Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/8948/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/8948/21 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" звернулось до суду з позовом до Київської митниці, в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA100380/2020/010017/1 від 07 жовтня 2020 року та № UA100380/2020/000018/1 від 09 жовтня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що декларант надав митному органу всі необхідні документи для визначення митної вартості товарів за основним методом (за ціною договору), а відповідач безпідставно застосував резервний метод визначення митної вартості без наявності для цього передбачених законом підстав.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № UA100380/2020/010017/1 від 07 жовтня 2020 року та № UA100380/2020/000018/1 від 09 жовтня 2020 року.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що подані декларантом документи не містили розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, не мали ознак підробки та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару; сумніви митного органу ґрунтувалися виключно на припущеннях, а оскаржувані рішення не відповідають вимогам частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Київська митниця подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дослідив документи, які не стосуються спірних митних декларацій. Зокрема, за митною декларацією № UA100380/2020/717266 у рішенні помилково зазначено інвойс та інвойсну вартість, які фактично стосуються іншого митного оформлення, а за митною декларацією № UA100380/2020/717512 – інвойс, який взагалі відсутній у матеріалах справи. Також, на думку апелянта, суд помилково визначив умови поставки (СРТ) за митною декларацією № UA100380/2020/717266, оскільки фактично застосовано базис поставки FCA. Апелянт зазначає, що за вказаною митною декларацією довідка про транспортні витрати № 1892-605_1 та страховий сертифікат № 27907 оформлені на інший товар – «виноград свіжий», а не на плоди гранату, при цьому за базисом поставки FCA витрати на перевезення є складовою митної вартості. Крім того, апелянт вказує, що висновки експерта Торгово-промислової палати № Ц-1062 та № Ц-1071 ґрунтуються виключно на даних торговельного майданчика «Алібаба» без посилання на відповідні джерела, що, на його думку, ставить під сумнів їх об`єктивність. Щодо митної декларації № UA100380/2020/717512 апелянт зазначає, що у страховому сертифікаті № 27965 відсутнє числове підтвердження складових страхової суми. Також апелянт посилається на те, що додані до позовної заяви документи викладені іноземною мовою без офіційного перекладу, всупереч вимогам статті 254 Митного кодексу України, що, на його думку, не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас митний орган вважає, що ним дотримано вимог частини другої статті 64 Митного кодексу України та Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, оскільки у графах 30 та 33 оскаржуваних рішень зазначено джерело коригування – раніше визнану митну вартість відповідно до митної декларації № UA500110/2020/012641 у розмірі 1,4 долара США за кілограм. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дослідив та не надав оцінки всім доводам, наведеним у відзиві на позовну заяву, чим порушив принципи рівності та змагальності сторін, а також вимоги статей 242, 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Позивач зазначає, що для підтвердження витрат на страхування надано договір страхування та страховий поліс, які є достатніми страховими документами; висновок експерта має консультаційний характер і не належить до основних документів, що підтверджують митну вартість; твердження митного органу про розбіжність підписів у довідці про транспортні витрати не підтверджено висновком почеркознавчої експертизи; обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень покладається на відповідача.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, пов`язані зі справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України.

Колегія суддів встановила, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (покупець) та компанією Soylu Gida Sanayi Ve Ticaret A.S. (Туреччина, продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт № 1892 від 19 листопада 2018 року, за умовами якого продавець продає, а покупець купує фрукти в асортименті, кількості та за цінами згідно з інвойсами, що є невід`ємними частинами контракту.

За митною декларацією № UA100380/2020/717266 від 06 жовтня 2020 року декларант задекларував плоди гранату свіжі (сорт Hicaz, торговельна марка Noble, виробник Soylu Gida Sanayi Ve Ticaret A.S., країна виробництва – Туреччина) за інвойсом № IHR2020000000296 від 30 вересня 2020 року інвойсною вартістю 12 375,00 долара США на умовах поставки FCA TR ALASEHIR; заявлена митна вартість становила 0,66 долара США за кілограм. За результатами контролю митний орган прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA100380/2020/010017/1 від 07 жовтня 2020 року, збільшивши митну вартість до 1,4 долара США за кілограм із застосуванням резервного методу.

За митною декларацією № UA100380/2020/717512 від 06 жовтня 2020 року декларант задекларував той самий товар – плоди гранату свіжі (сорт Hicaz, торговельна марка Noble, виробник Soylu Gida Sanayi Ve Ticaret A.S.) за інвойсом № IHR2020000000303 від 02 жовтня 2020 року інвойсною вартістю 15 280,00 долара США на умовах поставки СРТ Київ; заявлена митна вартість становила 0,80 долара США за кілограм. За результатами контролю митний орган прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA100380/2020/000018/1 від 09 жовтня 2020 року, збільшивши митну вартість до 1,4 долара США за кілограм із застосуванням резервного методу.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при викладенні обставин справи змішав відомості про дві митні декларації, зазначивши за декларацією № UA100380/2020/717266 інвойс, вартість та умови поставки, які насправді стосуються декларації № UA100380/2020/717512, і навпаки, є частково обґрунтованими. Проте ці неточності мотивувальної частини рішення суду першої інстанції не вплинули на правильність вирішення справи по суті, оскільки законність кожного з оскаржуваних рішень про коригування митної вартості оцінюється за його власним змістом та документами, поданими до відповідного митного оформлення, а при встановленні дійсних обставин справи висновок про протиправність обох рішень залишається незмінним.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою статті 53 Митного кодексу України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт); рахунок-фактура (інвойс); якщо рахунок сплачено – банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності – інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; якщо здійснювалося страхування – страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з частиною третьою статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, зокрема у разі неподання документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій – четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Частиною сьомою статті 54 цього Кодексу встановлено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, заявлена декларантом митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод – за ціною договору (вартість операції); кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Наведені норми зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали сумніви у правильності визначення митної вартості, причини неможливості їх перевірки на підставі поданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей. При цьому витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі документи, передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 640/29559/20.

Колегія суддів встановила, що обидва оскаржувані рішення визначили митну вартість товарів за резервним методом на підставі раніше визнаної митним органом митної вартості на рівні 1,4 долара США за кілограм; за декларацією № UA100380/2020/717266 джерелом такої інформації слугувала митна декларація № UA500110/2020/012641 від 06 жовтня 2020 року. При цьому в обох рішеннях відсутні будь-які пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки чи комерційні умови.

Відповідно до пунктів 2 та 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, передбачено, що при визначенні митної вартості за резервним методом у графі 33 рішення обов`язково зазначаються номер та дата митної декларації, що була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Оскаржувані рішення таких пояснень не містять: у них зазначено лише рівень раніше визнаної митної вартості та реквізити митної декларації, взятої за основу, без будь-яких пояснень щодо коригувань. Тим часом Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 640/29559/20 сформулював правову позицію, згідно з якою зазначення в рішенні про коригування митної вартості лише номера та дати митної декларації, яка стала джерелом інформації для коригування, "прямо суперечать наведеним вище положенням законодавства, що є самостійною підставою для їх скасування". Ця правова позиція є усталеною та підтверджена подальшою практикою Верховного Суду, зокрема постановами від 27 лютого 2025 року у справі № 300/784/24 та від 04 червня 2026 року у справі № 380/9364/24. А отже, вже сама лише невідповідність оскаржуваних рішень наведеним вимогам щодо обґрунтування коригування за резервним методом є достатньою і самостійною підставою для висновку про їх протиправність.

Відхиляє колегія суддів і решту доводів апеляційної скарги.

Стосовно доводів про оформлення довідки про транспортні витрати № 1892-605_1 від 05 жовтня 2020 року та страхового сертифіката № 27907 за декларацією № UA100380/2020/717266 на інший товар – "виноград свіжий". Колегія суддів встановила, що поставка за цією декларацією здійснювалася на умовах FCA TR ALASEHIR, за яких витрати на перевезення до митного кордону України є складовою митної вартості. На підтвердження цих витрат декларант надав довідку про транспортні витрати № 1892-605_1, в якій зазначено вартість перевезення від місця завантаження (Alasehir) до кордону України у розмірі 50 061,29 грн. Митний кодекс України не визначає виду доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, тож такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими належними доказами, зокрема довідкою експедитора (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14). Помилкове зазначення у цій довідці та у страховому сертифікаті найменування товару ("виноград свіжий") є явною технічною опискою, оскільки інші реквізити цих документів – номер замовлення № 1892-605_1, номер інвойсу IHR2020000000296, номер транспортного засобу та маршрут перевезення – однозначно пов`язують їх саме із цим постачанням. Така розбіжність не впливає на числові значення складових митної вартості, а відповідно до наведеної правової позиції Верховного Суду у справі № 640/29559/20 не є підставою для коригування митної вартості. Таким чином, зазначені документи не створюють обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості за декларацією № UA100380/2020/717266.

Стосовно доводів щодо страхових документів. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 53 Митного кодексу України страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, подаються лише у разі, якщо здійснювалося страхування. Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 640/29559/20 виснував, що у разі якщо товар фактично не страхувався, відсутність доказів страхування не може бути підставою для відмови у митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю. Відсутність у страховому сертифікаті № 27965 за декларацією № UA100380/2020/717512 окремого числового розкладу складових страхової суми за наявності самого страхового документа, в якому погоджено страховий тариф, не свідчить про заниження митної вартості та не впливає на числові значення її складових, тим більше що за умовами поставки СРТ витрати на перевезення до місця призначення вже включені у вартість товару.

Стосовно доводів про необ`єктивність висновків експерта Торгово-промислової палати (№ Ц-1062 та № Ц-1071). Висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, не належить до основних документів, що підтверджують митну вартість товару, і має консультаційний характер (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 810/4116/17). Митний орган, маючи сумнів у змісті такого висновку, не був позбавлений можливості залучити для участі у здійсненні митного контролю власних спеціалістів та експертів у порядку статті 327 Митного кодексу України, проте цього не зробив. Недоліки джерел інформації, використаних під час складання експертного висновку, самі по собі не спростовують числових значень митної вартості, підтверджених основними документами – контрактом та інвойсом.

Стосовно доводів про ненадання офіційного перекладу документів (стаття 254 Митного кодексу України). Копія митної декларації країни відправлення не входить до вичерпного переліку документів, визначеного частиною другою статті 53 Митного кодексу України, а тому відсутність її перекладу не є підставою для витребування додаткових документів і коригування митної вартості (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 815/648/17). Доводи ж про недоліки самої позовної заяви (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України) стосуються стадії відкриття провадження у справі, вирішеної відповідною ухвалою суду першої інстанції, і не впливають на оцінку законності оскаржуваних рішень митного органу, що є предметом цього спору.

Колегія суддів також зазначає, що формально нижчий рівень заявленої митної вартості товару від рівня митної вартості раніше оформлених товарів не може розцінюватися як заниження декларантом митної вартості та не є достатньою підставою для відмови у застосуванні основного методу; наявна в автоматизованій системі управління ризиками інформація має лише допоміжний характер і не може мати переваги над первинними документами, поданими декларантом.

Стосовно доводів про порушення судом першої інстанції статей 242 та 246 Кодексу адміністративного судочинства України внаслідок ненадання оцінки доводам відзиву. Суд першої інстанції надав оцінку доводам відповідача та дійшов заснованого на нормах Митного кодексу України висновку про протиправність оскаржуваних рішень. Обов`язок вмотивувати судове рішення не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони; достатньо, щоб рішення демонструвало, що сторони були почуті, на що вказує й наведена самим апелянтом практика Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Допущені судом першої інстанції неточності у зазначенні реквізитів митних декларацій усунуто цією постановою і на правильність вирішення справи по суті вони не вплинули.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Київська митниця належними, достатніми та беззаперечними доказами правомірності оскаржуваних рішень про коригування митної вартості не довела.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Наведені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції неточності щодо реквізитів митних декларацій усунуто судом апеляційної інстанції та не призвели до ухвалення неправильного по суті рішення, а тому відповідно до частини другої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для його скасування.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці – залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)