Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №826/9289/16 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/9289/16 Суддя (судді) першої інстанції: Батрак Інна Володимирівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-транспортна компанія "Едельвейс" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо складання акта камеральної перевірки та визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.05.2016 № 0032891204.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що камеральну перевірку проведено з порушенням норм податкового законодавства, а її висновки не можуть бути підставою для застосування штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати грошового зобов`язання; крім того, прострочення сплати фактично відсутнє.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.05.2016 №0032891204;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до такого, так апелянт зазначає, що предметом камеральної перевірки може бути, зокрема, своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання, а отже, перевірку проведено в межах повноважень контролюючого органу. Також, граничний строк сплати задекларованої суми припадав на 09.02.2016, тоді як сплату здійснено 04.03.2016, що свідчить про прострочення і правомірність застосування штрафу за пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Товариство подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, наголошуючи, що контролюючий орган не спростовує висновку про відсутність у нього повноважень перевіряти строки сплати грошового зобов`язання в межах камеральної перевірки, а прострочення сплати відсутнє.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 та пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку Товариства щодо додержання правил сплати податку на прибуток, за результатами якої складено акт від 12.05.2016 № 776/26-50-12-04-23.

01.03.2016 Товариство подало річну податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2015 рік (№ 9276462661), у якій задекларовано до сплати 339 433,00 грн. Сплату цієї суми здійснено 04.03.2016. На підставі акта перевірки відповідач, керуючись пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, прийняв податкове повідомлення-рішення від 26.05.2016 № 0032891204, яким застосував до Товариства штраф у розмірі 33 891,90 грн, що становить 10 відсотків суми 339 433,00 грн, за порушення граничного строку сплати грошового зобов`язання.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що на час проведення перевірки повноваження контролюючого органу при проведенні камеральної перевірки не охоплювали питання додержання строків сплати самостійно визначеного платником грошового зобов`язання, унаслідок чого акт перевірки є недопустимим доказом, а похідне від нього податкове повідомлення-рішення – протиправним; крім того, прострочення сплати грошового зобов`язання відсутнє, оскільки для Товариства встановлено річний податковий період, а сплату здійснено в межах визначеного законом строку.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо доводу апелянта про правомірність перевірки своєчасності сплати грошового зобов`язання в межах камеральної перевірки колегія суддів зазначає таке.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, камеральною вважалася перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість, а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Питання додержання строків сплати самостійно визначеного платником грошового зобов`язання ця норма у наведеній редакції не охоплювала.

Положення про те, що предметом камеральної перевірки може бути також своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання, запроваджено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Повноваження контролюючого органу, зокрема порядок проведення перевірок, визначаються на підставі законодавства, чинного на момент реалізації відповідних владних повноважень.

У постанові від 27 січня 2022 року у справі № 821/1291/17 Верховний Суд зазначив: "з 01 січня 2017 року у податкового органу з`явились підстави для проведення камеральних перевірок платників податків щодо своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах". Подібних висновків Верховний Суд дійшов також у постановах від 18 лютого 2020 року у справі № 821/2236/16, від 17 липня 2020 року у справі № 826/4776/17, від 11 жовтня 2023 року у справі № 520/27650/21 та від 23 вересня 2024 року у справі № 520/10963/21.

Акт камеральної перевірки Товариства складено 12.05.2016, тобто до набрання чинності Законом № 1797-VIII. Отже, на час проведення перевірки контролюючий орган не мав повноважень перевіряти своєчасність сплати самостійно визначеного платником грошового зобов`язання в межах камеральної перевірки.

Посилання апелянта на редакцію підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, яка не була чинною на час виникнення спірних правовідносин, є безпідставним. А отже, висновок суду першої інстанції про те, що акт перевірки складено з перевищенням повноважень контролюючого органу і не може бути належною підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, є правильним.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що покликання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 826/19830/16 не є релевантним до спірних правовідносин, оскільки викладена в ній правова позиція стосується іншого питання – додержання контролюючим органом порядку розгляду заперечень на акт перевірки. Ця обставина, проте, не впливає на правильність висновку суду першої інстанції по суті спору, який узгоджується з наведеною вище практикою Верховного Суду.

Щодо доводу апелянта про прострочення сплати грошового зобов`язання колегія суддів зазначає таке. Згідно з абзацом "в" пункту 137.5 статті 137 Податкового кодексу України для платників податку, у яких річний дохід за попередній річний звітний (податковий) період не перевищує 20 мільйонів гривень, встановлюється річний податковий (звітний) період. Судом першої інстанції встановлено і апелянтом не спростовано, що річний дохід Товариства за 2015 рік становив 4 096 300,00 грн, а тому для нього встановлено річний податковий період.

Відповідно до підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, подається протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

За приписами пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій ним декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації.

Декларацію з податку на прибуток за 2015 рік Товариство подало 01.03.2016, а сплату задекларованої суми здійснило 04.03.2016 – у межах строку, визначеного пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України. Таким чином, прострочення сплати грошового зобов`язання, яке є підставою для застосування штрафу за пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, відсутнє. Зазначена апелянтом дата граничного строку сплати – 09.02.2016 – не ґрунтується на нормах податкового законодавства, що регулюють податковий період і строк сплати для відповідної категорії платників.

Щодо доводу апелянта про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів зазначає, що цей довід має загальний характер і спростовується наведеним вище, оскільки рішення ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та на повно з`ясованих обставинах справи.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Наведених у скарзі доводів недостатньо для висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Отже, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві – залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 15 вересня 2026 року)