Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №420/34353/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/34353/25

Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача–Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2026 у справі № 420/34353/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департамента у справах ветеранів Одеської міської ради , Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:

- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради від 28 серпня 2025 року №170103/2993 від надання ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини 2 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

- зобов`язати надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини 2 статті 7 Закону України “ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з видачею відповідного посвідчення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що не погоджується із відмовою Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради від 28 серпня 2025 року №170103/2993 у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини 2 статті 7 Закону України “ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Як наголосив позивач, вказана відмова прийнята без врахування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року по справі № 420/33627/23 та норм діючого законодавства України.

28.10.2025 до суду від представника Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради від 28 серпня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву. Згідно відзиву відповідач зазначив, що ОСОБА_1 отримав травму пов`язану з виконанням обов`язків військової служби - травма (поранення, контузія, каліцтво) одержана за наявності обставин, передбачених частиною четвертою статті 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Водночас, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 ОСОБА_1 встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 від 14.11.2024. З висновків суду, зазначених в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 у справі №420/33627/23 слідує, що позивач має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, саме відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Отже, як вказав відповідач, статус особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 надано відповідно до пункту 1 частини 2 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що відповідає висновкам суду

10.04.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві, просить задовольнити позов у повному обсязі

Короткий зміст рішення та мотиви суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 30.04.2026 у справі № 420/34353/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 по справі №420/33627/23 встановлено, що ОСОБА_1 отримав травму, яка призвела до встановлення інвалідності 2 групи під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в період дії воєнного стану в Україні, а тому суд вважав, що він має право на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

З урахуванням викладеного, суд вказав, що зазначеним рішенням по справі №420/33627/23, встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю внаслідок війни у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач встановлюючи позивачу статус особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, без посилання на п. 11 частини 2 статті 7 Закону України “ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” діяв відповідно до норм чинного законодавства та, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 по справі №420/33627/23.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що після ухвалення судового рішення по справі №420/33627/23 фактичні обставини справи зазнали суттєвих змін, що призвело до виникнення абсолютно нових правовідносин;

- суд першої інстанції не врахував, що під час розгляду справи № 420/33627/23 предметом спору була взагалі протиправна відмова УСЗН у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Тоді суд захистив базове право ветерана, підтвердивши сам факт поранення під час захисту Батьківщини (у м. Мар`їнка). Порівняльний аналіз чи правове розмежування між п. 1 та п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII судом тоді не здійснювалися, оскільки це питання не виступало предметом спору;

- інші доводи відтворюють зміст позовної заяви;

Представник Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.05.2023 позивачу встановлено II групу інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби та видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №490443.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 по справі №420/33627/23 задоволено позов ОСОБА_1 ; визнано протиправною відмову Управління соціального захисту населення в Київському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, викладену у листі від 03.11.2023 №16.0103/3968 у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни; зобов`язано Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

22.07.2025, рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи встановлено ОСОБА_1 3 групу інвалідності.

Згідно п.8 рішення від 22.07.2025 причина встановленої інвалідності “поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров`я, пов`язані з виконанням обов`язкової військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій. Наявний висновок ВЛК, або ЛЕК, або МВЛК. Державна Прикордонна Служба України: Поранення (контузія, травма,каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби”.

Як вбачається з посвідчення Серії № НОМЕР_2 від 12.05.2025, ОСОБА_1 видано посвідчення особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни.

Листом Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради від 28.08.2025 №170103/2993 відмовлено ОСОБА_2 у наданні статусу особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини 2 статті 7 Закону України “ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з видачею відповідного посвідчення, з огляду на те, що причиною інвалідності заявника є “поранення, контузії, каліцтва, захворювання або інші ушкодження здоров`я, одержані під час проходження військової служби”.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.

Статтею 4 Закону № 3551-XII встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Статтею 7 Закону № 3551-XII визначено особи, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Пунктом першим частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію Російської Федерації проти України і стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Колегія суддів враховує, що безпосередньо у пункті 11 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців Збройних Сил України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Поряд з тим, колегія суддів зауважує, що із порівняльного аналізу означених норм видно, що пункт 1 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII є нормою, яка охоплює військовослужбовців, що стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, одержаного під час захисту Батьківщини або виконання обов`язків служби в різні періоди, а пункт 11 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII є нормою, розширеною законодавцем спеціально для осіб, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У підпункті 1 пункту 4 Порядку надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, які отримали інвалідність внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 р. № 685 (далі Порядок № 685) визначено, що підставою для надання заявникам статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є:

1) для заявників з числа осіб, зазначених у пункті 11 частини другої статті 7 Закону (крім осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, та працівників підприємств, установ, організацій) та пункті 12 частини другої статті 7 Закону:

витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності чи виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією, у якій міститься інформація про групу та причину інвалідності, за формою, затвердженою МОЗ;

документи про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 73, ст. 2068; 2017 р., № 86, ст. 2614; 2018 р., № 42, ст. 1484; 2022 р., № 85, ст. 5274; 2023 р., № 82, ст. 4703), яка видається командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу), у складі якої особа брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. У разі коли таку військову частину (орган, підрозділ) розформовано, підставою для надання статусу може бути довідка (копія, витяг) галузевого державного архіву, іншої архівної установи, яка містить достатні докази про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Апеляційний суд зауважує, що ані Закон № 3551-XII, ані Порядок № 685 не вимагають від заявника обов`язкового доведення безпосереднього отримання захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми) саме під час участі в бойових діях для встановлення причинного зв`язку з захистом Батьківщини.

Разом з тим, як встановлено матеріалами справи, 22.07.2025, рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи встановлено ОСОБА_1 3 групу інвалідності.

Так, згідно із п.8 вказаного рішення від 22.07.2025 причина встановленої інвалідності “поранення (контузії, травми, каліцтва), захворюванн або інші ушкодження здоров`я, пов`язані з виконанням обов`язкової військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій. Наявний висновок ВЛК, або ЛЕК, або МВЛК. Державна Прикордонна Служба України: Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби.

Враховуючи означене, на переконання суду, причина встановленої інвалідності позивача, рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 22.07.2025 цілком відповідає положенням пункту 11 частини другої статті 7 Закону №3551-XII.

Відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частини перша, друга, п`ята статті 17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (частина перша статті 65).

Громадяни мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, установлених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Конституційний Суд України неодноразово розв`язував питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).

У Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 констатовано, що відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення пункту 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, яка набула повномасштабного характеру з 24 лютого 2022 року (абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини).

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019].

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що відмова Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради від 28 серпня 2025 року №170103/2993 від надання ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини 2 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” є протиправною.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 по справі №420/33627/23 нівелює право позивача на встановлення статусу особи з інвалідністю III групи саме за п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII з огляду на таке.

Як вже зазначалося вище, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 по справі №420/33627/23 задоволено позов ОСОБА_1 ; визнано протиправною відмову Управління соціального захисту населення в Київському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, викладену у листі від 03.11.2023 року №16.0103/3968 у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни; зобов`язано Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Зазначеним рішенням встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-XII належать, зокрема, особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю під час виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди та встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 по справі №420/33627/23 встановлено, що ОСОБА_1 отримав травму, яка призвела до встановлення інвалідності 2 групи під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в період дії воєнного стану в Україні, а тому суд вважає, що він має право на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

З урахуванням викладеного, зазначеним рішенням по справі №420/33627/23, встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю внаслідок війни у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII.

Так, 05.05.2023 позивачу було встановлено II групу інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби (довідка МСЕК серії 12 ААГ № 490443).

Однак, 22.07.2025 рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_1 було встановлено 3 групу інвалідності. Згідно п.8 рішення від 22.07.2025 причина встановленої інвалідності “поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров`я, пов`язані з виконанням обов`язкової військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій. Наявний висновок ВЛК, або ЛЕК, або МВЛК. Державна Прикордонна Служба України: Поранення (контузія, травма,каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби.

Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції залишив поза увагою, що після набрання законної сили рішенням у справі № 420/33627/23 експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи (МСЕК) прийнято рішення від 22.07.2025, що, в свою чергу, є самостійним актом правовстановлюючого характеру, із зазначенням відмінних причин встановлення інвалідності, аніж відповідно довідці МСЕК серії 12 ААГ № 490443.

Частиною 4 ст. 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Конституції України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 15 липня 2010 року у справі «Ющенко та інші проти України» вказав на те, що право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання. За відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 зазначала, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції не врахував, що ухвалення експертною командою (МСЕК) нового рішення від 22.07.2025 створило новий юридичний факт, який виключає можливість посилання на висновки Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 у справі № 420/33627/23, оскільки предметом судової оцінки, у справі, що розглядається, є правовідносини, що виникли на підставі нового індивідуального акту.

На рахунок позовних вимог зобов`язального характеру колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Себто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві з застосуванням слова може.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому.

Отже, правовідносини щодо надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни належать до виключної компетенції відповідача та є його дискреційними повноваженнями. Суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади та втручатися в їхні делеговані повноваження.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставами для скасування судового рішення.

З огляду на зазначене, колегія суддів висновує, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову частково.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2026 у справі № 420/34353/25 – скасувати.

Ухвалити по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Департамента у справах ветеранів Одеської міської ради , Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці і соціальної політики Одеської міської ради від 28 серпня 2025 року №170103/2993 про надання ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини 2 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Зобов`язати Департамент у справах ветеранів Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, ЄДРПОУ 46125211) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про надання статусу особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини 2 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” із врахуванням висновків постанови апеляційного суду.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк