Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/6877/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/6877/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лісовська Н. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Ключкович В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, серед іншого, просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі № 640/600/20 про поновлення його на роботі за період з 16 вересня 2020 року по 12 березня 2021 року у сумі 1 142 078 грн 37 коп., розрахованій із застосуванням коефіцієнта підвищення розміру заробітної плати, передбаченого пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі № 640/600/20 його поновлено на посаді прокурора відділу, це рішення в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню, проте належним чином відповідачем не виконано, оскільки поновлення фактично зведено до формального скасування наказу про звільнення та поновлення в органі, якого не існує, без фактичного допуску до виконання службових обов`язків.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, а заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку є передчасними.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що: рішення суду першої інстанції ухвалено без застосування закону, який підлягав застосуванню; невиконання рішення суду про поновлення на роботі є продовженням порушення прав позивача, за що статтею 236 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду; висновок суду першої інстанції про відсутність порушення прав позивача та передчасність заявлення позовних вимог не відповідає обставинам справи та положенням законодавства; суд першої інстанції не врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 15 лютого 2023 року у справі № 460/16522/21, від 20 липня 2021 року у справі № 826/3465/18, від 11 листопада 2021 року у справі № 260/4470/20, від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16; суд першої інстанції безпідставно не врахував додаткові пояснення позивача, в яких наведено розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з урахуванням коефіцієнта підвищення розміру заробітної плати.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Офіс Генерального прокурора подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відзиві відповідач зазначає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі № 640/600/20 виконано в повному обсязі наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2020 року № 3024ц; постановою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 640/600/20 змінено резолютивну частину рішення та визначено поновити позивача на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України, тобто на посаді, яку він обіймав на день звільнення; коефіцієнт підвищення посадового окладу за пунктом 10 Порядку № 100 до розрахунку не застосовується, оскільки позивач атестацію не проходив та до Офісу Генерального прокурора не переводився, а оплата праці прокурорів, які не пройшли атестацію, здійснювалася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505; правові позиції Верховного Суду, на які посилається апелянт, не є релевантними з огляду на відмінний суб`єктний склад та предмет правового регулювання.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та розглянувши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, встановила таке.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі № 640/600/20, залишеним у цій частині без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, визнано протиправними та скасовано рішення Четвертої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року № 24 про неуспішне проходження прокурором атестації і наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2105ц про звільнення ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу з 25 грудня 2019 року та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання.

На виконання цього рішення 16 вересня 2020 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист, а 20 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження № 63341428.

Наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2020 року № 3024ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2105ц про звільнення та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року. Із цим наказом позивача ознайомлено 24 грудня 2020 року.

Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 640/600/20 змінено мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, а також викладено абзац четвертий резолютивної частини рішення в редакції про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині розрахунку середнього заробітку із застосуванням коефіцієнта підвищення посадового окладу залишено без задоволення.

Наказом Генерального прокурора від 29 червня 2021 року № 1004ц ОСОБА_1 звільнено з посади з 01 липня 2021 року на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно з частиною восьмою статті 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Наведені норми покладають на роботодавця обов`язок добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, який полягає у виданні наказу про поновлення на роботі одразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення надалі оскаржуватися та якими будуть результати такого оскарження. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є невидання власником або уповноваженим ним органом негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі № 640/600/20 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягало негайному виконанню з дня його проголошення, тобто відповідач був зобов`язаний видати наказ про поновлення позивача на посаді негайно після проголошення цього рішення. Проте наказ про скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді видано лише 23 грудня 2020 року, що є очевидним свідченням затримки виконання рішення суду з боку Офісу Генерального прокурора.

Обставини затримки виконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі № 640/600/20 та періоду цієї затримки з 16 вересня 2020 року по 23 грудня 2020 року встановлені постановою Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 640/17349/21 за позовом того самого позивача до того самого відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання того самого рішення суду за наступний період. Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 640/17349/21 Верховний Суд зазначив: "Період стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 16 вересня 2020 року до 23 грудня 2020 року є предметом судового розгляду у справі № 640/6877/21, тож у межах цієї справи вирішенню не підлягає".

А отже, саме в межах цієї справи підлягає вирішенню питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі № 640/600/20 за період з 16 вересня 2020 року по 23 грудня 2020 року.

Колегія суддів оцінює доводи апеляційної скарги та заперечення відзиву таким чином.

Висновок суду першої інстанції про відсутність порушення прав позивача та передчасність заявлених вимог не відповідає закону. Вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі є самостійною вимогою про оплату праці, право на задоволення якої виникає із самого факту затримки виконання рішення суду, що підлягало негайному виконанню, та не залежить від окремого встановлення протиправності дій чи бездіяльності роботодавця. У постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 640/17349/21 Верховний Суд зазначив: "Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Тож згідно зі статтею 236 КЗпП виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці". Оскільки факт затримки виконання рішення суду з боку відповідача у період з 16 вересня 2020 року по 23 грудня 2020 року є встановленим, у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час такої затримки, а висновок суду першої інстанції про відмову в позові з мотивів передчасності є помилковим. Довід апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду щодо застосування статті 236 Кодексу законів про працю України знайшов підтвердження в цій частині і додаткової оцінки не потребує.

Доводи відзиву про те, що рішення суду виконано в повному обсязі наказом від 23 грудня 2020 року № 3024ц, а тому підстави для стягнення середнього заробітку відсутні, колегія суддів відхиляє. Видання наказу від 23 грудня 2020 року № 3024ц лише припинило подальшу затримку виконання рішення суду, проте не спростовує факту затримки за попередній період з 16 вересня 2020 року по 23 грудня 2020 року. Стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить застереження про те, що подальше виконання рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов`язку оплатити працівникові час затримки такого виконання.

Доводи відзиву про те, що постановою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 640/600/20 змінено резолютивну частину рішення та визначено поновити позивача на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України, а відтак наказ від 23 грудня 2020 року № 3024ц відповідає остаточній редакції рішення, також не спростовують наявності підстав для стягнення середнього заробітку за спірний період. Правова підстава для поновлення позивача саме в Офісі Генерального прокурора існувала в період з 15 вересня 2020 року до 09 листопада 2023 року, тобто до моменту зміни резолютивної частини рішення постановою Верховного Суду, і в межах спірного періоду з 16 вересня 2020 року по 23 грудня 2020 року рішення суду підлягало виконанню в частині поновлення на посаді негайно після його проголошення. У постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 640/17349/21 Верховний Суд зазначив: "Стаття 236 КЗпП України не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов`язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання". А отже, наступна зміна резолютивної частини рішення суду постановою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року не звільняє відповідача від обов`язку сплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період, що передував виданню наказу від 23 грудня 2020 року № 3024ц.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 1617,63 грн, що встановлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі № 640/600/20 та відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує доказування.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування під час обрахунку середнього заробітку коефіцієнта підвищення розміру заробітної плати, передбаченого пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, є необґрунтованими. Питання застосування цього коефіцієнта до розрахунку середнього заробітку позивача вже вирішено постановою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 640/600/20, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 в цій частині залишено без задоволення. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, оскільки позивач не був переведений на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора за результатами успішного проходження атестації. Ці обставини та висновки в силу частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковими і для цієї справи, а тому підстави для застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу під час обрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відсутні.

Період затримки виконання рішення суду з 16 вересня 2020 року по 22 грудня 2020 року, тобто до дня, що передує виданню наказу від 23 грудня 2020 року № 3024ц, яким затримку виконання рішення суду припинено, становить 69 робочих днів. Розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за цей період становить 111 616 грн 47 коп. (1617,63 грн х 69 робочих днів).

У задоволенні решти заявлених у цій справі вимог про стягнення середнього заробітку слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною другою цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи, та не застосував закон, який підлягав застосуванню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі № 640/600/20 про поновлення на роботі за період з 16 вересня 2020 року по 22 грудня 2020 року у сумі 111 616 (сто одинадцять тисяч шістсот шістнадцять) грн 47 коп.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду –відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)