Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №420/7365/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7365/26

Перша інстанція: суддя Василяка Д.К.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача–Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г. В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2026 у справі № 420/7365/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департамента у справах ветеранів Одеської міської ради про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:

- визнати протиправною відмову Департаменту у справах ветеранів Одеської міської ради, викладену у листі від 19.02.2026, щодо надання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення;

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити компенсацію за належні для отримання жилі приміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.03.2016 позивача взято на квартирний облік у Пересипській районній адміністрації Одеської міської ради як особу, яка потребує поліпшення житлових умов та має пільговий статус учасника бойових дій, що підтверджується довідкою № 12 від 26.01.2026 р. З метою реалізації свого права на забезпечення житлом 03.02.2026 позивач звернувся до Департаменту у справах ветеранів Одеської міської ради із заявою щодо виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення. Однак листом Відповідача № 04-К-3146/1-у/о від 19.02.2026 року відмовлено у наданні такої компенсації. У зазначеній відповіді Відповідач послався на Постанову Кабінету Міністрів України №719 від 19.10.2016 року, зазначивши, що право на отримання грошової компенсації мають лише: особи з інвалідністю внаслідок війни; члени сімей загиблих захисників; інші категорії, передбачені пунктами 2-5 частини першої статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. При цьому у відповіді зазначено, що оскільки позивач має лише статус учасника бойових дій, а не статус особи з інвалідністю внаслідок війни чи члена сім`ї загиблого військовослужбовця, положення Постанови №719 на позивача не поширюються. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки вона порушує гарантоване державою право учасників бойових дій на забезпечення житлом, а також суперечить принципам рівності та недопущення звуження змісту і обсягу існуючих прав, у зв`язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.

Короткий зміст рішення та мотиви суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 03.07.2026. у справі № 420/7365/26 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не належить до кола осіб, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 719, відповідач не мав правових підстав для призначення йому грошової компенсації.

За викладених обставин, суд виснував, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому оскаржуване рішення про відмову у наданні грошової компенсації є правомірним. Підстави для визнання такого рішення протиправним та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не врахував, що відмова Департаменту у справах ветеранів Одеської міської ради, викладену у листі від 19.02.2026 порушує гарантоване державою право учасників бойових дій на забезпечення житлом, а також суперечить принципам рівності та недопущення звуження змісту і обсягу існуючих прав;

- решта доводів відтворюють зміст позовної заяви.

Представник Департамента у справах ветеранів Одеської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Обставини справи.

Як встановлено судом першої інстанції, за заявою ОСОБА_1 25.03.2016 взятий на квартирний облік у Пересипській районній адміністрації Одеської міської ради як особу, яка потребує поліпшення житлових умов та має пільговий статус учасника бойових дій, що підтверджується довідкою № 12 від 26.01.2026.

На звернення позивача відповідач листом від 19.02.2026 за №04-K-3146/1-y/o в якій зазначено, що порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №719, визначає умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для: отримання жилі приміщення для сімей осіб, визначених пунктами 2-5 частини першої статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", для осіб з інвалідністю І-ІІ групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки, населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та які потребують поліпшення житлових умов, включені до списків осіб, які користуються правом позачергового (першочергового) одержання жилих приміщень. Пунктом 5 Порядку визначено, що однією з умов надання субвенції с перебування одержувачів грошової компенсації в установленому порядку на квартирному обліку, включення до списків осіб, які користуються правом позачергового (першочергового) одержання жилих приміщень, за місцем проживання за пільговими категоріями особа з інвалідністю внаслідок війни, член сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України. Відповідно до поданих документів вбачається, що позивач визнаний учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 28.01.2019, що не відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №719.

Позивач вважаючи протиправною відмову Департаменту у справах ветеранів Одеської міської ради звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.1 Житлового кодексу України, відповідно до Конституції України громадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

Статтею 31 ЖК України визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Згідно ст. 48-1 ЖК України порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №719 від 19.10.2016 “Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей” також передбачає виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей.

Перелік цих викладений у п.1-3 відповідного Порядку, це зокрема члени сімей осіб, визначених пунктами 2-5 частини першої статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, для осіб з інвалідністю I-II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, та які потребують поліпшення житлових умов (далі - одержувач грошової компенсації), включені до списків осіб, які користуються правом позачергового (першочергового) одержання жилих приміщень, за місцем проживання відповідно до законодавства за категоріями, встановленими в пунктах 2 і 3 цього Порядку.

Повноваження на призначення зазначеної грошової компенсації дійсно належать відповідним органом місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 46 та 47 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист та житло. Разом із тим зазначені конституційні гарантії визначають загальні засади соціального захисту та житлової політики держави і не встановлюють безпосереднього права кожної особи на отримання конкретного виду соціальної виплати чи компенсації незалежно від умов та порядку, визначених законом.

Згідно зі статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасники бойових дій мають право на першочергове забезпечення житлом. Однак зазначене право не є тотожним праву на отримання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.

Право на першочергове забезпечення житлом реалізується у порядку, визначеному житловим законодавством, тоді як виплата грошової компенсації є окремим способом реалізації права на житло, який застосовується лише у випадках, порядку та щодо категорій осіб, прямо визначених законодавством.

Відповідно до статті 48-1 Житлового кодексу Української РСР порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, наведена норма не встановлює безумовного права кожного громадянина, який перебуває на квартирному обліку або має право на забезпечення житлом, на отримання грошової компенсації. Законодавець лише делегував Кабінету Міністрів України повноваження визначити механізм реалізації такого права, у тому числі коло осіб, які мають право на отримання компенсації, умови та порядок її виплати.

На виконання вимог статті 48-1 Житлового кодексу Української РСР Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19 жовтня 2016 року № 719, якою затверджено Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення окремим категоріям осіб.

Так, означений Порядок містить вичерпний перелік категорій осіб, які мають право на отримання такої компенсації. Сам по собі статус учасника бойових дій не є достатньою підставою для призначення грошової компенсації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 719.

Разом з тим, позивач не підпадає під жодну категорії осіб, яким може бути призначена грошова компенсація за цим Порядком: не є особою з інвалідністю, внаслідок поранення під час захисту Батьківщини, та не є членом сім`ї загиблого військовослужбовця.

Оскільки учасників бойових дій до кола одержувачів цієї грошової компенсації не включено, перебування позивача на квартирному обліку саме по собі не є достатньою правовою підставою для виплати йому коштів відповідно до зазначеного Порядку.

Поряд з тим, колегія суддів акцентує увагу, що Постанова Кабінету Міністрів України №719 є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому не може самостійно розширювати визначене законом коло осіб, які мають право на отримання відповідної компенсації, без наявності належної законодавчої основи.

Виходячи із викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки позивач не належить до кола осіб, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 719, відповідач не мав правових підстав для призначення йому грошової компенсації.

Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому оскаржуване рішення про відмову у наданні грошової компенсації є правомірним. Підстави для визнання такого рішення протиправним та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача відсутні.

Враховуючи все вищевикладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що відмова Департаменту у справах ветеранів Одеської міської ради, викладену у листі від 19.02.2026 порушує гарантоване державою право учасників бойових дій на забезпечення житлом відповідно до положень Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також суперечить принципам рівності та недопущення звуження змісту і обсягу існуючих прав.

Оцінюючи такі доводи колегія суддів зазначає, що Закон №3551-XII гарантує позачергове забезпечення житлом, однак не визначає конкретного механізму реалізації такого права у формі грошової компенсації.

Надання грошової компенсації є альтернативним способом реалізації житлового права, порядок і умови якого прямо віднесені законодавцем до компетенції Кабінету Міністрів України.

Встановлення Кабінетом Міністрів України конкретних умов та категорій осіб, які підлягають забезпеченню, не є звуженням змісту права, а є визначенням механізму його реалізації в межах наявного фінансового ресурсу.

Факт перебування позивача на квартирному обліку протягом тривалого часу не змінює правової оцінки спірних правовідносин, оскільки предметом даного спору є правомірність відмови у призначенні грошової компенсації, а не питання забезпечення житлом у цілому.

Сам факт перебування позивача на квартирному обліку або виникнення права на поліпшення житлових умов не свідчить про виникнення у нього права вимагати виплату грошової компенсації. Право на забезпечення житлом та право на отримання грошової компенсації є різними за своєю правовою природою суб`єктивними правами.

Відтак наведені аргументи скаржник не знайшли підтвердження в ході апеляційного перегляду.

Надаючи оцінку таким доводам позивача, апеляційний суд зазначає, що у державного виконавця відсутні повноваження до відкриття виконавчого провадження перевіряти виконання виконавчого документу.

Отже, вказані доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду.

Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29.

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2026 у справі № 420/7365/26 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк