Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/5033/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/5033/20 Суддя (судді) першої інстанції: Михайлов О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Ключкович В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 13 травня 2019 року № Ф-43985-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21 030,90 грн. Позов обґрунтовано тим, що позивач є найманим працівником, а єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець, тому вимога про повторну сплату цього внеску є протиправною.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року позов задоволено: вимогу від 13 травня 2019 року № Ф-43985-17 визнано протиправною та скасовано.

Суд першої інстанції встановив, що відомості про дохід позивача як фізичної особи-підприємця за 2017- 2019 роки в матеріалах справи відсутні, суму недоїмки розраховано відповідачем виходячи з розміру мінімального страхового внеску, а протягом 2017- 2019 років ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах і роботодавець щомісяця сплачував за нього єдиний внесок. З огляду на це суд дійшов висновку про протиправність нарахування єдиного внеску та задовольнив позов.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що фізична особа-підприємець несе безальтернативний обов`язок зі сплати єдиного внеску на регулярній основі з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації її припинення. Зазначає, що за відсутності доходу, починаючи з 2017 року, єдиний внесок підлягає сплаті у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, тоді як від обов`язкової сплати єдиного внеску звільнені лише фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу. У зв`язку з цим апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, внаслідок чого обставинам справи надано неправильну юридичну оцінку.

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Правові засади збору та обліку єдиного внеску визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до частини четвертої статті 4 цього Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI для платників, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно, проте за будь-яких умов його розмір не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.

Порядок адміністрування єдиного внеску за одночасного перебування фізичної особи у трудових відносинах та наявності в неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами сплати особою єдиного внеску є провадження нею підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який становить базу нарахування внеску. Метою встановлення обов`язку сплачувати мінімальний страховий внесок незалежно від наявності бази нарахування є забезпечення мінімального рівня соціального захисту особи через отримання нею страхових виплат за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Ця мета досягається й тоді, коли за особу, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде, єдиний внесок сплачує її роботодавець.

У постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 Верховний Суд зазначив: "особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем". Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 та від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18.

Матеріалами справи підтверджено, що відомості про дохід ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця за 2017- 2019 роки відсутні, а суму недоїмки відповідач розрахував виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Протягом 2017- 2019 років позивач перебував у трудових відносинах і його роботодавець щомісяця сплачував за нього єдиний внесок, що підтверджується довідками Центру допомоги дітям "Місто щасливих дітей" від 13 лютого 2020 року № 1, № 2, № 3, копією трудової книжки та копіями наказів про прийняття на роботу.

Доводи апеляційної скарги наведених обставин не спростовують. Посилання апелянта на безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок не враховує, що такий обов`язок не поширюється на особу, яка одночасно є найманим працівником і за яку внесок сплачує роботодавець. Аргумент про сплату внеску за відсутності доходу не зважає на те, що саме поєднання відсутності доходу від підприємницької діяльності зі статусом найманого працівника виключає обов`язок повторної сплати того самого внеску. Твердження апелянта про звільнення від сплати лише пенсіонерів та одержувачів соціальної допомоги залишає поза увагою наведену вище правову позицію Верховного Суду щодо найманих працівників. Покладення на позивача обов`язку сплатити єдиний внесок за умов, коли його вже сплатив роботодавець, спричинило б подвійну сплату того самого консолідованого внеску, що суперечить меті його запровадження.

А отже, посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального права є безпідставним: суд правильно застосував положення Закону № 2464-VI з урахуванням висновків Верховного Суду.

Обов`язок довести правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено на відповідача як суб`єкта владних повноважень. Наявності у позивача доходу від підприємницької діяльності у 2017- 2019 роках, що становив би базу нарахування єдиного внеску, відповідач не довів.

Таким чином, суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, дав правильну правову оцінку спірним правовідносинам і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)