Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №826/11265/18 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/11265/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бошкова Юлія Миколаївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.04.2018 № 0052070-1310-2655 про нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік на суму 945,66 грн та податкове повідомлення-рішення від 10.04.2018 № 0052071-1310-2658 про нарахування такого ж податкового зобов`язання за 2017 рік на суму 652,74 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачу на праві власності належать дві квартири - за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 , які зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Натомість в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях податковою адресою позивача зазначено: АДРЕСА_3 , яка не є податковою адресою позивача, а квартира за цією адресою не перебуває у власності позивача понад двадцять років.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.04.2018 № 0052070-1310-2655 та податкове повідомлення-рішення від 10.04.2018 № 0052071-1310-2658.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зазначена в податкових повідомленнях-рішеннях податкова адреса є персональними даними фізичної особи - платника податків, належних доказів реєстрації позивача за адресою АДРЕСА_3 станом на день винесення цих рішень відповідач не надав, а розрахунки грошових зобов`язань за двома об`єктами нерухомості у матеріалах справи відсутні, що позбавляє можливості перевірити правомірність нарахованих сум. Обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень суд першої інстанції поклав на відповідача.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що: суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та дав невірну юридичну оцінку обставинам, що мають значення для справи, унаслідок чого рішення є необґрунтованим; оскаржувані податкові повідомлення-рішення сформовано відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України та направлено рекомендованим листом № 0101124163286 на адресу платника - АДРЕСА_1 , поштове відправлення отримано особисто 07.05.2018; сума податку є арифметично правильною і за двома об`єктами становить 1598,40 грн (74,9 кв.м та 51,7 кв.м, зменшені на 60 кв.м, помножені на ставку 24 грн за 1 кв.м); позивач не звільнений від обов`язку доводити обставини, на які посилається, з огляду на концепцію негативного доказу; правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Позивач направив відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів апелянта - просить залишити останню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та розглянувши доводи апеляційної скарги, встановила таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 16.01.2015 є власником квартири загальною площею 74,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , набутої за договором купівлі-продажу від 07.08.2003, а з 16.05.2016 - власником квартири загальною площею 51,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , набутої за договором дарування від 16.05.2016.

10.04.2018 Головне управління ДФС у м. Києві винесло щодо позивача податкове повідомлення-рішення № 0052070-1310-2655 на суму 945,66 грн та податкове повідомлення-рішення № 0052071-1310-2658 на суму 652,74 грн за податковим зобов`язанням з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2017 року.

В обох рішеннях податковою адресою позивача зазначено: АДРЕСА_4 .

Рішенням ДФС України від 16.07.2018 № 9725 за наслідками адміністративного оскарження оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Колегія суддів виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, регулюються статтею 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 цього Кодексу базою оподаткування об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, є загальна площа таких об`єктів, що обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підпунктом "г" підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що обчислення суми податку з об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку надсилається (вручається) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації).

Пунктом 45.1 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі; платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси. А отже, податкова адреса є не формальним, а визначальним елементом як обчислення податку, так і адресування податкового повідомлення-рішення конкретному платникові.

Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204 затверджено Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків.

Згідно з додатком 1 до цього Порядку податкове повідомлення-рішення форми "Ф", що складається для платників податків - фізичних осіб, має містити відомості про податкову адресу платника податків.

Відповідно до пункту 9 розділу ІІ цього Порядку до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання із зазначенням у ньому інформації, необхідної для його визначення.

Аналогічно абзацом шостим пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання.

У цій справі є очевидним, що в обох оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях податковою адресою позивача зазначено квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Водночас позивач цю адресу як власну заперечив, надавши до суду першої інстанції інформаційну довідку Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 03.08.2018 № КВ-2018№29972, за змістом якої квартира за вказаною адресою на праві власності за позивачем не зареєстрована та зареєстрована за іншими фізичними особами.

Належних та допустимих доказів реєстрації позивача за адресою АДРЕСА_3 станом на день винесення податкових повідомлень-рішень відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.

Крім того, розрахунки грошових зобов`язань за двома об`єктами нерухомості, які перебувають у власності позивача, до податкових повідомлень-рішень не додавалися, у матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду не надані. За відсутності таких розрахунків неможливо перевірити, за якими саме об`єктами, у якому порядку та з дотриманням яких показників (площа, ставка, пільга, пропорційний розподіл) відповідач визначив нараховані позивачу суми 945,66 грн та 652,74 грн.

Доводи апеляційної скарги наведених обставин не спростовують з огляду на таке.

Посилання апелянта на те, що податкові повідомлення-рішення направлено рекомендованим листом № 0101124163286 та отримано позивачем особисто 07.05.2018 за адресою бульвар Дружби народів, 10-А, кв. 26, не спростовує протиправності цих рішень. Позивач оскаржує не сам факт отримання поштової кореспонденції, а те, що оскаржувані рішення містять невірно зазначену податкову адресу платника та не дають можливості перевірити законність нарахування. Належне вручення поштового відправлення не усуває дефекту змісту самого податкового повідомлення-рішення.

Наведений в апеляційній скарзі розрахунок суми податку, за яким 74,9 кв.м та 51,7 кв.м, зменшені на 60 кв.м та помножені на ставку 24 грн, дають 1598,40 грн, також не змінює висновку суду. Правомірність податкового повідомлення-рішення оцінюється станом на момент його прийняття. Ні під час винесення оскаржуваних рішень 10.04.2018, ні під час розгляду справи судом першої інстанції відповідний розрахунок відповідачем не складався і не надавався, тоді як за абзацом шостим пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України та пунктом 9 розділу ІІ Порядку № 1204 розрахунок є обов`язковим додатком до податкового повідомлення-рішення. Наведення арифметичних обчислень безпосередньо в тексті апеляційної скарги, поданої у 2025 році, відсутності розрахунку на момент прийняття рішень у 2018 році не усуває.

Довід апелянта про те, що позивач не звільнений від обов`язку доводити обставини, на які посилається, з огляду на концепцію негативного доказу, ґрунтується на правовій позиції, висловленій за інших фактичних обставин.

У постанові від 20 червня 2024 року у справі № 400/249/23 Верховний Суд зазначив: "Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності". Проте у справі № 400/249/23 позивач взагалі не надав жодних доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтувалися його вимоги. Натомість у цій справі позивач на обґрунтування своєї позиції надав інформаційну довідку бюро технічної інвентаризації та дані Державного реєстру речових прав, тобто виконав покладений на нього частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Апелянт правильно зазначає, що згідно з частиною сьомою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Разом з тим висновок про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень колегія суддів робить не на підставі преюдиції, а за результатами самостійної оцінки доказів цієї справи, а тому посилання суду першої інстанції на іншу справу за участю тих самих сторін визначального значення для вирішення спору не має. Таким чином, цей довід на правильність рішення суду першої інстанції не впливає.

Колегія суддів враховує, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу самі по собі не завжди є безумовною підставою для його скасування.

У постанові від 29 липня 2021 року у справі № 320/7159/19 Верховний Суд зазначив: "Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення". Проте наведений критерій у цій справі не дотримано: у сукупності невірно зазначена податкова адреса платника та відсутність розрахунку грошових зобов`язань не дають можливості встановити, чи на законних підставах та чи за належні об`єкти нерухомого майна нараховано позивачу податок. Такі дефекти є суттєвими та впливають на законність оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У постанові від 17 червня 2026 року у справі № 240/22077/25 Верховний Суд зазначив: "Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі".

Такого обов`язку відповідач не виконав, оскільки правомірність нарахування позивачу оскаржуваних сум податку належними та допустимими доказами не підтвердив.

Подібний підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, за якою обов`язок довести наявність підстав для нарахування податкових зобов`язань покладається саме на податковий орган (рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції").

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень і наявність підстав для їх скасування. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки передбачених статтею 317 цього Кодексу підстав для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)