової допомоги була зумовлена конкретними об`єктивними обставинами, які не залежали від його волі. Саме лише посилання на бюджетний характер установи та казначейський порядок здійснення виплат таких обставин не підтверджує і не є достатнім для звільнення від відповідальності, оскільки організація своєчасного проведення розрахунку зі звільненим працівником належить до сфери відповідальності роботодавця. А отже, висновок суду першої інстанції про наявність протиправної бездіяльності відповідача є обґрунтованим.

Відхиляється й довід апелянта про невірне застосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 805/4523/16-а. Наведена правова позиція стосується саме відповідальності за несвоєчасність розрахунку при звільненні осіб, на яких поширюється спеціальне законодавство, і узгоджується з подальшою сталою практикою Верховного Суду у справах № 440/1526/19 та № 320/4309/21. Розбіжність у правовій природі одноразової грошової допомоги та заробітної плати, на яку посилається апелянт, не спростовує застосовності статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, а тому суд першої інстанції правильно врахував зазначену практику.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечення самої підстави відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок і не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність у позивачки права на середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, дав правильну правову оцінку спірним правовідносинам і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій – залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)