Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №420/27765/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/27765/25

Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.

Місце та час укладення судового рішення «--:--»: м.Одеса

Повний текст судового рішення складений: 24.02.2026

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Дегтярьової С.В., Яковлева О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

15.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2024 по 18.07.2024, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення зі служби цивільного захисту; зобов`язання нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2024 по 18.07.2024 у сумі 120818,88грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення суду у справі №420/26840/24 відповідачем нараховано та виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 14.04.2017 по 19.01.2024, але протиправно не здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як це передбачено ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 позов задоволено. При вирішенні справи, суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідач не провів з позивачкою при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, тому остання набула право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, керуючись положеннями ст.117 КЗпП України у редакції Закону України №2352-ІХ, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивачки наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.01.2024 (наступний день після звільнення) по 19.07.2024 (обмеження компенсації 6-ти місячним строком). Визначаючи загальну суму, що підлягає стягненню у розмірі 121482,72грн., суд врахував середньоденний розмір грошового забезпечення (663,84грн.) та кількість днів затримки (183к.д.). При цьому, позовні вимоги задоволені у розмірі 120818,88грн. (в межах заявлених позовних вимог).

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в яких посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що виплата позивачці індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №420/26840/24 не може вважатись затримкою розрахунку при звільненні, оскільки суми виплачені на виконання виконавчого листа. Також, апелянт зазначає, що навіть у разі допущення іншої оцінки, заявлена сума середнього заробітку у розмірі 120818,88грн. має оцінюватися на співмірність і може бути зменшена за підходом, визначеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23. За розрахунком відповідача, сума до стягнення має становити не більше 48846,49грн. Крім того, скаржник наголошує на порушенні позивачкою місячного строку звернення до суду з позовом, визначеного ч.5 ст.122 КАС України, оскільки про порушення своїх прав вона дізналась 16.05.2025 (дата виплати сум на виконання судового рішення), при цьому до суду звернулась у серпні 2025.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 18.01.2024 №20-НК/6033 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення. /а.с.19/

На виконання судового рішення у справі №420/26840/24 (набрало законної сили 04.03.2025), 16.05.2025 відповідачем виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.04.2017 по 19.01.2024 у розмірі 208869,82грн. /а.с.12/

10.07.2025 позивачка звернулася до відповідача із заявою, в якій просила виплатити їй середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні, на що у відповідь отримала лист від 05.08.2025 про відмову у задоволенні заяви з посиланням на те, що ст.ст.116,117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини. /а.с.3/

Позивачка, вважаючи, що при виплаті сум індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі№420/26840/24, у відповідача виник обов`язок виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.01.2024 до 18.07.2024 (в межах 6-ти місяців) у розмірі 120818,88грн., звернулася до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи судова колегія приходить до наступних висновків.

Приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норми ст.116 та ст.117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст.117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Даний правовий висновок викладено у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

Відповідно до обставин даної справи, ОСОБА_1 звільнена з військової служби (за станом здоров`я) наказом 6 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області від 18.01.2024 №20-НК/6033.

Не погоджуючись з проведеним розрахунком при звільненні, позивачка оскаржила його у судовому порядку, внаслідок чого, на виконання судового рішення у справі №420/26840/24 (набрало законної сили 04.03.2025), 16.05.2025 відповідачем виплачено їй індексацію грошового забезпечення (період з 14.04.2017 по 19.01.2024) у розмірі 208869,82грн.

Таким чином, оскільки остаточні суми при звільненні з військової служби виплачено позивачці лише 16.05.2025, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за період з 19.01.2024 (наступний день після звільнення) по 16.05.2025 (день повного розрахунку), але не більше як за 6 місяців в межах зазначеного періоду.

При цьому, визначаючи розмір середнього заробітку, що належить сплатити позивачці за весь час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно п.8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про середній заробіток від 29.07.2025, грошове забезпечення позивачки за два місяці, що передують місяцю звільнення, складає: листопад 2023 – 20247грн., грудень 2023 – 20247грн. /а.с.5/

Тобто, середньоденний розмір грошового забезпечення позивачки складає 663,84грн. (20247х2/61).

Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за затримку остаточного розрахунку при звільненні за період з 19.01.2024 по 16.05.2025 (в межах 6-ти місяців) становить 121482,72грн. (663,84грн.х183дн.), про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Разом з тим, у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. При цьому, в указаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступний правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст.117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 в межах спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачки необхідно враховувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування і керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Застосування аналогічного підходу, що забезпечує справедливий баланс інтересів сторін, при здійсненні розрахунку суми середнього заробітку відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції після 19.07.2022) наголошено також у постановах Верховного Суду від 04.06.2026 у справі №120/15912/23, від 24.03.2026 у справі №580/9441/23.

Підсумовуючи наведене у сукупності з обставинами даної справи, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, визначеного ст.117 КЗпП України, що складає 121482,72грн.

Щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку колегія суддів враховує, що загальний розмір належних позивачці при звільненні виплат складає – 519508,8грн. (310588,98грн., які виплачені при звільненні + 208919,82грн., які виплачені за рішенням суду).

Тобто, виплачена індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/26840/24 складає 40,21% від загального розміру належних позивачці при звільненні виплат (208919,82грн./519508,8грн. х100).

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, а також застосовуючи формулу розрахунку середнього заробітку із застосуванням критеріїв пропорційності розміру відшкодування, яку запропонував Верховний Суд, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачці у сумі 48848,20грн. (40,21% від 121482,72грн.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із загальним розміром належних при звільненні виплат.

Стосовно доводів апелянта щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду, визначеного ч.5 ст.122 КАС України, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.3,5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Висновок щодо застосування ч.5 ст.122 КАС України у спорах при зверненні до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20.

Отже, з позовом до суду в даній справі позивачка мала звернутися в місячний строк з моменту, коли дізналася про порушення своїх прав.

Щодо моменту, коли позивачка мала дізнатися про порушення своїх прав, слід врахувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 сформувала висновки, які застосовні до даної справи. Так, за змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Таким чином, настання відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.

Як зазначалось вище, повний розрахунок при звільнення здійснено відповідачем 16.05.2025, при цьому з позовом до суду позивачка звернулась 13.08.2025, тобто з пропуском строку, визначеного ч.5 ст.122 КАС України, враховуючи, що останній день, з урахуванням вихідних днів, припадає на 16.06.2025.

Разом з тим, в ухвалі від 03.09.2025 Одеський окружний адміністративний суд визнав поважними підстави пропуску позивачкою строку звернення до суду та поновив такий строк, з огляду на стан її здоров`я (звільнення зі служби з станом здоров`я, встановлення ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання - прогресуючий системний склероз, а також перебування на лікуванні та проходженні реабілітації у лікувальних закладах).

Слід врахувати, що практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи Белле проти Франції, Ільхан проти Туреччини, Пономарьов проти України, Щокін проти України тощо).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів не вбачає підстав вважати помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для поновлення позивачці строку звернення до суду з урахуванням підстав, зазначених у заяві про поновлення строку.

Підсумовуючи висновки, викладені у даній постанові, з огляду на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо права позивачки на отримання середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні на підставі ст.117 КЗпП України, однак, не вирішив питання про зменшення розміру відшкодування з урахуванням критерії співмірності, рішення суду першої інстанції в порядку ст.317 КАС України підлягає частковому скасуванню.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року скасувати в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2024 по 19.07.2024 у сумі 120818,88грн.

Ухвалити у цій частині постанову, якою зобов`язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2024 року по 16 травня 2025 року у сумі 48848,20грн.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. Крусян

Судді С.В. Дегтярьова О.В. Яковлєв